Основна частина

В Радянському Союзі дуже багато всіляких ініціатив сходило згори. Коли Москва транслювала по телевізору новорічну передачу «Голубий вогник» – такі вогники робили по багатьох містах і селах величезної країни. Копіювали...

Коли центральні газети описували піонерські воєнізовані змагання «Зірниця», то в цю гру включалися всі школи Союзу. Діти перевдягалися у військову форму, брали в руки дерев’яні автомати, пістолети, і вчилися вбивати ворогів.

Світ таких масштабних змагань не знав, а в тій країні на кожному кроці кричали, що СРСР – наймирніша країна, оплот миру. Проте вчили воювати своїх дітей змалечку.

На XXVI з’їзді Комуністичної партії Радянського Союзу було запроваджено нову політичну моду. До цього з’їзди проходили за повної і цілковитої тиші в залі. І тільки після виступу партійного вождя, надзвичайно великий зал з’їзду заповнювався аплодисментами, бурними аплодисментами та довгими оваціями.

Тепер придумали дещо нове. Час від часу після аплодисментів в залі хтось зарання підготовлений вскакував і кричав, скільки мав сили: «Слава КПРС!» або «Народ і партія – єдині!».

Таким чином нібито проявлялася ініціатива мас. Тепер у партійному спектаклі брали участь не тільки промовці, а й прості комуністи, які начебто уособлювали перед очима мільйонів телеглядачів народ.

Як у Москві – так повинно бути і в області чи районі. Один із південних українських обкомів партії вирішив підтримати ініціативу Кремля і запровадити таке в себе.

Якраз в той час в область приїхала делегація болгарської комуністичної партії.

Закордонна делегація в далекій від столиці області – це подія. А іноземці, навіть якщо вони болгари – почесні гості. Бо хоч вони і дуже близькі до радянських людей своїми світоглядом і способом життя, але були ближчими до закритого великого світу. Вони навіть могли трохи спілкуватися з тим таємним і невідомим світом. Їздити туди, бачити його.

А для наших  навіть подорож до Болгарії могла бути подією всього життя, а ще більше – мрією життя.

Делегація болгарських гостей зовнішнім видом майже не відрізнялася від  зустрічаючих. Такі ж товсті, середнього віку чоловіки, в строгих однакових костюмах, як і наші.

Але була серед них одна жінка. Навіть не жінка, а дівчина.

Довге хвилясте золоте волосся, засмагла на болгарських пісках шкіра, гарні ноги, голубі очі, миловидне личко, модне коротке платтячко помаранчевого кольору – робили дівчину яскравою, притягуючою плямою на фоні невиразного чоловічого гурту.

Загадкове, незвичне для нас ім’я – Цвітана надавало їй додаткового шарму і робило об’єктом особливої уваги.

Стрункий, вродливий інструктор обкому партії – Боря Цуркевич цю увагу став приділяти Цвітані з першої миті знайомства.

Боря був відповідальним за цілий ряд заходів, що були заплановані для роботи з болгарами. В тому числі, на урочистому засіданні він повинен був скандувати лозунги, почуті начальством по телевізору.

Але до урочистих заходів було ще далеко. Вони мали бути тільки після обіду.

А зараз було ознайомлення з господарством передового колгоспу. Члени делегації, розбившись на купки, ходили полями, брали в руки овочі, фрукти, виказували своє захоплення врожаєм.

Боря підносив Цвітані то груші, то яблука, а на баштані хвацько розбив великого кавуна. Пригощав супутницю зі своїх рук.

Поглядом, рухом, усмішками, лагідними словами, доторками рук інструктор завоював дівчину прямо у всіх на очах.

Ніхто цьому не перечив, бо пара була така гарна й молода, що приємно було на них дивитися.

На обіді випили трохи вина, яке ще більше посприяло зближенню хлопця і дівчини.

Тепер в автобусі вони сіли разом, та вже майже закохано про щось щебетали. Добре – болгарка непогано знала російську.

Після відвідування колгоспу й обіду традиційно передбачалося велике засідання в обкомі партії. Як завжди, збирався повний зал активістів і читалися промови.

Цуркевич сів знову поряд із Цвітаною. Він вже тримав її руку в своїй, і легенько пестив її пальчики. Торкався колін, волосся. Боря з головою поринув у флірт. І так захопився гарненькою представницею Болгарії, що забув про все на світі і втратив голову.

Тим часом, після перших промов керівників делегацій інструктору належало виконати почесну місію.

За столом президії заворгвідділом, налившись кров’ю, неначе буряк перед борщем, вже в десятий раз подавав умовний знак, та Боря не реагував – він продовжував залицяння. Від цього приємного заняття, здається, його вже не могло нічого відволікти.

Коли ж хтось ззаду легенько штовхнув його ліктем – хлопець на мить опам’ятався. Глянув у бік президії, і відчув, що натворив.

Переляк блискавкою пройнявся по його тілу,  він зненацька скочив на ноги і почав волати на весь зал: «Слава КПРС! Слава КПРС! Слава КПРС!, Слава БКП!».

Цуркевич високо підняв вгору руки і плескав ними над головою в долоні у такт своїм викрикам.

Напевно Цвітана була готова до всього, але не до такого. Вона від несподіваного крику Борі аж відсахнулася. Очі зробилися в неї круглими, вона перелякано дивилася на волаючого щосили хлопця й не могла зрозуміти, що відбувається.