8

Про те, що Ансгар Мадсен, страшний злочинець, заявився до Турмалінової академії з ученицею-стипендіаткою під ручку, невдовзі дізналися всі. Лісбет зробила таке припущення, спираючись на перелякані обличчя та перешіптування, в яких фігурувало ім’я докучливого сусіда. 

Цього дня вся академія гуділа, бо сталося одразу дві події, що виходять за рамки. Перше – це, звичайно ж, портовий убивця у коридорах пристойної академії. А друга причина крокувала праворуч від Лісбет та знай собі розглядала все навколо так, наче опинилася в зоосаду. 

Мікаель Берґквіст, син конунга, старанно намагався вникнути у всю суть академії, мав намір розібратися в усьому новому, і розсипався у розлогих розповідях про те, як йому подобається в Асін’ї. Колетт була у захваті від свого нового приятеля, Александр же сприйняв появу Мікаеля з настороженістю, як і Аксель. Ясна річ, їм зовсім не хотілося, щоб хтось дізнався про їхню спільну таємницю. Навряд чи манірним вершкам суспільства Асін’ї сподобається, що син шановного готельного магната буде разом з чиїмось іншим сином.

Лісбет була і сама не рада такій несподіваній відповідальності. Звісно, Мікаель буде з ними тільки під час уроків, але коли ще, як не в перервах між заняттями можна обговорити розслідування? Засівши в кафетерії, вони навіть не могли зайнятися розмовами та думками про те, як знайти того лисого типа з рунами. Лісбет, хоч і знала в порту багатьох, не могла навіть припустити, звідки почати пошуки головного підозрюваного. Запитувати відкрито у сусідів – це однозначно не найкращий варіант. Цілком можливо, хтось донесе на неї Ансгару, і тоді він, певно, дізнається, що вона копає під його дружка-сектанта. А тепер ще й не спитати думки друзів, адже поруч ошивається Мікаель.

Тому, під час обідньої перерви Лісбет зайнялася тим, що вміла найкраще – приєдналася до інших студентів на терасі разом з Акселем та Александром, а заразом – зайняла для їхньої компанії столика. Випускаючи дим з новими порціями золотих іскорок, дівчина напружено думала. Де може працювати хлопець із Гелефйорду? Куди його, такого страшного, можуть взяти?

“Схоже, що він працює в зграї Ансгара, якщо вже на те пішло”, – подумала дівчина, відпиваючи кави з кухля і намагаючись хоч трохи зосередитися на тексті в підручнику для дисципліни Берньє.

Усі терміни змішувалися воєдино, літери вислизали з-під погляду, розбігаючись швидко, наче щури. В голові Лісбет крутились не тільки думки про порт та Ансгара, чи цього клятого лисого боягуза з рунами, який точно причетний до вбивств. Дівчина спіймала себе на тому, що знову згадалась про батьків та Раґнара, а згодом – і про сиротинець, в якому вона опинилась після окупації. В роті стало кисло та гидко. 

Вона затягнулась цигаркою, намагаючись видихнути пам’ять про ці темні часи. Але в голові стало тільки більше картинок. Скривавлений сніг навколо неї на набережній. Страшні люди в криваво-червоних шинелях. Холодно в руку без рукавички. Хтось боляче тягне за руку крізь сніг, кричить, щоб заткнулась і не вила. Кляті кліссонські монашки, сучі сестри милосердя з бридкими пазурами та огидними балахонами. Раґнар утікає, а її ловлять в порту. Китобійне судно відпливає, несе геть єдиного друга. Удар по щоці. Виск кліссонської монашки. Страшний будинок. Біг крізь сніг та ліс. Темрява, у якій…

…передпліччя знов розболілись.

“Ні, не думай про це, не думай”, – промовила сама собі Лісбет та підняла погляд, шукаючи решту друзів.

До них, зі своїми підносами, приєдналися Колетт і Мікаель, що щось радісно щебетали. Спокійні та безтурботні, щасливі. Мікаель, схоже, розповідав про якусь свою пригоду в Асін’ї, Колетт – кивала та підтакувала. І, що найгірше, неподалік намалювалося обличчя Шампань та компанії.

Ця кліссонська панянка з розкішним каштановим волоссям, аристократичними рисами гарного обличчя і напрочуд поганим характером, як у базарної баби, схоже, вирішила дістати всіх і зокрема – свою улюблену жертву для зневажливих фраз і незадоволених поглядів. Лісбет відзначила, розчаровано і з досадою, що Фаб’єн разом зі своїми подругами вже прямує до їхнього столика та опустила очі в підручник, зосередившись на матеріалі ще краще, ще сильніше.

Може, втративши зоровий контакт, Фаб’єн зникне?

– Ваша Високосте, дозвольте представитися, – химерно промовила вона, вклонившись. Подруги наслідували її приклад, – Фаб’єн Шампань. А це мої компаньйонки.

Компаньйонок Фаб’єн представляти не стала.Майже ніхто у всій академії не знав, як звати ці мовчазні й підтакливі тіні, що переслідують Шампань по п’ятах і заглядають їй у рота, навіть якщо з нього гівно ллється. Лісбет насупилась, затягуючись цигаркою, і струсила попіл у попільничку на столі.

– Мікаель, – відповів син конунга. – Ми ж тут усі товариші. До того ж у мене на батьківщині титули не прийняті, тож прошу, називайте мене на ім’я.

– Рада знайомству, – вона посміхнулася однією зі своїх солоденьких усмішок і приступила до своєї улюбленої розваги.

З тої пори, як Лісбет почала навчатися в Турмаліновій академії, їй пояснили, що Фаб’єн Шампань дуже любить кілька речей: бали, багатих кавалерів і знущатися зі студенток невисокого походження. Декілька разів на першому курсі дівчина помічала королеву вулика у класі мистецтв, біля мольберта з гарними картинами. У Фаб’єн був справді приголомшливий талант до малювання, співу та акторської гри, але чомусь всі в академії пам’ятали її, перш за все, як найнеприємнішу людину, з якою не варто зв’язуватися.

– Мені так шкода, Мікаелю, що вас довірили супроводжувати такій недостойній особі, як Лісбет, – з театральною скорботою в голосі заявила Фаб’єн. – Я впевнена, що ректор все зрозуміє та захистить вас від товариства цієї дівчини.

Колетт зашипіла на Фаб’єн разом з Акселем, ставши на захист подруги.

– А, як на мене, так немає краще за компаньйона, ніж Лісбет, – відповів Мікаель. – Вона дуже відповідальна, чудово вчиться і досягла честі, якої не досягли багато учнів в академії – навчається на стипендії. Батько завжди вчив мене шанобливо ставитися до тих, хто достатньо розумний, щоб йому платили за навчання у тому чи іншому закладі.