Знайомство

Знову. Це знову почалося. Те, чого так боялась її матір та бабуся. 

Люсі поспіхом забігла до кімнати і почала збирати речі, тремтячими руками витираючи сльози. Вона вже не могла стримати емоцій, які сильним поривом вітру, що пробився крізь відчинені двері до будинку, з кожною секундою обіймали її все більше і більше. Вона навіть не розуміла, що лякає її більше: мертва тиша, яка ніколи не була притаманна центру міста, чи дивний чоловік, який посеред ночі приходив уві сні та душив її. 

Вона добре пам'ятає той день, коли все розпочалось.

22.03.2021

Кетрін повернулась із вбиральні і поглядом почала шукати своїх подруг, раптом ззаду до неї хто підійшов та поцілував у шию.

— Лео, давай не при всіх. Краще скажи мені де твоя люба Люсі.

— Кет, скільки можна? Ми з нею вже розійшлися, а ти і досі мені нагадуєш про ці пережитки минулого. Я втомився. Мені набридло, що ми приховуємо наші відносини. Коли ти їй вже скажеш?

— Ти ж сам розумієш, це моя подруга, я не можу з нею так вчинити.

— Ага, тобто декілька місяців зі мною спати ти можеш, знаючи, що твоя подруга мене кохає до нестями, а коли зрада викрилась, ти не можеш їй сказати, що та сама шмата, яку вона так ненавидить, це ти?

— Лео, я не...

Вона не встигла нічого сказати, як Лео пристрасно поцілував її у самісінькі губи та обійняв трохи вище талії. Піддаючись своїм почуттям та алкоголю, що не так давно потрапив у кров юної панянки, вона вирішила, що відштовхнути його зараз — безглузда ідея. Вона цілувала його у відповідь, проводячи руками по його обличчю та волоссю та насолоджуючись його парфумами під музику для повільного танцю. Раптом якісь прояви совісті та людяності прокрались у голову Кетрін, вона відштовхнула юнака, ступила крок назад та відвернула голову.

— Ну все, досить. Не загравайся, а то й звикнеш. Мені потрібно шукати Люсі, вона досі не може заспокоїтися після того, як ти її кинув.

— Кицю, розслабся, тобі потрібно відпочити від цього всього. Давай ти зараз заталефонуєш своїм подругам та скажеш, що тобі стало погано, і ти повернулась додому, а тим часом ми поїдемо до мене, розслабимося. 

Кетрін знову не встигла ніяк відреагувати, як сильна мускулиста рука приобняла її за талію та прижала до молодого тіла Лео так, що дівчина уткнулась носом йому в груди і, від знесилля чи небажання щось робити, застигла в такому положенні. 

— Кетрін? Лео? Я... 

— Люсі, мила, ти не так все зрозуміла! Я не хотіла...

— Ти! Ти це...

Люсі застигла від жаху розуміння, що та, кого вона так ненавиділа, кому бажала горя та навіть смерті виявилась найближчою людиною у її житті.

— Що? Не так зрозуміла? Я тобі вірила! А ти!..

Довкола них почав збиратися натовп.

— Починається, — тільки зараз із замученим видихом Лео відпустив Кетрін, — Кет, пішли звідси.

— Я тебе, — Люсі показала пальцем на вже колишню подругу, а згодом і на колишнього хлопця, — і тебе... вас ненавиджу!

Після цих слів вона розвернулась і побігла до виходу, ледь стримуючи сльози.

 Вона бігла. Не знала куди. Їй не важливо куди, лиш подалі від цього місця. Люсі схаменулась лише коли забігла у якусь незнайому вуличку, де світився лише один ліхтар. Дівчина сперлась у стіну якогось будиночку поруч освітлення та, закривши обличчя руками, розплакалась. 

— Вже пізно, пані, — грубий чоловічий голос перервав всі її думки, — вам не час додому? Тут небезпечно.

— Відчепіться, сама розберусь.

— Навряд. Тут дійсно небезпечно. Зазвичай о такій порі тут ніхто не з'являється, а Ви, я так бачу, сміливі. Як Вас звати?

Дівчина глянула нього з обережністю та нерозумінням. Чоловік підпалив сірник та поглянув, здавалось, прямо у душу. 

— Люсі.

— Палиш? — простягнув цигарку.

Вона мовчки її взяла та підпалила запальничкою, що завжди лежала у сумці. Лише зараз вона зрозуміла, що не знає де вона, де її телефон та хто цей чоловік.

Люсі поглянула йому в обличчя, лише зараз вона роздивилась його зовнішність. Коли вона заглянула йому в очі, вони здались їй такими рідними та знайомими. Чоловік був високий, спортивної статури, мав коротке руде волосся, що й зацікавило дівчину. Вона застигла вдивляючись у його обличчя. Вона не знала чому, але була впевнена, що йому можна все розповісти, що він допоможе.

— Ти так і не розповіла, що ти тут робиш. Я вже, здається, казав, що тут небезпечно. Ходімо краще в дім, — він показав на дім навпроти,— вип'єш чаю, розповіси як ти тут опинилась.

Вона мовчки кивнула та просто пішла за чоловіком. Він завів Люсі до кухні та заварив чаю. 

— Я відпочивала з подругами, — нарешті щось промовила Люсі.

Вона розповіла незнайомцю все, що сталось. Він мовчки слухав, лише інколи кивав або кривив на обличчі дивну гримасу. Врешті, вона закінчила розповідь і одразу пожалкувала, що вивалила це все на чоловіка, якого бачить вперше.

— Н-да. Якщо хочеш, я можу тобі допомогти.

— Як? Чим ти можеш мені зарадити?

— Можливо, ти посмієшся, але моя матір справжня відьма. Вона багато чого вміє.

— Відьма? У 21 столітті... ти з мене явно глуздуєш. 

— Анітрішки, зуб даю. Якщо обманюю, най мене вовки з'їдять цієї ночі. 

— Вовки? Тут?

— Ага, інколи пробігають. Здавалося б, місто, але от буває забреде якийсь, сполохає людей і знову в ліс. А от щодо матері,  я не жартую, вона і справді відьма у 3 коліні. 

У кімнаті запанувала тиша, яку інколи переривав цокіт годинника на стіні.

— Зараз уже пізно, лишайся з ночівлею у мене, вранці я тебі все детально розповім і покажу.