Частина 6 "Постать в картузі"

- Адептко Мілс, ви збираєтесь щось робити доки містер Брек не стік кров'ю у нас на очах? - підсилений магією, голос магістра, пролунав над головою, зводячи нанівець всі спроби сконцентруватись.

- Це звісно стане цікавим досвідом, але припускаю, міс Меган Мор, що дірявить вашу спину поглядом ось уже двадцять хвилин, буде засмучена втратою об'єкта її дівочих мрій.

Хвиля сміху, що прокотилась аудиторією, змусила дівчину, червоніючи, відвернутись. Я ж, скрипнувши зубами, знову спробувала зосередитись.

- Кет, у тебе обов'язково вийде, тільки якщо можна трохи швидше, - натягнуто посміхається, підбадьорюючи, блідий, мов побілена стеля, Ніколас - мій нещасний напарник на практичному занятті з цілительства.

Спочатку кровоспинне, після ранозагоювальне... Подумки повторюю, щоб не переплутати. Старанно, самими кінчиками пальців, вимальовую нестабільні руни, що одразу сплітаються в тонку павутину закляття. Врешті візерунок повністю з'являється перед моїм напруженим обличчям. Трохи лівіше й повільно опускаємо на рану, не забуваючи підживлювати власною енер...

- Мілс, судячи з усього, наш викрадач жіночих сердець, сьогодні таки стане практичним матеріалом на кафедрі некромантії, - рожевощока голова магістра Теодора Флореса з великими круглими окулярами на носі, матеріалізувалась у повітрі наді мною. Чи не єдиний викладач з почуттям гумору в академії, але зараз я ладна його придушити.

- Ой! - від несподіванки, надто різко опустила руки.

Почувся вибух. Ніколас скрикнув і почав корчитись від болю.

- Ви справді вирішили його прикінчити? - розгублено перепитав чоловік. - Зізнайтесь, це все через Меган? Ви ревнуєте? - продовжує знущатись, всміхаючись.

- На Бога, допоможіть вже йому. Бо, складається враження, що це у вас з ним особисті рахунки, за інших обставин нізащо б не поставили працювати його зі мною в парі! - не витримую й гаркаю на пристаркуватого веселуна.

Слідом за головою, його тіло з'явилось усе повністю.

Теодор махнув рукою, в спробі деактивувати моє криве заклинання, але стало тільки гірше.

- В лазарет його! А поки, хто скаже в чому помилка міс Мілс, окрім бажання вивчати цілительство? - перекрикуючи стогони Брека, запитав професор.

- Взагалі то, це було не моїм бажанням, - сердито бурчу під носа.

- Міс Мор?

- Рана була створена магією, залишки якої спочатку варто було нейтралізувати.

- Вірно, Меган. А вас Кетрін... з острахом чекаю на перездачу. Зараз можете бути вільною.

Теж мені, жартівник.

- Пробач... - шепочу вслід Ніколасу, якого повантажити на ноші й несли до дверей.

Ну, не моє це! Хіба мало в академії дівчат, яким лікувальна справа дається краще? Навіщо ж мене мучити?

На щастя сьогодні це була остання пара, тому кулею вилітаю в коридор, однією рукою тягнучи стрічку, що стримує волосся.

- Фух, - блаженно прикриваю очі. Гірше вивчення цілительства, була хіба щоденна ранкова екзекуція зі створення потворних зачісок, натхненною у цій справі покоївкою.

Керуючись нововведеннями, що з'явились разом із директором Хогрімом, всі студенти академії мусили носити форму одного зразка, плюс усі дівчата зобов'язані збирати волосся. За словами чоловіка, єдине чим могли вирізнятись адепти — це розум, знання й уміння застосовувати їх на практиці, статки ж і походження, мали залишатись за муром закладу. До прикладу, нещасний Ніколас Брек — син пекаря, знаннями не поступався Оліверу Стрейджу — чий батько був міністром.

Маю надію, це не я, своїм виглядом у день знайомства, наштовхнула чоловіка на таку глибоку думку.

- Дивись куди преш! - розлючений голос жінки, у довгій викладацькій мантії, видався знайомим.
- Ваше волосся, адептко... - ахнула, - зберіть негайно ж!

Моя гордість й одночасно прокляття. Довжиною сягало сідниць, навіть зібране в косу, в'юнке й неслухняне. Але найбільше впадав в очі його, як для дівчини мого віку, незвичний колір. 

Коли відкрити мушлю, колись такі щедро встеляли берег озера біля будинку Блеквілів, то її внутрішні стінки мали такий же - холодний перламутр. Краще так це назвати, а не гадати чому з самого дитинства я маю сиву чуприну.

- Перепрошую, - присівши, шукаю стрічку, що впала на підлогу.

Шкірою відчуваю як професорка незадоволено розглядає мене.

- Ось! - вона першою побачила злощасну тканину в себе на черевику.
- Вельми дякую, - та замість того щоб отримати свою річ, чую здивований вигук.

- Кетрін? Кетрін Мілс? От вже ніколи б не подумала, що зустріну давню подругу колись знову. Та ще й у цих стінах! - докладаючи неймовірних зусиль, дівчина намагається зобразити радість від несподіваної зустрічі.

- Тебе ж, здається, за поведінку відрахували? Коли ж це було? Зараз згадаю... - удає, що напружено копирсається в пам'яті. - Шість?
 

Селеста завжди була поганою актрисою, така собі гадюка в кленовому сиропі, втім як і я.

- Чотири, Селесто! Як приємно бачити старі обличчя!

Зміряла мене зневажливим поглядом й скривилась, наче капусти з діжки з'їла.

- А ти я бачу зовсім не змінилась.

Насправді Селеста Грегстерс могла назвати мене будь-ким, тільки не подругою. Стосунки з першою красунею академії не склались ледь не з першого дня знайомства. Причина залишається загадкою й по сьогодні.

Скільки пам'ятаю, дівчина не знехтувала жодною можливістю усіляко мене зганьбити чи публічно принизити. Особливо Селеста любила підіймати тему мого сумнівного походження і ймовірних недолугих родичів.

Мабуть, такої кількості доган за бійки, як я, в академії не мав жоден студент.

Нерідко у конфлікти, на правах старшого брата, втручався Крістофер, намагаючись приструнити навіжену аристократку, але після такого вона, наче з ланцюга зривалась й, казилась з ще більшим натхненням.

- Тебе варто привітати? - киваю на одяг. - Викладаєш?

Селеста задоволено всміхається.

- Вже другий рік. Магія часу та передбачень.

От вже де іронія! Адептка, яка за весь термін свого студентства, жодного разу вчасно не з'явилась ані на одну з лекцій, тепер вчить інших керувати часом.

- А ти? Містер Чарльз таки змусив повернутись?
Кулаки, мимоволі, стискаються.
- Кажуть, цьогоріч новий директор аж надто лояльно ставиться до усіх охочих вступити до академії.