Розділ 29

До будівлі повертаємось ближче до обіду. Лора вже чекає нас у своєму кабінеті, коли зустрічається з нами поглядами одразу тягнеться за папірцем, схованим між інших. 

– Перше випробування Чеса післязавтра о 10 ранку в камері номер 6. Вона на другому поверсі, ближче до східного крила. 

Ло розгортає перед нами план приміщення. Схоже, що її використовували для перебудови під нові потреби Правління. З першого погляду розібратись в тих квадратах нелегко, але коментарі Лори прояснюють схему.

– Операторська ось тут. За стіною від камери. Тут постійно чергують двоє операторів.

Я нахиляюся над планом.

— А що відбуватиметься всередині?

Тіньовиця на мить замовкає.

– Цього в записах я не знайшла, але я подумала і зрозуміла, що… 

Образ непохитної Лори тріскається, і на якусь хвилину вона видається засмученою. Поки знову не віднаходить свою холодність та прагматичність.

– Судячи з того, що в кутках шостої камери встановлені темнокамені, то, певно, оператори будуть направляти на учасника тіньовий потік заповнюючи все приміщення. 

– Але як вони бачать що відбувається всередині? Там немає екранів чи скла, голі стіни.

– Те, що ти їх не помітила, не означає, що їх там немає. – це звучить як докір, і від цього стає незручно. 

– Прожилки темнокаменю між бетонними плитами дозволяють передавати тіньовикам-операторам відбиток простору. Як наші тіньояви. А в камерах для твого випробування використовують світлоруду, яка має такі ж провідні властивості.

Її розум разом з нотками зверхності одночасно вражають і дратують. Але наразі її пиха повністю виправдана, вона беззаперечно генійка.

– І скільки триває випробування?

– Немає визначеного часу, все залежить від конкретного учасника. 

Тиша на стільки дзвінка, що я можу почути як в наших головах крутяться шестерні. Лора швидко складає схему. 

– Дякуємо. – озивається Кіан.

– Просто будьте обережні та не наробіть дурниць. – з усією суворістю відповідає наша подруга.

Призахідне сонце осяює будинок Майранів, додаючи йому ще більше тепла. Усередині пахне запеченим м’ясом, спеціями та свіжим хлібом. Порівняно з ранком дім здається зовсім іншим — живим, гамірним і затишним. Селеста бігає туди-сюди, дістаючи з полиць посуд і водночас відганяючи Чеса від духовки. Та він уперто стоїть на своєму.

– Його пора витягати.

– А я кажу – хай ще постоїть.

– Взагалі-то я це готую!

– Взагалі-то це моя кухня, юначе. Тож не сперечайся зі старшими.

– Ніякої свободи самовираження…

– Та виражайся скільки хочеш. Головне – мʼясо лиши в спокої.

Кілька незнайомих мені хлопців пораються біля столу, розставляючи тарілки. 

– Добрий вечір, Селесто. Привіт Чес! 

Вже за мить я опиняюсь у міцних обіймах Селести. 

– Привіт, золотце! – аромат трав аромат трав ударяє в ніс, коли вона нарешті відпускає мене. – Проходь, сідай, скоро буде все готово.

– Привіт, Аріано. Радий бачити. 

– Навзаєм.

– Це Сем, Робін та Престон. Мої друзі з академії. – Чес по черзі вказує на кожного, а тоді розвертає долоню в мій бік. – А це Аріана.

Хлопці один за одним кивають мені.

— Приємно познайомитися особисто.

Володар одного з цих трьох імен, яке я, на жаль, завдяки своїй дірявій пам’яті забуваю тієї ж миті, простягає руку.

– Навзаєм. 

Я торкаюся його пальців, збираючись потиснути руку, але хлопець перевертає мою долоню й цілує її.

Це надзвичайно дивно. Сподіваюся, мій вираз обличчя не надто виразно видає, що я про це думаю.

Поспішаю якнайшвидше оминути цю незручність, тож ми з Кіаном приєднуємося до інших і беремося сервірувати стіл. Молодший Майран не втрачає нагоди поцупити шматочок їжі, щойно опиняється біля страв. Селеста одразу ж ляскає його по руці, але це мало допомагає: за першої ж нагоди він повторює крадіжку.

– Ти нестерпний. - мати жартома бʼє його рушником.

Це викликає сміх у всіх присутніх.

– Любі, сідайте вже, далі ми самі впораємось. – просить Селеста.

Але наш загін помічників налаштований рішуче. Поки кожен прибор не знаходить свого місця, ми не припиняємо метушитися навколо столу. І лише коли все нарешті готово, займаємо свої місця. Запечене м’ясо з лісовими ягодами, картопля з грибами та різноманітні соління заповнюють стіл, а від самих запахів у мене вже слинка котиться.

Першим тост за Чеса піднімає Кіан. Він встає зі склянкою соку й урочисто проголошує:

– За тебе, Чес. І щоб за кілька тижнів я знову псував твоє спокійне існування, як зазвичай.

– От гівнюк! - не стримується його брат.

Тихий сміх змінюється дзвоном келихів, а тоді ми нарешті беремося до їжі. Кімнату раз по раз заповнює регіт через чергову сімейну історію, яку Майрани навперебій заперечують, доповнюють або переповідають кожен на свій лад. Селеста сміється так голосно, що зрештою витирає сльози з очей. А я ловлю себе на думці, що зовсім не готова до того, щоб цей вечір закінчився й почалося «завтра».

Коли Кіан забирає на себе всю увагу за столом, Чес тихо звертається до мене:

– Гей. Усе нормально?

– Так, просто замислилась. Усе добре. 

– Не переживай. Мене не буде недовго. Від нашого сімейства тобі й без мене буде важко відчепитися. Та й, можливо, мені знадобиться твоя допомога з тінями. Що скажеш?

– Я така жкепська інструкторка, як і учениця. Раджу довіритись спеціально навченим для цього людям. Але якщо ти самогубця, чи просто шукаєш приводу зі мною пізніше побачитись - я до твоїх послуг.

– Домовились. 

Він хихоче, а тоді знову долучається до загальної розмови. 

Вечеря, попри моє внутрішнє бажання затримати цей вечір якомога довше, зрештою добігає кінця. Ми допомагаємо прибрати зі столу, прощаємося з друзями Чеса, а потім і між собою.

Коли Кіан уже виходить провести мене, я помічаю на килимку біля дверей конверт. На ньому жирно виведене лише одне слово: