Частина 5 "Повернення до академії"

З масивного дзеркала на стіні, замість звичного зображення, на темного володаря, дивилась пара, палаючих люттю, жовтих зіниць.

Вродливе обличчя чоловіка видовжилось, перетворившись на писок хижого звіра, чию кремезну тушу вкривала груба коротка шерсть, кольору солі з перцем. Трохи подовжена й настовбурчена на загривку, що свідчило про крайню ступінь нервового збудження хижака.

- Навіщо ти знову з'явився? - сповненим ненависті голосом прошипів Грем.

Стиснувши в кулак руку, зі злістю вдарив у вишкірену пащу. Гучний хруст й дрібні уламки посипались долу. Видіння не зникло. Навпаки, кров, що залишилась на склі від порізу, погіршила все. Тепер здавалось, наче вона стікає з вискалених зубів.

У двері кабінету голосно постукали. Марево щезло, та ковзнувши поглядом по скривавленій руці, Грем встиг помітити як зникають гострі чорні пазурі.

- Увійдіть.
- Ваша Величносте, - радник застиг, побачивши залишки дзеркала в багряних патьоках. - З тобою все гаразд?

- Так. Маєш якісь новини?
- Вартові на північному кордоні повідомили про ще один можливий перехід, але він швидко зник. Відправив шукачів на місце, хоча боюсь це марна трата часу.
- Хтось постраждав?
- Лише у сусідньому селищі зникло кілька тварин.

Підійшовши до вікна, володар поринув у власні думки.
- Грем! - голосно гукнув Кілар, намагаючись привернути увагу.

- Ти щось сказав?
- Так! Кажу, що покров невидимості не діє. Й ці тварюки продовжують успішно обходити всі пастки, наче наперед про них знають, - радник знервовано куйовдить світле волосся. - Якби ж тільки дізнатись звідки вони лізуть!
- Думаю, я знаю, що це за місце, - володар туатів зітхнув. - Харус.
- Ціную твоє почуття гумору! - Кілар спробував посміхнутись, та судячи з усього Грем не мав наміру підняти настрій другу. 

- Хочеш сказати, десь насправді існує підземний потойбічний світ, населений усією можливою й неможливою нечистю? Харус? Грем, мене нянька ним в дитинстві лякала й вже тоді я сильно сумнівався в правдивості її байок.

Важкий погляд темних очей, свідчив про цілковиту серйозність слів правителя.
- Чому ти думаєш, що це не можливо? Хтось доклав чималих зусиль, щоб розбудити їх від кількасотрічного сну.
- Є якісь незаперечні докази, що це не звичайні фомори?
Володар кивнув.

- Кіларе, вони люті й голодні, спраглі до крові...але поки чогось чекають...
- Тільки не кажи, що... - несподіваний здогад,  погляд знову перемістився на розбите дзеркало.
- Так.
- Прокляття!!! Але ж ти зможеш це контролювати? - перепитав з надією.
- Не знаю. Потрібно повідомити в Мідшелпорт і Рімдермер. Ми маємо бути готові до будь-якого розвитку подій.
- А землі Міля? - обережно перепитав Кілар.
- Маю підозри, що це саме їх рук справа.

***

Через кілька годин я сиджу під кабінетом нового директора академії, загорнута в десятки метрів шовку, мережива й ще бозна-чого, що місис Гарднер назвала розкішною сукнею, вартої самої королеви.

З незвички шкіра нестерпно чухається, змушуючи майже весь час неспокійно ялозити на стільці, що є досить ризиковано, адже тонкі панчохи тримаються ледь не на чесному слові.

Мені ніколи не подобалось використовувати зовнішність, щоб привернути увагу. Та сьогодні вранці Блеквіл був невблаганний.

- Ти не можеш піти до академії в цьому лахмітті! - я незадоволено скривилась й він впхав до моїх рук коробку, перев'язану рожевою стрічкою.

- Фух, - стерла краплі поту на скронях, - чудовий засіб для тортур, варто запам'ятати.

Малоприємна секретарка знову осудливо зиркає маленькими мишачими очима в мій бік. Немає сумнівів, пів академії буде перешіптуватись про мене вже через годину, якщо не раніше. Не втримавшись, я показую їй язика, на що та лиш хмикає й, задерши носа відвертається.

За легендою Крістофера, я мала вдати покірну тиху дівчину, яка нещодавно дізналась про трагічну загибель опікуна, й змучена докорами сумління, нарешті узялась за розум, вирішивши виконати його останню волю. Себто повернутись до навчання.

Але що довше доводилось чекати, розглядаючи чудернацькі візерунки на килимі, то менше мені подобалась ідея Блеквіла. Та й почувала себе максимально безглуздо. Ну хто може купитись на цю дешеву виставу? Хіба директором призначили зовсім обмеженого типа.

- Хоч би вікно відчинила, стара гримза... - тісно затягнутий корсет не дає вдихнути на повні груди, що небезпечно визирають з надто відвертого, як на мене, вирізу сукні.

Різко підводжусь, прийнявши рішення забратись геть, й у цей момент, важкі різьблені двері нарешті відчиняються.

- Прошу, міс Мілс, - наче спеціально маринував дві години, щоб не те, що навчатись, а й жити не хотілось.

Голосно грюкнувши, заходжу до кабінету.
Директор кидає здивований погляд, від якого в потилиці з'являється дивне легке поколювання.
- Мабуть, протяг, - невинно кліпаю довгими віями.

Перше що падає в очі, це досить скромне меблювання кімнати. Якщо про любов директора Плама до розкоші, ходили ледь не легенди, то аскетичний смак нового ректора здивував. Високі шафи, набиті книгами вздовж стін, камін, широкий стіл і два крісла, от, мабуть, і все. Нічого цікавого й незвичного.

Хоча ні, від однієї з шаф добряче фонило магією, походження якої мені було важко зрозуміти.

Погляд зупиняється на книзі, що лежить на столі, перед Хогрімом й очевидно стала причиною тривалої затримки директора. Чорна шкіряна обкладинка з тисненими золотими рунами. Подібні екземпляри знаходились в бібліотеці, а точніше в її закритому секторі. Студентам туди  зась, та що там казати, навіть поважні викладачі мусили отримати індивідуальний письмовий дозвіл від самого короля Ардена.