2

Рукавички взяли руки в неприємний полон, а корсаж сукні, в яку її одягла Колетт, здавалося, здавлював всі нутрощі без винятку. Лісбет було тісно, ​​задушливо від суміші парфуму всіх її супутників, а на додаток екіпажем трясло по дорозі, що веде з міста туди, де розташувалися заміські маєтки та садиби, включаючи те місце, в яке вони всі були запрошені на вечірку.

“Це просто безглузда вечірка, – думала Лісбет, дивлячись у вікно. – Це просто безглузда вечірка безглуздих південців. Це треба просто пережити, посміхатись та дочекатись, коли можна буде піти додому”.

– Безперечно, блю д’амур – твій колір, – Аксель, який був її супутником на кожен чортів вечір, поправив волосся Лісбет, прикрашене квітами, – Колетт, ти зробила неймовірну роботу.

– Ну, я ж майбутня всесвітньо відома модистка, – відповіла подруга. – До того ж Лісбет є дуже хорошим полотном для творчості з її північною стійкістю. Не обурюється, не ниє і не намагається зіпсувати мою роботу, додаючи безглузді штрихи, як це робить дехто, – вона розлючено повернулася до Александра, який перев'язував краватку.

– Я не обурююся, тому що не можу дихати, – відповіла Лісбет, нервово косячись на будинок Вінсента Фокса, що з'явився попереду.

“От і все. Приїхали. Ну, хоч трясти перестане. До того ж напевно це цікаво – побувати у гостях в людини, яку ненавидить уся столиця”, – задумливо видихнула вона, потерши пульсуючу болем скроню.

– І правильно, – Колетт захихотіла. – Чим менше повітря в легенях – тим менше розумних, але відлякуючих чоловіків речей ти кажеш. Кузена Тьєррі досі жах бере від слова “гібридизація”. Я майже впевнена, що в нього приступи паніки після цього почались.

– Що страшного у слові “гібридизація”? – здивовано спитав Александр. – Ніхто ж дупля не дає, що це означає.

Компанія розреготалася. Навіть Лісбет стало смішно, особливо якщо врахувати, що Александр чудово знав, що таке гібридизація, адже саме він був найкращим студентом академії, та ще й вчився на курс старший від них.

Так вони й ходили по балах та вечірках. Запізнювалися, як того вимагають пристойності. Колетт показувала всім квіткове диво від Лісбет Лундквіст, Лісбет демонструвала чергову дивовижну фантазію Колетт Мар’є. Потім вони танцювали з кавалерами, з іншими молодими людьми та виїжджали назад до Асін’ї. Зазвичай під кінець вечора Колетт, показавши всім їхню спільну роботу над образами, починала веселитися, а Лісбет – ховалась десь на балконі, намагаючись уникати чергового настирливого хлопця, який не знає, що вона – стипендіатка з Турмалінової академії, а отже – дівчина без походження та грошей. Тільки з мізками, які зазвичай мало цікавлять благопристойних чоловіків. А деяких навіть відлякують.

Лісбет і зараз збиралася зайнятися своїми хованками, як тільки Колетт закінчить себе рекламувати майбутнім клієнткам. А клієнток від вечірки до вечірки тільки додавалося, адже підбирати одяг міс Мар’є вміла, як ніхто інший. Одна тільки ця сукня сіро-блакитного блідого кольору з повітряним шлейфом і прозорими рукавами, викликала в Колетт захоплення навіть на стадії замальовок. А коли швачка його створила, всі були в захваті, а не тільки творець шедевра. Навіть Лісбет, хоч і не розбиралась в такій розкішній одежині, не змогла стримати захоплення роботою подруги.

Спустившись на жорстку доріжку, не без допомоги Акселя, вона приєдналася до Александра, який намагався впоратися зі шлейфом сукні Колетт. Незабаром до них долучився і четвертий член команди, і майбутню всесвітньо відому модистку вдалось безпечно дістати з екіпажу без втрат для шифону та бантиків.

– Так, остання перевірка перед виходом, – Колетт почала поправляти вбрання подруги, прикраси та невеликі химерні квітки у волоссі.

Потім вона поправила власну смарагдову сукню схожого фасону, зачіску і, взявши під руку кавалера, повела за собою всю компанію. Лісбет залишилося тільки взяти під руку Акселя і піти за ним та іншими.

– Рано чи пізно ти звикнеш, – миролюбиво промовив друг, трохи нахилившись до неї. – Колетт та її чудасії повільно стають звичними, але стають.

До Колетт було важко звикнути. Лісбет знала це з першого курсу, адже вже пішов другий. Втім, саме Колетт і допомогла їй адаптуватися в безглуздій елітній Турмаліновій академії – єдиному місці, куди приймають або дуже багатих, або дуже родовитих, або дуже розумних. І при тому останніх не дуже шанують представники перших двох видів. Саме Колетт була тією, хто підійшов до Лісбет, разом з другом дитинства Акселем, і запропонувала свою дружбу. І саме вона, хоч і не дуже комфортним способом, допомогла ужитися на півдні, де все для міс Лундквіст було незрозумілим та складним.

З того часу багато що змінилося, але їхня трійця залишалася нерозлучною.

Маєток Венера більше був схожий на величезний замок, ніж на будинок, в якому можна жити, не побоюючись примар. Гігантський дім оточував такий самий гігантський парк, що переходив у просторий сад без зайвих заростей та завитків.

“Яка ж тут пустка, коли немає гостей, якщо і з ними тут пустувато?” – спитала сама у себе Лісбет, старанно перебираючи ногами, щоб не наступити на власну сукню, і водночас тримаючи спину незвично рівною, як того вимагало товариство.

Від жінок в цьому південному суспільстві вимагали забагато дурного, на смак Лісбет. І вона все частіше робила висновок: чим тепліше в країні, тим дивніші там люди.

– Подивись тільки на цих пань в громіздких сукнях, – Колетт нахилилася до Лісбет. – Ми ж с тобою такі носили ще минулого місяця. Б’юсь об заклад, що через місяць вони почнуть носити те, у чому ми зараз.

Лісбет кивнула, погоджуючись. Тут простіше погодитися, ніж говорити про те, що набагато розумніше прищепити місцевим дамам любов до зручного одягу, а не пишного та химерного.

Усередині вже товклося достатньо гостей, щоб мистецтво Колетт одразу ж гідно оцінили. Подруга одразу взяла Лісбет під руку, залишивши кавалерів позаду, і увірвалася у вечірку, як робила зазвичай. Міс Лундквіст залишалося тільки слідувати за нею, вітаючись із випадковими знайомими з академії та боротись з бажанням негайно втекти та сховатись якомога далі від яскравого товариства.