Частина 12 "Це ти мені?"

Кілька днів минуло у відносному спокої. Про трагедію з Сарою зараз нагадували лише агенти таємної служби, що цілодобово чергували біля брами та Вільям Остер, якого кілька разів зустрічала в коридорах академії.

Я перестала відвідувати заняття з бойової магії й з Крістофером, з того вечора, більше не бачилась.

Переривши ледь не всю бібліотеку академії, я, на жаль, так і не змогла знайти хоч щось, що могло пролити світло на походження істоти у старому храмі. Куди рухатись далі? Зачекати наступного нападу? Надто небезпечно, тим паче, я без поняття з чим маю справу. Хто той таємничий спільник і взагалі навіщо я їм здалась?

- Кетрін? Агов! Ти взагалі мене слухаєш? - Ніколас смикнув за лікоть.

- Що? - розгублено кліпаю. - Вибач, я трохи відволіклась.

- Трохи? Та ти мало у стіну не врізалась! - голосно засміявся, показуючи білосніжні зуби. - То як? Ти згодна? - враз став серйозним.

- Згодна... на що? - обережно перепитую, силкуючись згадати про, що ми розмовляли.

Ніколас не встиг відповісти. З-за рогу вийшов директор і направився до нас.

- Містере Брек, - кивнув.

- Директоре.

- Залиште нас з міс Мілс на кілька хвилин.

Хлопець запитально зиркнув на мене, вагаючись.

- Я наздожену тебе, Ніколасе, - замість заспокійливої посмішки, виходить якась гримаса.

- Йдіть, містере Брек. Ваша подруга не затримається надовго, не хвилюйтесь.

Й після того, як він відійшов, Хогрім врешті перевів важкий погляд на мене.

- Кетрін, що ви робили в кабінеті містера Плама? - саме обличчя чоловіка не відображало жодних емоцій.

Я знала, що це питання пролунає рано чи пізно. 

- Ховалась... - зітхаю й відповідаю правду. Як не крути, телепат брехню відчує одразу, то навіщо відтягувати неминуче.

- Від кого? - як не дивно, я не відчуваю характерного поколювання в потилиці, отже директор не намагається прочитати думки.

- Від магістра Блеквіла, - наштовхуюсь на щире здивування у погляді й втуплююсь у підлогу.

- Він чимось образив вас? - неочікувано запитує, змушуючи червоніти.

Заперечливо хитаю головою.

- Тоді...

- Директоре Хогрім! - двері аудиторії, біля якої ми стоїмо, гучно відчинились.

- А я вже ненароком вирішив, що якісь, шибайголови, прогулюють заняття, - сива голова містера Луда, бібліотекаря академії, висунулась в коридор.

- О, студентко Мілс, вітаю! Знаєте, жага до знань цієї адептки заслуговує на щире захоплення! - старий сплескує в долоні.

- Дякую, але ви перебільшуєте.

- Аніскілечки. Як, до речі, просувається ваша робота над доповіддю? Я знайшов ще кілька гідних книг, в яких зустрічаються короткі описи перевертнів, написані очевидцями.

- Перевертнів? - на обличчя директора падає тінь.

- Так - так. Кетрін обрала дуже цікаву й складну тему.

Ну, хто тягнув його за язик?

- Якщо ви не заперечуєте, я піду. Професор Флорес не любить, коли на його лекції спізнюються. На все добре містере Луд, директоре, - слушний момент вшитись.

- Кетрін, зайдіть до мене після занять, - чую в слід голос Хогріма.

- Угу, - ствердно киваю і чимдуж накиваю п'ятами.

***
Що йому потрібно від мене? І цей здивований погляд, коли почув про перевертнів. Хогрім не дурень і точно зрозумів, що ніякої доповіді я не готую. Директор точно щось знає. Знає і приховує.

Під бурмотіння магістра Тео й розмірений стукіт дощових крапель по склу, очі заплющуються самі собою.

Останні кілька ночей, я майже не спала. Мене переслідував страх, що те видіння повториться, і цього разу може не пощастити, як минулого.

- Адептко Мілс! - крізь сон, чую тихий голос викладача. - Ви знущаєтесь? Запізнились та ще й прийшли на лекцію, щоб відіспатись?

- Вибачте! - потираю сонні очі. - Я більше не буду.

- На наступному занятті вас чекатиме покарання...

Гучний дзвінок сповіщає про закінчення останньої на сьогодні пари, а я так і не встигаю дізнатись, що для мене вигадав цілитель.

Саме час йти до директора. А після планую все ж зазирнути до містера Луда й подивитись на, знайдені ним, додаткові книги.

Поправляю неслухняне волосся й розгладжую складки на сірій формі.

Міцно стискаю рукою в кишені кристал чорного турмаліну.

Цього разу я підготувалась до зустрічі з телепатом. Камінь завадить директору прочитати думки, й має захистити від магічного впливу чи навіювання.

Зараз і перевіримо.

З аудиторії виходжу останньою. Закинувши сумку на плече, вливаюсь в неймовірно гамірний потік студентів. Та не зважаючи на шум, добре чую дзвінкий жіночий голос за спиною.

- Шльондра!!!

Повільно обертаюсь, все ще сподіваючись, що це не до мене. Краєм ока помічаю як зупинились кілька адептів, а гамір дещо стих.

- Чудово! Ласкаво просимо на безкоштовну виставу, - додаю подумки й зітхаю.

Зараз, викладачка магії часу й передбачень, могла б наочно демонструвати, як виглядали справжні злі відьми. Блискуче темно-каштанове волосся стирчить в різні боки, ніздрі небезпечно роздуваються від важкого глибокого дихання, а червоні припухлі очі свідчать, що Селеста нещодавно плакала. Таке собі видовище.

- Це ти мені? - обережно перепитую, ловлячи все більшу кількість зацікавлених поглядів.

- А ти тут бачиш ще багато магістерських підстилок? - істеричний сміх відлунюється коридором.

Стало зовсім тихо і, як не дивно, вже ніхто нікуди не поспішає.

- Одну так точно, - ціджу крізь зуби.

Селеста міняється в обличчі, вкриваючись багряними плямами, й робить кілька кроків до мене.

- Скажи правду, він повернувся до тебе? Так? - шипить не гірше отруйної змії. - Я ж відчувала, що це станеться!

- Сел, не знаю про що ти говориш, але краще... - договорити не встигаю, бо жінка, розлюченою фурією, кидається до мене, хватаючи руками за волосся.

Коридором прокотився гул, а живе коло, що нас оточувало, стало щільнішим.

- Та що з тобою? - кричу, намагаючись відчепити від себе збожеволілу дівчину.

- Він покинув мене! Клята байстрючка! - гарчить, дряпаючи нігтями обличчя. - Чуєш? Сказав, що усе скінчено!

Відчуваю, як хтось намагається нас роздійняти.

Швидко згинаюсь і з усієї сили, ліктем, поціляю їй в сонячне сплетіння.

Грегстерс скрикнула й впала на кам'яну долівку колінами.

- Я ненавиджу тебе, Мілс! Ти зруйнувала моє життя! - обпекла, повними люті, очима.

Схопивши сумку, що валялась під ногами, я біжу геть, намагаючись уникнути осудливих поглядів.