40

— Лізо! — його голос наздогнав мене вже на вулиці, коли я готова була практично бігти додому. Наспіх витерши щоки від сліз, я зупинилась, хоч і не хотіла цього. Мабуть Юліан не все сказав, ще забув всю цю розмову приправити якимись звичними йому приниженнями.

— Здається, наша розмова закінчилась, — я шморгнула носом, — чи ти ще не сказав мені якісь свої колючі зауваження.

— Чому ти збрехала мені? — раптом спитав кондитер. Його голос був уже не такий зухвалий, як в попередній розмові. — Ти казала мені неправду з першої ж хвилини нашої зустрічі. Чому?

— А ти чому брехав? — я різко розвернулась в його бік і підійшла трохи ближче, — чому зрадив мене? Хоча, мабуть, все було навпаки… Ти зраджував зі мною. Боже, як ти тільки спокійно живеш.

— Що!? — він здається був вражений моїми словами, — кому я зраджував?

— Я все бачила, Юліане, — я похитала головою, — бачила вас разом у твоєму кабінеті. Як ви стояли поруч, як ти обіймав її. Як вона лізла тобі під одяг, як ви цілувалися. Я бачила все це на власні очі! І це після всього того, що між нами було… Я… я… Що я мала робити, скажи!? Що мала думати!?

— Боже, — хрипло сказав чоловік і прикрив обличчя долонями, втомлено потерши його. Коли він прибрав руки, то грим стерся і залишився на пальцях. Я як зачарована спостерігала за цим, навіть не кліпаючи.

— То ж я думаю, наша… історія закінчилась справедливо. Кожен з нас вколов іншого якнайболючіше.

— Нічого цього не було, Лізо, — раптом сказав Юліан, — ми з нею… Та я цього навіть уявити собі не можу.

— Ну ти що, тримаєш мене за дурепу!? — я махнула руками і підійшла ще ближче.

— Це все була гра. Вистава. Це… — Юліан важко видихнув, ніби підбираючи слова. — Ми не закохані з Олею. Ми з нею просто давні друзі. Її батько дуже впливова людина, що тримав доньку ледь не в кайданках, щоб вона жила тільки так, як хоче він. Ми випадково зустрілися якось і вона розповіла про свої проблеми. Сказала, що батько готовий відпустити її лише тоді, коли вона вийде заміж. Я спочатку взагалі не хотів ввʼязуватися в це, але потім подумав, що це доволі вигідно. Кожному бізнесу потрібні вкладення і Оля обіцяла всіляко допомогти мені, тільки б звільнитися з батькового ярма. Тоді ми і почали цю гру. Її тато був задоволений, що донька знайшла непоганого хлопця. Але за якийсь час я зрозумів, що він не повірив нам. Просто бути поряд було недостатньо, він ледь не в ліжко готовий був залізти, щоби точно дізнатись, чи ми справжня пара. Його люди слідкували за мною, за нею, на нами обома. Сам батько міг без попередження прийти сюди і навіть увірватись до мого кабінету. Так сильно він дорожить своїми грошима та впливовістю, але не донькою. Тому коли ми бували разом, я мусив бути обережним, не міг запросити тебе до себе, бо мій дім був просто під цілодобовим наглядом. А Оля потерпала від цього ще сильніше. В той вечір, коли ти… кажеш, що бачила нас, це був черговий раз, коли ми точно знали, що знову буде перевірка. Не виключено, що її батько навіть міг нас прослуховувати. І мене, і її аж вернуло вже від того, що відбувається. Але вона хотіла свободи, а я — фінансової підтримки. Тому вся ця вистава продовжувалась.

— Але чому… чому ти не розповів мені цього раніше? — напружено спитала.

— Бо про це ніхто не міг знати, розумієш? Якби я розповів, то поставив би під загрозу весь цей план. І не був би вже таким… обережним. 

— Я… ем… це… це складно переварити отак відразу, — я прочистила горло, — та тепер я хоча б розумію твою вічну відстороненість та закритість. 

— Я не мав на меті образити тебе чи тим більше зраджувати. Перед весіллям хотів все розповісти, але… ти ж уже не дала цього зробити.

— Пробач, я просто… — я важко видихнула, — це настільки вибило у мене землю з-під ніг, тоді ще й все було так напружено…

— Через батьків? — спокійно спитав Юліан.

— І так, і ні… — я прикрила очі, — все життя я мріяла стати кондитером. Марила цим ще зі школи. Батьки спочатку підтримували мене, поки їм здавалося, що це  дитячі забави. Та коли я сказала, що хочу піти в академію кондитерів, тато відразу сказав ні. Що це дурня і варто обрати більш серйозну професію. Я плакалась мамі і якось-таки переконала її, а вона батька. Вони поїхали закордон і зрештою там залишились, а я тут далі продовжувала йти до мрії. Трохи обманювала їх про свої успіхи, вони давали мені гроші, а я платила за оренду кондитерської, яка за короткий час почала занепадати і тягнула мене на дно. І в один з критичних днів я побачила сюжет про тебе і… це так розізлило мене. Тому я й прийшла тоді у твою кондитерську. Хотілося дізнатися, чим же ти відрізняєшся від мене, в чому твій секрет. Я завжди чула про тебе з різних куточків, та ніколи не думала про те, а як саме ти всього досягнув. Так і народився мій дещо підступний план. Я хотіла дізнатися всі твої секрети і потім втілити їх у себе, стати успішнішою за тебе, — я істерично засміялася, — та як бачимо, все це була повна дурня. Ти багато чого мене навчив, але саме тоді я й зрозуміла, що ніколи не зможу стати… тобою. Чогось мені не вистачає для того, щоб вести справи самій настільки вдало. Та чорт з ним, я страшенно тобі заздрила і заздрю зараз. Але приймаю свою поразку і… думаю, варто якось переглянути своє життя. Дуже не хотілось розчаровувати батьків, зізнаватись, що вони були праві, тому хотілось трохи схитрувати. Але як виявилось… все це якась маячня і…

— Але ти не поганий кондитер, Лізо, — тихо сказав Юліан, — хоча зізнаюсь, коли ти захотіла влаштуватись на роботу, я одразу відчув, що щось тут не так. Ні, твій… шедевральний план навіть зараз дивує мене і тоді я точно такого не підозрював. Та щось спочатку відштовхувало у тобі, тому я вважав, що не варто підпускати тебе до кухні. Та хіба ж це тебе зупинило?

— Ванільний цукор і лимонну кислоту, мабуть, я запамʼятаю на все життя.

— Прикро, що все сталося саме так, — сказав Юліан, відвівши погляд вбік. 

— Я бачила ваше весілля по телевізору, — тихо відповіла, — було гарно. Навіть не скажеш, що награно. Ви молодці.