Частина 13 "Підозри"

Зачинившись у порожній вбиральні, я сперлась на раковину й зазирнула у дзеркало в брудних патьоках.

- До директора, в такому вигляді, точно не слід іти.

З крана біжить тонка цівка прохолодної води. Набираю повні пригорщі й ляпаю в розпашіле обличчя, заодно змиваючи засохлу кров. Дві глибокі подряпини, від нігтів Селести, красуються на червоній щоці.

Такого, від молодої професорки, я точно не очікувала. Вона завжди надміру турбувалась про власну репутацію, а якщо точніше — репутацію родини. Надто вже високу посаду займає її батько.

Філіп Грегстерс — особистий радник короля Ардена, й поведінка дочки ніяким чином не має компрометувати високопосадовця. Тому залишається лиш здогадуватись, кому з нас двох більше агукнеться цей конфлікт.

З іншого боку, варто батьковій улюблениці поскаржитись, й важко уявити в що може перетворитись моє життя.
Глухий приречений стогін виривається з грудей.

Так сяк розплутавши волосся, що збилось у чималий ковтун, вмощуюсь на широкому підвіконні.

З вікна видно чималий шмат жвавої вулиці. Пообіднє сонце повільно хилиться до обрію, торкаючись хоч і яскравими, проте вже холодними, по справжньому осінніми променями, дрібних калюж.

Люди мурахами снують туди сюди, викликаючи гнів кебменів та інших учасників дорожнього руху. Торговці зачиняють ятки, збираючи свій нехитрий крам, час від часу проводжаючи добірною лайкою екіпажі, що проїжджають на повному ходу й обляпують бідолах брудом.

Довгов'язий вуличний музика, схилившись спиною на кам'яну стіну будинку, перебирав струни старої кроти, демонструючи жалюгідні вокальні здібності.

Й врешті, затягнувши чергову малопристойну пісню, був покараний. Дебела жіночка, в білосніжному чепчику, визирнула в настіж прочинене вікно, поглядом виявила хмільного співаку, й за мить, з чималого дерев'яного відра, хлинули помиї, точно потрапляючи в верескливу ціль. Бард підскочив, мов грішник на розпеченій сковороді, струшуючи картопляні лушпайки, й замахав кривдниці стиснутим кулаком.

Звісно я щиро поспівчувала бідоласі, але й сміх стримати не змогла. Надто вже кумедною була картина.

Не погано було б і собі вийти на прогулянку. Хоч на трохи відволіктись від власних хвилювань, занурившись в життя міста.

Отже, вирішено! Але спочатку до Хогріма.

У приймальній директора порожньо. Речі секретарки акуратно складені, а стілець запханий під стіл. Певно жінка пішла додому. Директор, мабуть, теж.

На підтвердження здогаду, старовинний годинник, на стіні, пробив шосту вечора.

З чистим сумлінням намірилась йти геть, як з-за зачинених дверей кабінету чую сердитий голос.

- Кажу ще раз, це маячня! - навіть не маючи змоги бачити чоловіка, відчуваю, що він не просто сердитий, Хогрім розлючений.

- Ви краще мого знаєте, що демолорів не залишилось! Їх усіх було знищено під час Протистояння.

Демо — кого? Ніколи раніше не доводилось чути цього слова. Навшпиньки підходжу ближче, прислухаючись.

- Помиляєтесь, Даніелю. Не всіх, — інший голос належить шефу таємної служби.

- Один залишився.

Запала коротка мовчанка.

- Тобто зараз ви хочете переконати мене, що володар туатів, правитель пагорбів і усіх земель Сід, якимось чином причетний до вбивства студентки першокурсниці? Я правильно розумію? - відвертий скептицизм пронизував кожне слово.

- Саме так. Ви ж не будете заперечувати очевидне. Бо насправді, все дуже схоже. Спустошений магічний резерв, знекровлення жертви й головне ті сліди, залишені на тілі... - продовжив Остер.

- Нехай навіть ваше божевільне припущення має якесь підґрунтя, але навіщо це йому? Покійна Сара Вуд була звичайною дівчиною, що володіла посередніми магічними здібностями. То чому вона, Вільяме?

- На жаль, як і в будь-якій справі, жодні факти, підтверджені вони чи ні, не відповідають на питання “Чому?”, але особисто я можу припустити, що вона просто опинилась не в тому місці й не в той час.

- Остере, подібні заяви матимуть страшні незворотні наслідки для обох королівств... Перед тим як їх робити, потрібно точно впевнитись, що ці ваші підозри, не грають комусь на руку, в чому я більше ніж упевнений.

- На місці злочину ви відчули чиюсь енергію? - запитав директор.

- У цьому й справа, — трохи помовчавши, Остер продовжив.

- Окрім енергетики самої жертви й студентки Мілс ми нічого не відчули.

- Як таке можливо? Невже однієї хустки достатньо, щоб перебити слід убивці? - у голосі директора щире здивування.

- Звичайно не достатньо. Але маємо, що маємо. Більш того цей слід, досить дивний.

- Тобто?

- Він не чистий, відчувається ще щось, якийсь домішок, що не вдається відокремити.

- Хочете сказати, що магічний слід вбивці поєднався з енергетикою Мілс?

Я перестала навіть дихати, намагаючись не пропустити й слова.

- Ви ж самі знаєте, що так не буває.

- Тоді що?

- Ну, якби міс Мілс була демолором, то я б з усією впевненістю міг заявити, що саме вона вбила адептку Вуд.

Я не вірю своїм вухам! О це так звинувачення! Здуріти можна! Чи це дурний жарт Остера?

Хогрім гучно розсміявся, але легше від цього чомусь не стає.

- Це нісенітниця! Я б точно відчув таке.

- Не знаю, та було б не погано ще раз допитати її.