37

Не знаю, скільки я просиділа там на тій підлозі, але ступор так і не відпускав мене. Тим не менш, за весь цей час з кабінету ніхто не виходив. Але й ніхто не розмовляв, була тиша… Інтимна тиша. Мене почало трусити і я так сильно стисла пальці в кулак, що нігті ледь не зробили дірки в долонях. Та все-таки не хотілось бути невдахою під дверима, то ж я повільно підвелась, спираючись рукою до стіни і просто поповзла в бік кухні. Намагалась бути максимально тихою, щоб не видати себе, але дочекатися моменту, коли та дівка піде звідси. В мені палали такі емоції, що хотілось просто рознести цю кухню, заявити про свою ненависть і виказати Юліану в очі все, що я думаю про нього. 
Яка ж я ідіотка… Піддалась на його чари, а він просто покористувався мною. Я відкрилась йому… Віддала всю себе до останнього, бо вірила, що між нами особливий звʼязок. Що ми можемо бути разом попри все. Відмовилась від своєї мрії, від своєї кондитерської, просто щоб бути поряд з Юліаном. Практично поклала своє життя в його руки…    
Я ходила кухнею, душилась сльозами і намагалась просто не зомліти від того болю, що сковував усе всередині. Та потім мій погляд зачепився за стіл, за яким ми вигадували новий десерт. Тільки тепер там лежали гарно видруковані буклети, на яких зверху золотими буквами була написана назва.

— Mon Amour Liza, — пошепки прочитала і в горлі застряг страшенно колючий ком, який я так і не змогла проковтнути, тому він вийшов сльозами. Пекучими, болючими, гарячими сльозами. Декілька з них впали на той буклет і від цього в тих місцях розмилась фарба. Мабуть, вони надруковані зовсім недавно… Спочатку хотілось зімʼяти його, а потім і решту. Викинути, спалити, знищити, щоб цей десерт ніколи не побачив світ. Та потім… Я згадала, чому взагалі колись тут опинилась. Для чого намагалась влаштуватись сюди на роботу і побільше спілкуватись з Юліаном. Тепер це стало просто ідеальним планом помсти. Тоді я швидко схопила всі ті буклети і порозкладала по кишенях. Потім істерично почала шукати ті чорновики, які ми розписували. Я все перекидала, витягувала шухляди і навіть не думала прибирати за собою. Це було частиною плану. Показати Юліану, що його нагло обікрали. 
Тепер крадучись, я тихо пройшла повз кабінет. Двері були й далі зачинені, а всередині світилось світло. На парковці біля кондитерської й далі були дві автівки. Я лиш скривилась від болю, що роздирав мене зсередини і швидко побігла додому. 
Цілу ніч я не спала. Намагалась підготувати все ідеально, спробувала навіть намалювати рекламний банер руками і вийшло навіть непогано. До своєї кондитерської я прийшла ще задовго до сходу сонця. Істерично прибирала, приводила все у ідеальний вигляд, а потім зробивши всі приготування, почала творити. І першим ділом я зробила той десерт, який вигадали ми. Але замість малини, що затвердив Юліан, таки додала троянду. Я працювала так інтенсивно, що довелось навіть перевдягатися, бо весь одяг був мокрий від поту. Але те, чого я так хотіла досягнути — вийшло. Моя кондитерська була ідеальною і готовою до того, щоб врешті знову прийняти своїх відвідувачів.  
На вулиці стояла намальована мною реклама, яка запрошувала спробувати неймовірний та вишуканий десерт «Liza». Так, просто моє імʼя. Залишити ту назву, яку дав йому Юліан Ковтун було б образою для… мене. 
Коли я відчинила кондитерську, то спочатку ніхто не приходив. І це дійсно було разюче інакше, ніж в кондитерській Юліана, де інколи люди створювали чергу ще до відкриття. Та мабуть мої криво намальовані бісквіти викликали сміх і людям ставало цікаво, то ж десь за дві години у мене була практично повна посадка. Завдяки роботі на того зрадника, я вже багато чого вміла, то ж обходилась зі своїми гостями максимально вишукано та ввічливо. І можливо завдяки цьому пізніше людей стало ще більше. Я такого навіть не очікувала, то ж довелося дуже швидко допікати ще дуже багато десертів, які я гарно прикрашала цукровою пудрою. Гості хвалили мої десерти і дехто навіть шкодував, що раніше сюди не заходив. Я так пишалась собою, що деколи навіть червоніла від того, що соромилась такої уваги. Під вечір в кондитерській був справжній аншлаг і «Liza» замовляли найчастіше. Я була горда за себе та за те, що змогла так ідеально зробити десерт, організувати роботу і запустити кондитерську, давши їй нове життя. Приміщення було забите людьми, стояла величезна черга, навіть довелось викликати на роботу помічницю, яка на диво була рада попрацювати знову зі мною. 
Приймаючи подяку від чергових клієнтів, я попрощалась з ними і вже готова була знову йти на кухню, поки в натовпі випадково не побачила знайомий погляд. По тілу миттєво пройшов струм і я зависла на місці. Юліан стояв поміж всіх відвідувачів і просто дивився на мене. Чітко мені в очі. Його обличчя не показувало жодних емоцій, а погляд був ніби скляний. Здавалося, що це не жива людина, а просто статуя. Я взагалі не помітила, коли кондитер прийшов, як довго тут пробув та що встиг побачити. Всередині все аж викручувалося, хотілось кинутись до нього, обійняти і виправдатись за все, що я зробила. Але перед очима був його кабінет і те, як обіймала його та наречена. Юліан і досі не відривав від мене погляду, а моє серце хотіло просто вистрибнути з грудей. Я відчувала, як у мене заніміли пальці від напруги, але змусила себе гордо підняти голову, розвернутись та просто піти геть. Такою сталевою я була, поки не сховалась за дверима кухні. А вже там тримаючись за стіну, я намагалась привести дихання в норму і витирати сльози, що так підступно і самовільно почали текти по щоках. 
Два дні були надзвичайно насичені і складні, то ж ввечері другого дня я прийшла додому абсолютно знесилена. В душі практично засинала, але змусила себе ще і повечеряти, інакше б точно впала без сил. На фон, як завжди, ввімкнула телевізор. І те, що там побачила, повіністю вибило мені землю з-під ніг. Сьогодні, виявляється, було те «несправжнє» весілля Юліана. Все це дійство знову транслювали ледь не всі канали. Його вже дружина була в неймовірній сукні та широко посміхалась. Було видно, що вона надзвичайно щаслива. А кондитер… на його обличчі знову був грим. Та ж біла маска, на якій були намальовані дещо лякаючі деталі. Здається, такого лякаючого гриму на його обличчі я ще не бачила. Чоловік був відсторонений, не посміхався і тримався наче подалі від всіх, хоча з дружиною вони обіймались, тримались за руки та цілувались. Я стискала пальцями свій халат і так сильно прикусила губу, що аж відчула металевий присмак крові. Думала, що зможу це пережити. Що буду сильною та гордою, а робота у власній кондитерській дасть мені змогу легко забути про Юліана і про наші брехливі стосунки. Але реальність виявилась якоюсь надто жорстокою і боляче вдарила в живіт. Там, де поряд з кондитером розросталось неймовірне тепло, зараз ніби утворилась бездонна прірва, яка засмоктувала в себе душу… Так боляче мені ще жодного разу не було в цілому житті. Навіть коли моя кондитерська зачинилась, це для мене стало не таким ударом, як ця жахлива зрада. Весь час, поки я дивилась на те весілля, на очах стояла пелена зі сліз, які не наважувались потекти по щоках. Або я їм не давала це зробити, щоб переконати саму себе, що я сильна і зможу стерпіти будь-що. Але коли на екрані Юліан глянув прямо в камеру і здавалося, що він знову дивиться мені прямо в душу… Тоді я вже не витримала. Різко вимкнула телевізор і впала у таку істерику, що просто в результаті цього знесилено опустилась на підлогу і там же й заснула… Мені снився Юліан і що поряд з ним у білій сукні я. Щаслива мрія, якій ніколи більше не дано було здійснитися.