Розділ 21

Мимоволі подаємось уперед, до джерела звуку. Над ринком лунає жіночий голос, але слова губляться в гаморі. Що ближче ми підходимо, то щільнішим стає натовп. Найт виставляє руку, загороджуючи шлях далі. 

– Не підходь. 

Через шпаринку між тілами підглядаю за тим, що відбувається на площі. Люди утворили імпровізоване коло, залишивши вільне місце в центрі.

На деревʼяному піддоні стоїть жінка. Її силует приховує довга темна накидка, волосся ледь видніється під каптуром, і з під нього зрадницьки вибивається лише один рудий кучерик. По обидва боки від неї завмерли двоє чоловіків, що поглядом вивчають натовп. В їхніх рухах зчитується напруга. На плечі в кожного сяє маленьке сонце з довгими звивистими променями. 

Це зрадники балансу. 

– Пробудження – Ваше знищення, а не порятунок! – голос жінки ехом розноситься ринком. 

– То придумайте кращий вихід! – пирхає чоловік поруч з нами.

Таємнича незнайомка навіть не повертає голови. 

– Забирайтесь! – долинає з протилежного боку. 

– Послухайте! Ваші близькі, рідні, друзі гинуть там! Більшість сонцевиків не виходить з тих дверей! Це не може бути статистичною помилкою! Чи ви дійсно вважаєте, що все так і має бути?

З її вуст доносяться мої думки…

Відштовхую руку Найта і тихо прослизаю ближче до передніх рядів. 

– Аріано! – злісно випалює Лора. 

Цього достатньо, аби привернути увагу. Кілька людей озираються на мене. Коли знову піднімаю погляд на жінку на піддоні, – зустрічаюсь з зеленню її очей. 

– Аріано Соєр! – ледь помітний усміх зʼявляється на обличчі зрадниці. 

Страх підкочується до горла, кінцівки німіють, коли море людей трохи розступається. Не рухаються лише мої друзі. 

– Скажи їм, скільки людей гине насправді! Скажи, що ти бачила! – вона раптово спускається з піддону і впевнено крокує в мою сторону, вказуючи на мене рукою. Видих застрягає десь напівшляху. 

Згусток тіней пролітає поряд і з шипінням вдаряється в стіну світла, що зʼявилась перед жінкою. Спина Найта повністю перекриває мені огляд на зрадників балансу. Спалахи й шипіння поглинають мою увагу. Коли оговтуюсь помічаю як до друга доєднується Кіан. З його долоні у напрямку незнайомців зривається сонцекуля. Натовп швидко рідшає і в повітрі зависають нажахані крики і вигуки.

– Покличте вартових! – горланить якийсь чоловік.

– Врятуйте Аріану! – доноситься здалека. 

Час ніби сповільнився, розгубленість захоплює мене повністю. Оговтуюсь і підбігаю до Лори, хапаю її за руку та механічно утворюю сяючу завісу. 

У мене вийшло. 

Завмираю лише на мить, аби усвідомити реальність того, що відбулось. Заслін тремтить, викривлюючи простір, а я відчуваю над ним контроль кожною клітинкою тіла. 

Не вірю власним очам…

Ще вранці мені не вистачало снаги втримати маленький вогник, а спроби опанувати його тільки поселяли в мені ненависть до власної безпомічності. А зараз воно ллється потоком, слухається, ніби ми з ним ладнали все життя. 

Страх нікуди не зник, він все ще бринить у вухах і осідає залізним присмаком на язику. Але вперше він не заважає мені діяти, а лише підсилює мій порив. Пальці приємно печуть, а всередині розгортається нове, невідане раніше, відчуття. 

Могутність. 

Іскра всередині витанцьовує свою головну партію, але тіні не сплять також. І може темрява мені рідніша, нині я покладаюся на світло.

Коли наша сяюча завіса поступово розвіюється, хапаю подругу за руку й тягну до прилавків.

Кілька секунд спостерігаю за сутичкою з відносно безпечного місця. Кіан сформував сонячний диск і розтинає ним тіні супротивника, що розповзлися навколо. Найт тим часом засипає двох інших ворогів палаючими сферами. У повітрі осідає запах гарі, коли незнайомка перехоплює кілька сфер і відправляє їх назад. Найт не втримується на ногах і падає. Тієї ж миті один з чоловіків випускає в його бік блискавки, але хлопець встигає підняти тіньовий щит і відповідає ударом темряви. Чорні пасма захоплюють опонента в свої лебета і стискають його дедалі сильніше. Але сонцевиця приходить на допомогу напарнику. Чергова сонцекуля врізається в Найта, від чого він скрикує.

 Впевнившись, що Лора прихована від нападників, я збираюсь вискочити з укриття, але тіньовиця смикає мене назад.

– Ти здуріла? Вони прийшли саме за тобою! 

– То хай дізнаються, що мене нелегко спіймати. Це ж корисно для моєї репутації, так?

Лора сполохано вирячається на мене, в неможливості дібрати слів. Тож я користуючись моментом повертаюсь на відкриту місцину. 

Серце гучно калатає десь у горлі. Якщо зараз зупинюсь – страх наздожене мене швидше за будь-яку сонцекулю. 

Руки обпікає від сили, і хоч мозок кричить ховатись, якийсь звірячий інстинкт наказує застосувати все, що в мене є. Звідкись береться впевненість, що можу за себе постояти. 

За мить – я вже між хлопців, які витримують натиск переважаючих супротивників. Вогняна сфера зʼявляється в мене перед очима, тож націлюю її на незнайомку. Жінка відривається від Найта і спрямовує атаку на мене. Рухи сонцевиці настільки блискавичні, що ледве встигаю реагувати. Ухиляюсь навмання, але напір зрадниці невпинно збільшується, і моя віра у себе гасне так само швидко як і зʼявилась. 

– Маленька Соєр, певно пишаєшся своїм батьком? Задоволена, що він зробив тебе двосилою?

– Ти нічого про мене не знаєш!

– О, повір, знаю достатньо. Як тобі бути рупором пропаганди? Чи нові здібності геть затуманили розум?

Жовтий спалах зароджується у її долоні і розрізає повітря.

– Арі! – кричить Кіан і закриває собою мене.

Справа від нього помічаю наближення його опонента. В ту ж мить перехоплюю струмінь світла, направлений в мою сторону і зустрічаю його тінями. 

Зробила це один раз, значить зможу і вдруге. 

Холод розтікається венами, гучне шипіння заповнює простір. Але темрява повільно здається перед сяйвом. Розуміючи перевагу сили противника, відчайдушно шукаю вихід. Хутко перебираю варіанти й перенаправляю наш потік енергії вбік. Розриваю звʼязок і кидаюсь в сторону, приземляючись на бруківку.