Частина 18.1

- За легендою, що існує, пагорби туатів, а заразом і землі, на яких ми маємо щастя проживати, були створені матір`ю-прародителькою Даною. Творителька або Верховна богиня, мала молодшу сестру Домну...

- Директоре Плам, - не витримую цього історичного епосу, - коли ви сказали, що почнете спочатку, я й подумати не могла, що це буде початок створення світу. Чи не могли б ви трохи скоротити часові рамки ближче до сьогодення? - за спиною чую як пирхає Агнес, ледь стримуючись, щоб не розреготатись.

- Майте трохи терпіння, юна леді. Ці деталі дуже важливі, - буркає невдоволено старий, а мені лишається тільки припнути язика.

- Вибачте, - не вистачало, щоб він ще образився й взагалі передумав, щось розповідати.

- Так от, Домна... Не бажаєте вина, Кетрін? - неочікувано запитав, пильно заглядаючи в очі, - цьогорічний врожай. Здається виноградне, - заперечно хитаю головою.

Схоже з такими відступами від теми, ця розповідь триватиме цілу вічність.

- Заздрісна родичка, як виявилось, готувала підступний план поневолення цих самих земель, за підтримки вірних посіпак — фомор, - містер Еліот замовк, а після короткої паузи додав:
- Варто бути обережною з родичами, майте на увазі... - розгублено почухав сиву потилицю, посьорбуючи вино з дерев'яного кухля.

Якщо це такий жарт, то дуже не вдалий.
- Я сирота, директоре.
- Тим краще, - від подібного зауваження мої брови здивовано вигнулись.

- Ааа! Боляче! – сердито зиркаю на Агі.
- Не сіпайся, залишилось не багато.

- Що ж сталось із Домною? - прибираю, мокре від поту, пасмо з обличчя й очікую на продовження.

- Звісно, військо фоморів було розгромлено й на них, разом зі зрадницею чекала смерть, але тут Дана виявила не аби яку великодушність й просто запечатала їх в підземному царстві — Харусі, навіки вічні.

- Чудова повчальна історія, містере Еліот, - в словах струменів неприкритий сарказм, - та яке відношення вона має до усього, що відбувається зараз?

Чоловік, проігнорувавши моє питання, захоплено продовжив:
- Остерігаючись нових нападів на пагорби, Дана призначила охоронців - вартових усіх переходів між світами. Вісім могутніх чаклунів, наділених особливими уміннями. Верховним магом й першим правителем Сіду став Нуад, саме йому випала честь отримати від богині найкоштовніший дарунок —  меч світла.

Я сумно зітхаю, облишивши примарну надію, знайти хоч якийсь сенс у цій балаканині, не кажучи вже, про дрібний натяк на зв'язок з моєю проблемою.

- Близько року тому, я отримав короткого листа від давнього друга. Будучи вельми здивованим, вирішив одразу ж навідати його. Незвичним було те, що цей чоловік прохав про допомогу, чого раніше ніколи не робив, - з цього моменту я нашорошила вуха, намагаючись не пропустити ані слова.

- Директоре, що такого дивного в тому, що людина просить допомоги?

- Розумієте, цей джентльмен радше сам міг її комусь надати, маючи непересічний магічний дар, чималий статок і високу посаду. Чим я міг бути йому корисним? - Плам знизав плечима й знову потягнувся до кухля.

- Скажите хто це був? - десь глибоко всередині, підозрюю, що почую прізвище радника правителя, батька Селести.

- Так, міс Мілс. Тим паче ви чудово з ним знайомі. Це голова Ради Магів Нотерхолу, ваш опікун Чарльз Блеквіл.

Жодне, почуте зараз, ім'я не здивувало б мене більше. Дядько Чарльз мав якісь проблеми? Тоді чому Крістофер приховав це? Чи він і сам не знав? Купа питань вихором пролетіла в голові, от тільки відповідей на них я поки не мала...