Цвіркун

Зрання я пішла до школи, як завжди розминувшись та перекинувшись з мамою кількома словами. Батько ж знову спав на дивані після вчорашньої сварки з мамою. Більшість часу він був нестерпний. Майже щодня пив, а я мала за ним прибирати. Мамі теж стало гірше через нього і вона почала пити, нехтуючи домашніми справами та роботою. Батько не ходив на роботу та допізна гуляв у барі, а потім приходив вночі, а той під ранок. Одного разу він забув ключі від дому і вибив двері, після чого ми мусили брати кредит, щоб їх відремонтувати. Я більшість часу думала, що нам буде краще без нього. Мати натомість була дуже до нього прив’язана і казала, що ми його не можемо кинути, бо в минулому він для нас багато зробив. За її словами, батько витягнув нас зі скрути, коли вона завагітніла мною від якогось мужика, що її кинув. Для мене це не мало значення і я не розуміла, як можна терпіти цю поведінку й надалі.

Зрештою, ці проблеми забувалися, коли я виходила з дому. Мене важко було назвати відмінницею, але кого б не спитали, то серед однокласників, більшість вважали мене хорошою ученицею, зокрема одною з найкращих бігунів на стометрівку. У класі в мене була лише одна справжня подруга — Вероніка, з якою ми щодня проводили час разом, а інколи ходили розважатися після школи. Вона мене неодноразово знайомила зі своїми друзями з-за міста. Вони мені завжди здавалися трохи вульгарними та дивними, але не настільки, щоб з ними не можна було добре проводити час.

Коли закінчився урок математики, та почалася подовжена перерва, я сіла одразу робити домашнє з математики. У мене це була як звичка, щоб зекономити час вдома. Моя подруга також приєдналася.

— Анно, ти чула про нашестя шкідників у заміських регіонах області? Я про це по телику чула. Ненавиджу комах. Казали, що це може негативно вплинути на цьогорічні врожаї.

— Не чула, я в будь-якому випадку за містом не живу — відповіла я з дещо відстороненою інтонацією.

— Але ти достатньо близько до узлісся, де їх таки багатенько, — зазначила вона з дразливим голосом.

— Я комах не боюся, та й членистоногих також. Павуки бридкі, але, загалом, нешкідливі.

— А як щодо мишей? Закладаюся, що будеш верещати, як побачиш одну.

— Не повіриш, але я прибирала десятки тіл мишей у своєму домі.

— У тебе на обличчі написано, що ти в житті навіть миші не бачила, не те що ловила.

— Добре, можливо я трохи збрехала.

Вона завжди добре вміла читати людей. Ще з 6 класу, коли ми познайомилися, вона могла з легкістю вказати на винуватців у сварках між хлопцями. Вчителі часто використовували її талант у схожих цілях, через що з неї багато хто знущався. Як-не-як, для всіх вона була головною ябедою класу. Я тоді була єдиною людиною, яка хоч якось простягнула їй руку в ці непрості часи. Часи змінилися, діти подорослішали, знущання припинилися. Вона сама ж навчилася використовувати це у своїх цілях та тепер мовчить, коли це необхідно.

— Знаєш... — почала вона, задумливо поглянувши у вікно, — Ти їх чула? Цвіркунів тобто.

— Я їх ледь не кожного вечора чую. До чого це питання? Ти їх ніколи не чула чи що? — глузливо додала я.

— Мабуть це прозвучить дивно, але мені здається таких не чула ніколи.

В мене щось стислося в грудях. Чому вона це сказала? Було важко відповісти на це та десятки інших питань, що вискочили у мене в голові.

— Що ти маєш на увазі? Ти про звук?

— Може й так... — її погляд був наведений в нікуди. Виглядало так, ніби вона не могла окреслити власних думок.

Зрештою ми тоді так і не змогли розв’язати жодного завдання.

Після повернення зі школи я, як завжди, розігріла напівфабрикати, що були в холодильнику, та, опісля, повернулася до власної кімнати й сіла робити домашку. Згодом після кількох годин з вулиці почав долинати звук, що був схожим на цвіркотіння. Звісно, це було не вперше, але воно було якимсь дивним та незвичним. Воно було глибшим ніж зазвичай та, чомусь, доволі неприємним. Зрештою не придавши цьому великого значення, я вирішила зачинити вікно та лягти спати.

Вночі мені наснився сон. Було чутно батька, який гукав до мене з темряви, що була довкола мене. Було важко зрозуміти звідки долинав його голос, але, раптом, відчувши дихання на своїй шиї, я враз заціпеніла та проснулася вночі в холодному поту. Після того мені було важко заснути. Майже всю ніч обдумуючи значення цього сну, мені спало на думку питання: «Чому батько був таким чуйним?». Було важко це пояснити, адже він таким ніколи не був та уві сні його навіть не було видно, але щось мене змушувало в це вірити. Врешті-решт у мене вийшло заснути, незважаючи на гучні звуки цвіркунів.

Наступного ранку у повітрі було відчутно приємний запах. Прийшовши на кухню, я спитала:

— Доброго ранку. Ти готуєш?

— Так. От, вирішила приготувати картопляний салат з рибою.

— З тобою все гаразд?

— Звісно. Чому б мені мало бути погано?

Мене трохи хвилювала різка зміна поведінка мами. Їй не могло стати настільки краще за день. Мене хвилювало, що їй це може зашкодити. Розпитування ні до чого не привело, вона ніби не розуміла, що змінилося. Наче її поведінка донедавна була як страшний сон. Через недосипання у мене не було енергії в цьому розбиратися. Крім того, батько не повернувся додому. Незважаючи на це, я без хвилювань пішла до школи, бо це було далеко не вперше.