14

У їдальні маєтку пахло тютюновим димом та зловісними змовами проти Кліссона. На обідньому столі була розкладена карта Асін’ї, позначена червоними точками в різних місцях: порт, площа Імператриці, академія і ще кілька місць. Але головне – будівля уряду та палац імператорської родини. Вони були обведені жирними червоними кружками. Схоже, Раґнар та інші затіяли державний переворот.

Сам він стояв біля столу, дивлячись на карту. Щось бурмотів собі під ніс одними губами. Погляд вп’явся в паперове місто, пальці розтріпали волосся. Лісбет насупилась та відвела погляд. Сіла на підвіконня, схрестивши руки на грудях.

“Мені не до вподоби буквально все, що тут відбувається”, – подумала вона, відчуваючи в горлі неприємну й тугу грудку.

– Здається, я просив тебе не наближатися до Фенріра, – прозвучав праворуч голос Ансгара Мадсена, який відірвав її від роздумів про те, як усе навколо може погано скінчитися. – Що ви двоє влаштували на вулиці?

– Більше ніколи до мене не говори, Ансгаре, – огризнулася дівчина, навіть не повернувшись до нього.

– Годі вам собачитися! – пирхнув Раґнар, відірвавшись від карти. – Не звинувачуй старовину Мадсена. У нас весь цей час були свої цілі, він не винен, що зрадив твою довіру.

– Шляхетні цілі, прошу зауважити, – долинув до них голос господаря маєтку.

Вінсент Фокс увійшов до їдальні у супроводі Фанні Грей. Лісбет навіть не здивувалася. Виявилося, що увесь цей час буквально у всіх під носом планувалася така подія. Ясна річ, якщо до цього були причетні Мадсени, а все відбувається в маєтку Венера, то манґаванці можуть докласти й своїх рученят.

– Міс Лундквіст, як добре, що й ви тут, – сказала міс Грей. – Ви обрали правильну сторону, я у вас не сумнівалася. Очевидно, тут зібралися найгідніші люди. Якщо не брати до уваги північанина, що воює з дітьми.

Лісбет кивнула, але її ввічливості ніхто не помітив: Фанні багатозначно зиркнула на Ансгара з неприхованою ворожістю. Той нічого не відповів, відвернувшись. Схоже, що погляди які на весіллі Вегара відправляла Фанні Грей в її супутника, не були просто уважними. Лісбет чудово розглянула неприязнь, що межувала з огидою, але все ж не заходила занадто далеко.

Всі в порту знали, що Ансгар Мадсен, не володіючи видатним потоком, вбив власноруч двох манґаванців. Людей, що прославилися як кращі бійці й володіли неймовірної сили потоками. Хальфдан по секрету розповів, що бачив на власні очі цю бійню, й сказав дивне:

“У молодшого сина Оке наче щось вселилося. Він, озброєний однією сокирою, проломив череп Вайбхаву, а потім зрубав щелепу його братові Лакшиту. Його ніщо не могло поранити, хоча він просто людина”.

Лісбет вагалася, що це було так. Схоже, на боці Ансгара був хтось, хто вміє сповільнювати потоки. Не зупиняти, але робити їх неповороткими, притупляти реакцію. І цей “хтось” йому ой як допоміг здобути славу бійця, що перемагає навіть тих, у кого є потоки, і найнебезпечнішої людини в порту.

Вона коротко зиркнула на Ансгара. Той стояв неподалік, схрестивши руки на грудях, і похмуро витріщався на неї у відповідь.

– Лісбет?.. – спитав він, наблизившись на крок.

– Знаєш, що станеться з тобою, якщо зупинити твій жалюгідний потік? – прошипіла дівчина, примружившись й зробивши крок до нього. – Спочатку оніміють руки та ноги. Здається, що вони ватяні, а в роті з’явиться неприємний смак. Потім…

– Слухай, ми можемо поговорити не при всіх? – Ансгар кивнув на двері.

– Потім, любий Ансгаре, у тебе у вухах почне дзвеніти й пищати, – Лісбет продовжила, похмуро витріщаючись в очі співрозмовнику. – Ти відчуєш себе ой як недобре. З носа піде кров й ти не зможеш її зупинити. Вона тектиме з ніздрів, сочитиметься в горло. Незабаром тебе вирве. Здебільшого через те, що в тебе почнуть безконтрольно скорочуватись м’язи. Гладкі знаходяться всередині судин та внутрішніх органів, тому тебе почне так колотити, що на ногах не встоїш.

– Припини, ти знаєш, що мені наказали це зробити.

– Ти задихатимешся, кров піде з усіх щілин, через те, що судини порвуться. І знаєш, що тішить мене найбільше? – спитала Лісбет, посміхнувшись й поплескавши його по грудях. – Це незворотний процес. Якщо один раз тобі перекрити потік, його не запустити. Ти здохнеш, як паскудна собачатина, якою ти і є.

– Лісбет...

– Треба ж, а я майже повірила, що справді… та вже плювати, – вона похитала головою й відійшла, знову сівши на підвіконня та змірявши Фанні та Вінсента таким же злим поглядом, яким нагороджала секунду тому Ансгара.

Сам він застиг на місці, свердливши її поглядом.

Лісбет почувала себе дурепою. До того як почалася буча з туманом, вона майже повірила, що дійсно подобається Ансгару. Може, симпатія його й дурна, докучлива, схожа на любов сільського йолопа, але здавалося, вона щира. Немає нічого ціннішого за щирість.

А тепер усе стало ясно: весь цей час він був собачкою при Раґнарі. Раґнар наказав “пряник” – був пряник. Раґнар наказав знайти її та зупинити потік – і Ансгар із сутулою бабою під ручку пострибав шукати її.

– Та годі, не сваріться, – втрутився Вінсент, нервово усміхнувшись. – Ми всі на одному боці й хочемо одного й того самого.

– Мені ще ніхто не пояснив, чого ви хочете, – огризнулася Лісбет, відправивши в Раґнара злий погляд.

Цей клятий покидьок стояв за столом й спостерігав за сценою, слухаючи. Він спостерігав за суперечкою, розвішавши вуха, й посміхався. Явно його веселило побачене. Дуже веселило.

– Ти почув щось кумедне? – вона перейшла на скарстейнську, наблизившись до Раґнара й глянувши на карту. – Ти сказав, що розповіси мені про причини всього цього безумства. Мої вуха вільні.