Частина 20 "Сум'яття"

Тишу, що настала у невеликій кімнаті з крихітним вікном, порушує тільки рване гучне дихання магістра бойової магії.

Наче клинки у двобої, наші погляди схрещуються. Настав час давньої гри, під назвою - «Хто кого?».

Що ж, друже, я зараз у ній не маю рівних, цікаво, чого ти навчився за останні роки? Звісно, я програю, якщо Крістофер спробує вплинути магією, адже чинити опір, з порожнім резервом не вдасться. Та хвилювання даремні, магістр надто добре вихований.

Про емоції, що вирують усередині чоловіка, можна тільки здогадуватись. Неприродна посмішка, в’їдливо скривлених губ, й сповнений гніву погляд, з під суворо зведених брів, додають вродливому обличчю Блеквіла, якогось потойбічного демонізму. Опинись на моєму місці будь-хто інший – давно б накивав п’ятами зі страху.

Дивно, як тільки Крістофер увійшов, в смарагдових очах мелькнуло щось схоже на відчуття  полегшення. Чи це мені здалось?

Адже зараз, усім своїм грізним виглядом, нагадує швидше отруйного скорпіона, ніж розсудливого викладача академії, один невірний рух чи слово -  ужалить без вагань.

Повітря наелектризувалось до межі й напругу можна відчути фізично. Тьмяне полум’я свічки затріпотіло, як від різкого пориву вітру. Німими бронзовими скульптурами, застигли присутні, не наважуючись порушити мовчанку.

Свердлю чоловіка поглядом, намагаючись відгадати причину подібної поведінки й відвертого роздратування.

Ну ж, не від хвилювання за мене, у нього зараз око сіпається, а вена на шиї пульсує аж надто загрозливо. Хоч би серцевий напад, до всього, не трапився.

Помічаю, що збирався похапцем, зважаючи як недбало накинуте пальто на саму лиш сорочку, та й та застебнута тільки на половину ґудзиків знизу.

- Вітаю, магістре! - задираю високо підборіддя, - чим зобов’язані такому пізньому візиту? - можна було б схрестити й руки на грудях для більшої суворості, якби не боялась, що відпустивши спинку стільця, впаду.

Крапля холодного поту, скотилась скронею, зберігати вертикальне положення, стає дедалі важче.

Блеквіл скрипнув зубами, міцно стиснувши щелепи.

Поганий знак, дуже поганий!

- Де ти була і як опинилась у цій дірі? - приборкуючи голос, що все норовить зірватись на крик, гарчить чоловік.

Я помилилась, розраховуючи, що увага Крістофера буде звернена на директора Плама, бо схоже старого, Блеквіл, досі не помітив.

Може якби запитав по іншому, а перед тим не намагався виламати вхідні двері, я б і відповіла, але допоки він у такому стані, пояснювати щось - марна справа.

- Магістре... - найманка підступила ближче.

- Мовчи, Агнес! - відрубав різко.

О, виявляється, ви знайомі! Й коли ж ти збирався, хоч натякнути, що ось уже чотири роки, з незрозумілих причин, я знаходжусь під цілодобовим наглядом? А нині, як сліпе кошеня, борсаюсь у таємницях та неприємностях, саме через вашу кляту родину! Гаряча хвиля власної люті, додала сил, прокотившись тілом. 

- Міс Мілс сама пояснить, чому після навчання не повернулась до гуртожитку! – вчергове обпік гнівним поглядом. – Адже так?

То он як ти заговорив! Відколи це я мушу звітувати про кожен свій крок?

Слова обурення застрягають у горлі, так і лишаючись несказаними. Перед очима пливуть жовто чорні плями, а нестерпний тупий біль повертається.

Мабуть, дія огидного зілля містера Еліота, добігає кінця і моїм єдиним бажанням зараз вже стає повернення до ліжка, а не чергова суперечка. Та Крістофер так просто не відчепиться.

- Кетрін, я чекаю! - чоловік загрозливо робить крок уперед. - Може поясниш, чому зараз по всьому місту тебе розшукують агенти таємної служби?

Ну, що за нісенітниці він верзе? Які агенти й навіщо мене можуть розшукувати?

Рятівне рішення в голові з'являється раптово, може трохи дурне й дитяче, але на більше я зараз і не здатна.

Кинувши погляд на вкриту крихтами, брудну долівку, подумки кривлюсь й закочую очі.

Ніколи не думала, що правдоподібно втратити свідомість, так важко. Значно складніше, ніж грати у шаради.

Рука зісковзує з опори і я дещо повільно осідаю на підлогу, заразом, силкуючись не вдаритись й, до всього, чогось собі не зламати.

Ой! Та тут не прибирали років десять точно.

З під прикритих повік помічаю, як заворушилась купа сміття у кутку, й з неї, потираючи крихітні лапки, вигулькнула миша, зацікавлено зиркаючи в мій бік чорними очиськами. Пречудово, вже й глядачі збираються.

Та Блеквіл і далі незворушно стоїть на місці, схрестивши й собі руки на грудях.

- Досить! Ніколи не повірю в цю дешеву виставу!

- Крісе, заради усіх святих! Вгамуйся! Їй справді зле! - подумки дякую Агнес, що нахилилась із знайомим компресом.

Подіяло.

- Що з нею? – кинувся до мене. 

У голосі сумнів, але тепер він звучить більш стурбовано, аніж сердито й врешті, наче прокинувшись від сну, магістр помічає Плама.

- Директоре? Але ж ви...

- Живий, мій друже. Живий та цілком здоровий, чого не скажеш про цю молоду леді, - його куці пальці торкаються тонкої судини на моєму зап’ясті.

- Вам слід потурбуватись про неї. Відпочинок і спокій, думаю, будуть найкращими ліками. А згодом, вона сама усе розповість.

Волога тканина уже звично торкнулась чола і я несміливо відкриваю очі.

- Краще? Зможеш піднятись? - надто вже театрально перепитує Агі, прикушуючи губу, щоб не розсміятись й не викрити обман.

Непевно киваю:

- Так, думаю, так.

Та не встигаю оком кліпнути, як податливе тіло підхоплюють сильні руки, й, все ще сердитий, чоловік швидкими кроками, оминувши кілька перешкод, у вигляді старих меблів, прямує до виходу.

За інших обставин я б протестувала, та зараз, заховавшись у ніжних обіймах, з вдячністю приймаю таку необхідну турботу. Прислухаючись до частих важких ударів його серця, покірно схиляю голову на широкі груди. Про інше подумаю згодом.

Біль, страх, втома й образа, поступаються місцем спокою й відчуттю безпеки. Ось чого мені давно бракувало. Ну, чому ж так важко? Зовсім не час все ускладнювати.