Розділ 5

Я втрачаю лік часу і моя свідомість повертається до мене коли я вже лежу на кушетці, а навколо мене рухається сила силенна постатей. Намагаюсь сфокусувати погляд, але я не маю на це сил. Відчуваю легку прохолоду десь в районі ніг, а потім доторк до мого обличчя. І враз втрачаю свідомість.

З надр сну чую чийсь голос, що ніби свариться з кимось, але не можу розібрати слів. Намагаюсь перекотитись на інший бік, але тіло не слухається. Тому доводиться напіврозплющеними очима втупитись у стелю і чекати, коли я зможу поворухнутись.

- Ви ледь не вбили її – доноситься до мене тихий, але розсерджений жіночий голос – у неї більше ніж третина тіла була обпечена. 

- Ми робили усе те саме, що і з іншими. Така процедура – сперечається вже знайомий мені тембр. 

- Але вона не інші, це донька керівника міста, майте хоч трохи поваги – гне свою лінію далі жінка.

- Вона в таких же умовах як і всі інші, це чітко дав зрозуміти сам пан Рідок. 

            Нарешті можу подати голос і видаю щось схоже на втомлене мугикання. Увага опонентів одразу привертається до джерела звуку. Я знаходжу в собі сили перевернутись. Перед очима зʼявляється миле обличчя жінки з темним каре і вузькими окулярами на охайному носі.

- Вітаю, Аріано, я цілителька, пані Джо. Як ти себе почуваєш? – мʼяко запитує вона і ніжно посміхається, від чого біля її очей зʼявляється павутинка зморшок.

- Ніби з мене намагались зробити курку гриль – намагаюсь пожартувати я, але і часточки гумору у голос додати не вдається, тому обличчя цілительки втрачає натяк на щасливий вираз і стає занепокоєним.

- Мені дуже шкода, сонечко. Тобі скоро має полегшати, я наклала на тебе зцілення і видимі рани уже загоїлись, але для повного відновлення потрібен щонайменше тиждень, полеж ще трохи, а тоді тебе супроводять до кімнати. До тебе цими днями заходила мати, але недочекалась поки ти прокинешся, батьки дуже переживають за тебе. 

            Намагаюсь переварити інформацію, яку надала мені пані Джо, але туман досі неповністю розвіявся у моїй голові. Вона розуміє це і разом з солдатом вони віддаляються в іншу частину кімнати. Притримуюсь рекомендацій цілительки і не спішу покидати своє ліжко. Незабаром знаходжу у собі сили сісти на його край, в цей момент до мене підходить мій мучитель і запрошує доєднатись з ним до променаду у мою кімнату. Звісно, я не можу заперечити. 

            Коли відчиняються двері моя надія побачити Найта випаровується і переживання завʼязує все всередині мене тугим вузлом. Скільки пройшло часу? Коли він повернеться? І чи повернеться взагалі… Ці роздуми пропікають мою свідомість, але я не можу вже більше відчувати страх, тому підходжу до свого ліжка і завалююсь у нього. Мені не потрібно ні секунди щоб знову поринути у сон.

            Мені не вдається нормально відпочити, бо кожен раз коли я поринаю глибше у безодню мене дістає біль від доторку якоїсь з частин тіла до постелі. Звісно особливо часто це ступні ніг. З цього неспокійного сну мене пробуджує стук у двері. 

Це Найт, він повернувся.

            Горю бажанням підірватись і швидше відчинити їх, але швидкість моєї реакції на стільки мізерна зараз, що не маю можливості цього зробити. Повільно встаю і підходжу до дверей стараючись не хитатись. Відчиняю їх і на мене позирає пара зелених очей. Моя напівусмішка різко втрачає свою щирість і я навіть трохи відступаю назад у смутку. Це літня чарівна жіночка, що випромінює з себе тепло. Сонцевиця. Вона стоїть з накритою тацею у картатій спідниці до підлоги і білосніжній блузі, що де-не-де прикрашена маленькими різнобарвними плямами, певно від процесу приготування їжі чи її розносом. Вираз її обличчя пашіє турботою. 

- Вітаю! Я принесла Вам трохи поїсти. – вона аж надто жваво як для її віку і комплекції досягає столу і ставить на нього тацю, відкриває її і починає проводити детальний інструктаж. – Тут трохи запечених овочів, каша і млинці на десерт, обовʼязково спробуйте їх разом з цим варенням – вона вказує пальцем на маленьку піалочку з помаранчевим вмістом у ній. – воно приготовлене за рецептом моєї бабусі. О, і я навіть знайшла тіньовицю аби вона трохи охолодила для Вас страви. Ви маєте це скуштувати – з поспіхом і неабияким ентузіазмом розповідає вона, що викликає у мене вже щиру посмішку.

- Як Вас звати? – розпочинаю я одразу коли вона закінчує свою промову і відходить від столу машинально витираючи свої руки об спідницю.

- Мене? - піднімає на мене голову з здивованим поглядом, на що я легенько відповідаю кивком – О… Я Маргарет – жінка складає звислі руки поперед себе, ніби думає що завинила і її будуть сварити.

- Дякую, Маргарет – тихо промовляю я з найбільш милою посмішкою, яку зараз можу вичавити з себе – все виглядає просто неймовірно смачно, впевнена, що так і є. 

- Немає за що… - Маргарет заминається 

- Аріана - я підказую їй

- Аріано, люба – на її обличчі знову розквітає посмішка і борюсь з бажанням її обійняти. 

Маргарет виходить з моєї імпровізованої тюремної камери і зникає у коридорі. Я одразу сідаю на один з стільців навпроти столу і накидаюсь на їжу у тарілках.

О світло і тінь, це варення з млинцями смакує ну просто неперевершено. 

Наповнивши свій шлунок сповна я повертаюсь у ліжко і стан нестерпного очікування. 

            Пройшло декілька одноманітних днів. За них я на стільки знудилась, що вже навіть прочитала одну книгу, яку знайшла відчинивши ящичок стола напередодні і почала наступну. Там же відпочивали пару олівців і блокнотів, але я не наважилась перевіряти вправність своїх художніх навичок, щоб не завдавати своєму мозку ще більших тортур результатом. 

            Шарудіння сторінки, яку я перегортую щоб продовжити читати історію про пригоди трьох друзів у паралельному всесвіті, викликає у мене раніше незбагнене відчуття втіхи. Здалека чую щось схоже на кроки декількох людей і втримую себе на місці, бо вже не раз потрапляла на цей гачок в безнадії очікування. Але цього разу звук не проходить повз, а наближається до моїх дверей. З скрипом металевих петель двері відчиняються і я підхоплююсь з місця, покидаю книгу і налітаю на Найта як тільки бачу його у проході. Він несміливо обхоплює мене руками і я з жахом згадую, що він мав пройти теж, що і я, тому навряд зараз йому потрібні зайві дотики.