Розділ 18

Шеренга формується швидко. Найт та ще кілька двосилих одразу займають свої місця, інші підтягуються слідом.

– На перший-другий розрахуйсь. 

Ми підкорюємось і після – Чес наказує всім, хто отримав цифру «один» ступити крок вперед. Таким чином я опиняюсь позаду, в краю своєї колони, і мене це неабияк влаштовує. Кіан відходить вбік і опирається на стіну зовсім поруч. 

Він дійсно буде постійно за мною слідкувати? 

Чудово.

– Більшість із вас уже відчували іскру всередині після Пробудження. Але “відчувати” й “керувати” – різні речі. Ваше завдання зараз не створити найбільший спалах. Вам потрібно навчитись витягувати світло назовні без втрати контролю.

Він простягає руку вперед і світло збирається під його шкірою, пронизує її золотавими нитками, воно повільно перетікає до долоні. І вже за мить малесенька іскорка починає повільно, керовано перетворюватись на невеличку сонцекулю. 

– Заплющте очі і уявіть як світло випромінюється з ваших пальців, як воно перетворюється на кулю. Відчуйте її тепло. Сконцентруйтесь, але не тисніть на себе. – продовжує Чес. – Вона реагує на стан. Паніка, злість, страх — усе це робить світло нестабільним.

– Прекрасно. Тоді ти навіть можеш не починати. Збирайся, ми йдемо звідси. – тихо кидає Кіан мені на вухо . Я штовхаю його ліктем у бік.

– Ай. Насильство над інструкторським складом. – шепоче він.

– Зараз ти більше схожий на блазня. 

– Тільки схожий? Йой, тоді доведеться скасовувати свій виступ на ярмарку. 

Ледь стримую сміх, але коли навколо вже починають пробувати інші, я одразу стаю серйознішою. Поринаю в темряву, малюю в голові як світло торує собі шлях від серця до кінчиків пальців. Уявляю тепло в долонях і вже відчуваю його насправді. Розплющую очі і… Величезне нічого. Зовсім нічого. Але я готова поклястись, ця штука ледь мене не обпекла. З усіх боків уже спалахують сфери світла. Найт же двома руками тримає величезне сяяня. 

Спробую ще раз, в мене має вийти. 

Ось вона – така гладка, палає у мене між пальців. Додаю другу руку. І знову нічого. Лише тепло під шкірою, яке тікає швидше ніж я встигаю його схопити. Пальці напружуються самі собою, але й це не допомагає. Навколо вже миготять золоті спалахи. Хтось тихо сміється від захвату, у іншому куті здіймається надто яскрава сфера й Чес одразу просить зменшити потік. І в цієї двосилої це вдається. А в мене – порожнеча.

Найт виглядає так, ніби робив це усе життя. Світло слухняно переливається між його долонями, відкидаючи золоті відблиски на гострі вилиці. 

До мене ззаду тихо підходить Кіан, він ніжно бере мої руки у свої і шепоче на вухо.

– Арі, знайди джерело всередині себе, торкнись іскри. 

Прислухаюсь до його поради. думками прямую до місця, де раніше існували тільки тіні. Немає навіть натяку на світло. Пальці вже ниють від напруги, коли Кіан раптом накриває їх своєю долонею.

– Зупинись, просто послухай. 

Від його шепоту мурахи зʼявляються на тілі. Розслабляю кисть повністю. Сонцевик проводить по моїй руці торкається ліктя, плеча... ключиць…

– Десь тут. Повір мені, воно там є. Просто відпусти себе.

Під його долонями тіло ніби німіє. Напруга повільно сповзає зі спини, плечей, рук. Я стаю м’якою, майже невагомою, ніби зробленою з цукру. Довгий видих обпікає губи.

Є. Іскра. Ось вона.

Рука Кіана ніби розбудила у мені вогник, а далі я маю вести його назовні. Світло струменить моїми венами і прорізається крізь руки. Мою темряву перериває сяйво, я розплющую очі.

– Привіт, сонечко. – лагідно звертаюсь до сфери в долонях. Відчуваю як починають накочуватись сльози.

Я змогла.

– Ми вже вітались, Арі. – жартує Кіан, все ще приобіймаючи мене, ніби я зараз можу провалитись крізь підлогу. Я підсміююсь, і краплинка скочується з моєї щоки. 

Коли розплющую очі, світло все ще тремтить між моїх долонь. Лора вже щось задоволено нотує, а Найт і Чес усміхаються так широко, ніби це їхня перемога. Горло стискає від сліз.

Але вмить куля починає трохи рости, і на мене накочує хвиля паніки. Пальці мимоволі стискаються. Я намагаюсь втримати світло, але куля лише розростається.

– Кіан? – сполохано кличу його.

– Розслабся, все добре, чуєш? 

Але я вже нічого не чую. В вухах бринить дзвін, інші налякано обертаються на мене і це ще більше виводить мене з рівноваги. Чес прямує до нас. 

– Не стискай її. – твердо каже він. – Арі, ти зараз душиш потік.

– Я не можу… 

Жар вгризається в долоні так сильно, що хочеться розтиснути пальці. Воно стрімко розростається, пульсує, ніби хоче вирватись з моїх долонь. Кіан обережно відводить мої пальці ширше.

– Не тримай силу в собі. Дай їй пройти далі.

– Вона зараз вибухне!

– Ні. – спокійно перебиває Чес. – Якщо вибухне – я зупиню.

Його голос звучить настільки впевнено, що я майже вірю. Майже. Світло раптом здригається сильніше. Гаряче. Надто гаряче. В наступну секунду з моїх рук виривається сліпучий спалах. Мимоволі заплющую очі.

Але жар віддаляється від мене, ніби зменшується. Чес стоїть з простягнутою в напрямку сфери рукою і вона повільно летить до нього. Сонцекуля стає все меншою і за мить на долоні інструктора опускається малесенька іскра. А потім згасає.

Мої руки тремтять. Тіло певно також, адже Кіан ще міцніше стискає мене. Купа обличь повернуті до мене, від цього мені хочеться кричати, але не маю сил. 

– Немає на що дивитись, це нормальна реакція на надзвичайну могутність магії світла у тіньовиці. – різкий голос Лори повертає до реальності. – Будь ласка, продовжуйте. – Хоча її обличчя майже спокійне, я помічаю, як сильно вона стискає пальцями краї документів.

Чес секунду стоїть в заціпенінні, але збирається і вертається на місце. Він привертає до себе всю увагу і далі промовляє інструкції. Мої ноги враз стають заслабкими і я повисаю на руках у Кіана, а потім спускаюсь додолу. Ховаючи свої дії у організованому хаосі, Найт вирішує підійти до мене, але Лора шипить у його бік і він залишається на місці. Знесилена, я відпочиваю на колінах друга, поки він прибирає пасма каштанового волосся з мого обличчя.