Глава 5

Уже почало світати...
Компанія друзів мовчки сиділа біля кострища та дивилась у глиб вогню. Кожен думав про щось своє, та дещо об'єднувало їх думки. Це спогад, страх і нерозуміння, або ж небажання розуміти те що відбулось.

POV Катруся
- Треба залізти у воду... - Промовляє раптом Оксанка. - Усім разом.

- Щоб нас там утопила русалка? Дякую, та не варто. Помирати у мої сьогоднішні плани не входить. - Скептично і саркастично водночас промовляє Сашко.

- Ні, це хороша ідея насправді. Кажуть же, що вранішнє купання в ніч на Івана Купала носить в собі цілючі властивості. Воно зцілить нас та дасть нові сили. - Відповідає Олеся. І звідки у неї стільки знань про всі ці традиції, звичаї та міфи. Коли встигла начитатись, вона ж це діло просто ненавидить.

- Я згодна, навіть якщо про зцілення та нові сили брехня. В будь-якому випадку купання остудить наше тіло та думки, нам потрібно трішки відволіктись та забутись. - Впевнено промовляю, розуміючи що це дійсно потрібно мені зараз. Я втомилась... Справді ця ніч забрала усю силу. А розум просто в тумані.
Всі погоджуються і ми прямуємо до річки...

Краєвиди навколо просто заворожують... Біля берега розрослися берези, ніби оберіг для ріки. Галявина квітне ромашками, усе навкруги цвіте, скрізь вирує життя і це змушує заспоїтися та видихнути. Тут тихо, спокійно та безпечно. Ну, у всякому випадку я відчуваю себе тут в безпеці.

Хлюп...

Дивлюсь, а у воді вже плюскочуть хлопаки. 

- Дівчата, гайда до нас. Вода тепленька, вам сподобається.
Першою у воду полізла Олеся. Вона боїться плавати сама, тому в цьому їй вирішив допомогти мій братик. Ніколи б і подумати не могла, що буду спостерігати за тим як вони за руку тримаються.

Все-таки, як все може змінитися за одну ніч. Важку, довгу, але таку важливу ніч.

Сьогодні ми зрозуміли, прийняли та відчули усю єдність нашої дружби. Разом ми ще та сила. Поодинці ми існувати певне не змогли б, настільки звикли один до одного.

Підтримка моїх дівчат завжди допомагала мені, а мій брат не давав мені почуватись самотньою. Хоч ми і сварились, але це нічого не змінює — ми одна родина.

Час йшов, і нащастя примари більше не з'являлись. Настав звичайний ранок для зовсім незвичайних підлітків. Ми перестали бути просто дітьми, адже пережите назавжди залишиться у нашій душі.
Тепер ми не будемо зневажати один одного, сваритись чи залишати у біді. Пережите змусило нас зрозуміти для чого ми є один в одного. І це прекрасно, хоч і лячно.

І яка ж мораль з цього всього?
Тримайтесь тих, хто тримається за вас.
Боріться за тих, хто бореться за вас.
Не залишайте тих, хто завжди поруч з вами.
Любіть, поважайте та шануйте.
Коли ви усвідомите, що найважливіше завжди поруч, тоді і настане для вас цілковита гармонія з собою та щастя...
Щастя, адже ви не одні.