Частина 8 "Таємниці сновидінь"

Вранці, дочекавшись, поки Гвен збереться й піде на заняття, я повільно вилізла з під теплої ковдри. 
На щастя сьогодні першою парою стояла бойова магія. Магістр Блеквіл ще не повернувся, тому маю кілька вільних годин.

Плеснувши в обличчя прохолодною водою, сідаю за невеликий столик й розглядаю себе у дзеркалі.

До сходу сонця так і не змогла стулити очей. Лежала й невідривно дивилась на потріскану стелю, час від часу прислухаючись до звуків, що долинали крізь не щільне вікно. Лише мірне похропування подруги порушувало тишу.

Тільки от було в ній щось неприродне, важке і гнітюче. Почуття тривоги скручувалось тугим вузлом у грудях й не відпускало, скільки б не заспокоювала себе. Думки стрибали в голові, як воші на вуличній собаці, ніяк не збираючись до купи. 

Якщо це був лише нічний кошмар, то як пояснити його цілком реальний вплив? Сліди на руках стали ледь помітні, але все ж... Трохи вище зап'ястя чітко бачила свіжий синець, від марних спроб себе розбудити.

Розглядаючи темні кола під очима, перебираю в пам'яті все, що знаю чи колись чула про сновидіння. Не так уже й багато.

Сомнамбулізм? Гвенделін сказала, що від часу як вона повернулась, аж до моменту як мене розбудила, я перебувала у кімнаті, спала у ліжку.

В загальному, виглядало це так, ніби моя свідомість якимось незрозумілим чином відокремилась від тлінного тіла й матеріалізувалась в іншому місці.

Залишки здорового глузду стверджували, що так не буває. Хоча ні, брешу — буває, але ревно переслідується відповідними службами Головної Ради Магів. Саме описи таких, і подібних їм, ритуалів були запечатані в гримуарах закритого сектору бібліотеки.

 Ходили чутки про деяких магів, що практикували переселення свідомості або по іншому душі, як кому зручно називати. Для цього було потрібно провести надскладний ритуал з купою додаткових артефактів, адже він поглинав просто величезну кількість енергії, жодного магічного резерву не вистачить. 

Припустимо, що хтось все ж наважився на таке, але ж душу переселяли, а не просто відокремлювали. 
Струшую головою, відкидаючи цю версію. Нехай.

За внутрішніми відчуттями, навіть попри непроглядний туман, місце де опинилась вночі, було мені знайомим. Можливо, якби вдалось точно зрозуміти, де саме чудовисько планувало повечеряти мною, щось проясниться?

Але скільки не силувала себе, сонячне світло стерло деталі сновидіння, залишивши лиш неприємне відчуття липкого страху.

Міряю кімнату кроками. 
- Доведеться спробувати, - наважившись, шепочу сама до себе.

Цей ритуал, бувши підлітком, я знайшла в одній з книг містера Чарльза й тоді досить часто використовувала. Та одне діло, коли це приємний сон, й зовсім інше відтворювати жахіття з монстром, що хотів тебе вбити. 

Так, сумніву щодо його намірів не маю. 

Ставлю на стіл перед дзеркалом важкий свічник і ніж для паперу. Глибокий вдих, тремтячими руками запалюю свічку, повільний видих. 
- Хоч би вийшло... 

Тихо нашіптуючи текст заклинання, гострим лезом проводжу по вказівному пальцю, й на обох скронях, кров'ю малюю Ейваз — руну, що символізує перехід в інший світ. 
В моєму випадку світ сновидінь. 

Нікуди переходити, я звісно не збираюсь, мені б лише подивитись... 

Полум'я затріпотіло, наче від різкого пориву вітру й нарешті рівна поверхня дзеркала пішла брижами. Крізь туман важко щось розгледіти, але здається я бачу силует. Мій?

Білі клуби густішають, небезпечно наближаючись до дзеркала. З того боку я починаю бігти, дивом оминаючи стовбури високих дерев. Сад? Ліс? Клятий туман! Нічого не видно, зате чутно. Тварюка близько. Напружую зір. Ну! 

- Чорт забирай! Так! Це могильні плити! Старе кладовище, - вдається розгледіти шпиль покинутого храму. Зовсім поряд, межує із садом гуртожитку.

Раптом, крізь туман, перед самим обличчям виникає роззявлена паща. Чудовисько дивиться на мене, тільки не ту, що тікає, а у дзеркалі. 

- Цього не може бути! Заклякши, я дивлюсь як жовті очі спалахують потойбічним вогнем й з його рота капає густа кривава слина. 

Стрибок. 
В останню мить встигаю погасити свічку. 

Від зіткнення дзеркало пішло тріщинами й гучно посипалось дрібними уламками. 
Неможливо!!! Він не міг побачити мене з того боку! 

 

***
На заняття я безнадійно спізнювалась. 

- Адептко, чому ви не на зборах?! - гаркнув чоловік з мітлою напереваги, тільки но моя нога переступила поріг академії. 

- Яких ще зборах? - зупиняючись, переводжу подих. 

- Директор збирає термінові загальні збори... 

Цього лише не вистачало. 
В зал урочистостей влетіла, мабуть, на середині промови ректора й одразу ледь не впала, зачепившись за чиюсь кінцівку. В приміщенні не було де яблуку впасти. Зігнувшись навпіл, щоб не привертати зайвої уваги, якомога тихіше стала пробиратись до свого факультету. 

- Вибачте... 
- Ой! Обережніше! 
- Дивись куди йдеш! 
- Виба... 

- Студентко Мілс, ви ще довго будете вовтузитись між рядами, - пролунав сердитий голос Хогріма. - Сядьте негайно! 

Й байдуже, що вільного місця не було. Під дією магії, ноги слухняно підігнулись і я опинилась на колінах незнайомого хлопця останнього курсу, що встиг тільки зойкнути. 

- Пробач... - пискнула, червоніючи. 
- Сиди вже тихо.

- Тому ще раз наголошую, - директор обвів усіх пильним поглядом, - виходити з гуртожитку чи перебувати на вулиці після заходу сонця, суворо заборонено. Це стосується усіх без виключення. Сьогодні занять не буде. Можете бути вільними. 

- А що сталось? - хапаю за руку Меган, яка неочікувано виринула з людського потоку й активно орудуючи ліктями, пробиралась до виходу. 
- Знайшли мертве тіло студентки. 

В середині похололо від неприємного передчуття. 
- Де?