Цвіт омани

– Притримайте двері, будь ласка!

Олег ледве встиг протиснутись у переповнений ліфт, коли дверцята голосно клацнули прямо за його потилицею. Чоловік перевів подих, спостерігаючи, як швидко змінюються цифри поверхів. Як же сильно він запізнювався! Кляті затори.

Вийшовши на сьомому поверсі, Олег стурбовано перевірив сумку, яку міцно стискав у руці весь цей час.

– Як ти там, Платончику?

Кіт нагородив його невдоволеним поглядом і роздратовано нявкнув.

– Цілком поділяю твій настрій, – зітхнув хазяїн. – Нічого, сподіваюсь, ми тут швидко впораємося.

Довгий коридор вів його кабінетами, доки нарешті Олег не опинився перед білими дверима з коричневою дощечкою.

– Аліна Віталіївна, – вголос прочитав він і постукав.

– Хвилинку! – пролунало з кабінету.

Олег слухняно сів на лавку і запустив руку у пухнасту шерстку. Платон вирішив тимчасово пробачити свого господаря за завдані незручності і милостиво замурчав.

Не встиг Олег занудитися, як двері відчинилися, й з кабінету вийшла молода пара. Дівчина тримала на руках симпатичного йоркширського тер'єра з бантиком і в червоному комбінезончику.

Мимоволі усміхаючись, Олег підвівся. Вже біля входу в кабінет, він почув, як жінка впівголоса казала своєму супутнику: "Яка приємна лікарка, любчику. Тепер ми з Лялею ходитимемо тільки до неї."

Вистачило лише одного погляду на Аліну Віталіївну, щоб Олег повністю з цим погодився. Струнка темноволоса жінка з пишними формами і веселими зеленими очима привітно всміхнулася йому та запросила сісти.

– Ви, мабуть, Висоцький Олег? – люб'язно поцікавилась лікарка, звіряючись з комп'ютером. – Запис на десяту тридцять.

– Так, все правильно, – знітився Олег, а годинник прямо навпроти нього зрадливо показував одинадцять десять. – Все місто стоїть… Застряг у заторі.

– Не переймайтеся, з ким не буває? – доброзичливо посміхнулась Аліна Віталіївна. – Так-с, хто тут у нас?

Вона жваво підхопилась і почала оглядати Платона. Лікарка щось розпитувала Олега про здоров'я його домашнього улюбленця, але той ніяк не міг зосередитись – лише зачаровано споглядав, як вправно та впевнено порхали її руки. Платон неначе теж піддався чарам Аліни Віталіївни та сумирно терпів болючі уколи.

– Ну от і все, – задоволено повідомила лікарка і почухала кота за вухом. – Ти сьогодні справжній герой.

Платон самовдоволено нявкнув.

– Це неймовірно, знаєте? – вражено відзначив Олег. – Зазвичай він нікого крім мене не визнає, не підпускає до себе. Мабуть, ви йому сподобалися.

– Мене люблять тварини, – знизала плечима красуня. – Я їх добре розумію, і вони це відчувають. У нас з ними взаємна любов, так би мовити.

В голову чомусь полізли спогади про колишню дружину: "Розвів тут звіринець, нема де жити людині…"

Олег мотнув головою, відганяючи неприємні думки.

– Тому ви вирішили стати ветеринаром? – натомість поцікавився він.

– Частково, – уникливо сказала Аліна. – Це довга історія.

– Може розкажете за вечерею? – несподівано сам для себе запропонував Олег.

Увесь наступний день Олег тільки і думав що про майбутнє побачення. Як тільки прокинувся, написав Аліні в Телеграмі, щоб побажати доброго ранку, та переконатися, що дівчина не передумала. Робота йшла геть погано, й Олег витратив півдня на те, щоб обрати ресторан, у який він поведе свою даму.

Крістіна, колишня дружина, визнавала лише найдорожчі заклади, тому Олег добре знав увесь шик, який тільки може запропонувати Київ. Він зарікався більше ніколи не дозволяти жінці бути з ним заради грошей, однак не міг встояти перед бажанням вразити Аліну.

Перебравши в пам'яті та на просторах Інтернету усі популярні місця, він зупинився на одному затишному ресторанчику на даху, в якому вони так і не побували з Крістіною.

Рівно о сьомій він зупинився біля Аліниного дому та вийшов з машини, щоб зустріти свою супутницю букетом троянд.

 Вона була неперевершеною. Чорна вечірня сукня, високі підбори, червона помада – Олег стояв з квітами і не знаходив слів. "Як школяр якийсь," – подумки лаяв він себе, але Аліна лише пустотливо глянула на нього з-під довгих вій, і золоті іскорки весело затанцювали в її зелених оченятах.

На пам'яті Олега це було найкраще побачення у його житті. Вони багато сміялися та говорили, насолоджуючись компанією один одного. Піднімаючи келих червоного вина за їх знайомство, чоловік зрозумів, що хоче знати про неї все – від улюбленого кольору до найзаповітнішої мрії.

Виявилось, що першим коханням Аліни був майбутній лікар, і саме тому вона зацікавилась медициною і збиралася вступати до університету Богомольця. Однак, сталося не так, як гадалося – перше світле почуття змінилося розчаруванням, і Аліна знайшла набагато більше розради у допомозі тваринам.

Її історія знаходила живий відгук в душі Олега, якого гірка правда життя також добряче понівечила. Він розказав Аліні про колишню дружину, про зраду і про своїх найкращих друзів – кота Платона і собаку Гектора.

Коли геть звечоріло, і місто далеко внизу запалало міріадами вогників, Аліна простягла Олегові руку і потягла танцювати. Дивно, але сьогодні він навіть не соромився своїх незграбних рухів. Можливо це вино вдарило в голову, а можливо тієї ночі у повітрі линула якась особлива магія, однак чоловік відчував, що поряд з ним споріднена душа, яку він знає все своє життя.

Музика зачаровувала, і Олег підкорився її гіпнотичній владі. Аліна кружляла у його руках, і він не міг відірвати погляду від її відкритих плечей, звабливої шиї та прикрашеної татуюванням оголеної спини...

Червоні та розгарячені, вони врешті повернулись за столик, і Олег запалив цигарку. Вдихаючи густий дим, він все бачив перед очима їх пристрасний танок.

– Дуже гарна квітка на спині, – усміхнувся чоловік. – Вона щось означає?

Аліна чомусь враз посерйознішала.

– Квітка папороті, – тихо відповіла вона. – Талісман щастя. Печать прокляття.