35

Юліан й далі був навколішках переді мною, поки я просто заливалась слізьми і дивилась в одну точку. В якусь мить взагалі забула, де я і що відбувається, лише жахлива обрала боляче пекла в грудях. Чоловік обережно протягнув руку до мого обличчя і почав витирати сльози. Спочатку я це дозволила, та потім прийшла до тями і різко відсунулась від нього вбік.

— Не чіпай мене, — прохрипіла і почала істерично витирати залишки сліз.

— Лізо, дозволь мені тобі все пояснити, — Юліан говорив спокійно і ніби зовсім не був винуватий. Це мене страшенно вибісило, та сили більше не було ні на що. З мене ніби всю душу витрісли і я сиділа як порожня лялька.

— Я просто не розумію, для чого, — я змогла навіть видавити посмішку, — якщо для тебе все це була лише гра, то просто викинь мене як непотріб і на цьому буде кінець. Для чого виправдовуватись. Знаєш, я навіть не хочу нічого чути від тебе… Це лише розібʼє моє серце ще більше. Хоча, напевно, там вже й нема чому…

— Я кохаю тебе, Лізо, — вже трохи зліше сказав Юліан, — справді кохаю, чуєш?

— То ти ще й познущатися наостанок вирішив, — я закотила очі і різко підвелась. За секунду вже була біля дверей і хотілось зараз же вийти і більше ніколи не повертатись сюди. Забути як страшний сон. Та тільки як мої пальці торкнулись ручки, Юліан знову заговорив.

— Це весілля несправжнє. Воно фіктивне. Я не кохаю її і ніколи не кохав.

— І це… все? — я опустила руку, проте до нього так і не повернулась, — це все пояснення?

— Якщо ти зупинишся і даси мені закінчити, то зрозумієш значно більше, — Юліан підійшов трохи ближче, проте не торкався мене. 

Він ніби давав мені мовчазний вибір: я можу піти і нічого не знати або ж залишитись і спробувати зрозуміти. І моя гордість аж кричала про те, щоб я негайно забиралась і йшла геть. Проте серце… Воно так сильно стукотіло в грудях, ніби само тягнулось до Юліана і не хотіло з ним прощатись. Я міцно зажмурилась, настільки сильно, щоб аж відчувати біль, але все-таки розвернулась до кондитера, даючи йому абсолютно останній шанс.

— Гаразд, — я тихо видихнула, — поясни мені все це, будь ласка. Та якщо не повірю, то вибач… Ми більше ніколи з тобою не побачимось.

Юліан лиш мовчки кивнув і запросив мене знову сісти на диван. Спочатку я хотіла відмовитись і гордо стояти поряд з дверима, щоб в першу-ліпшу секунду просто втекти. Але моє тіло було таке знесилене, що довелось просто доповзти до того дивану і таки сісти. Кондитер опустився поряд зі мною і взяв за руку. Першою думкою було вирвати її та заховати в кишені, але таке рідне тепло його шкіри змусило піддатись і я все ж залишила наші пальні переплетеними.

— Так, це правда, — почав говорити Юліан, — у мене справді скоро весілля, але воно несправжнє. Я не кохаю її. Весілля фіктивне. Задля вигоди.

— Вигоди? — я підняла одну брову, — чиєї?

— Моєї, — спокійно сказав кондитер, — і моєї нареченої теж.

— Твоєї нареченої, — я пирснула сміхом, бо вже просто не могла витерпіти цей цирк.

— Вибач, — він прикрив очі, — це просто звичка. Дуже часто доводиться говорити так на людях.

— На людях… — я повторила слова, — на тих всіх заходах, звідки показували ваші фото? Дуже цікаво.

— Так, — він кивнув, — це обовʼязкова умова для того, щоб весілля відбулося. І щоб я отримав те, що мені потрібно. Всі ті рази, коли нас переривав мій телефон, коли я мусив зникати чи йти раніше, коли не вилазив з повідомлень — це все було повʼязане з цим весіллям. Тримати картинку, бути включеним у підготовку. Щоб не викликати підозри…

— В кого? — вже спокійніше спитала, — якщо… кхм, твоя наречена знає, що все неправда, то яка різниця…

— Її батько не знає, — перебив мене Юліан, — для нього ми ледь не найбільші закохані в світі, а без цього чоловіка нічого не вийде.

— Тобто ти одружуєшся з якоюсь дівчиною, яку не кохаєш, просто через… гроші? — я намагалась зліпити все докупи.

— Можна й так сказати, — Юліан кивнув, — але точно не через кохання чи власне бажання. Про це було домовлено вже досить давно, ще до того, як ти тут зʼявилась. І… я не хотів тобі цього розповідати, щоб не сталося… от такого, як зараз. Взагалі це весілля мало відбуватися тихо і спокійно, але в її батька, мабуть, трохи інші плани. Ми мали тихо одружитись, тихо розлучитись і я сподівався, що ти не дізнаєшся про це.

— Але я дізналась, — я важко видихнула.

— І я кохаю тебе, Лізо, — він сильніше стис мою руку, — дуже кохаю. За оці хвилини, що відбувається це непорозуміння, я місця собі незнаходжу через те, що бачу, що ти не віриш мені. Що я можу втратити тебе… Вперше за своє доросле життя мені зустрілась та, кого я боюсь втратити. І це ти, Єлизавето. Я благаю тебе, пробач, що не розповів про це, просто думав, що це просто відштовхне тебе і планував приховати…

— П-просто, коли я побачила той репортаж… — сльози знову потекли по щоках, — і як ти обіймаєш її, цілуєш…

Я розридалась і притулившись до Юліана, заховалась в його шиї. Сльози безперестанку текли, я схлипувала і міцніше стискала його сорочку. Чоловік же обережно гладив мене по голові та дріботів поцілунками в скроню та щоку. Кондитер почав легенько хитатись, ніби заколисуючи мене і від цього я заспокоювалась. Вдихала його запах, відчувала тепло тіла і вся моя напруга потрохи зникала.

— І ти не уявляєш, як мені приємно, що і ти так сильно цінуєш наші стосунки, — тихо пробурмотів Юліан, — спочатку я був страшенно злий на себе і на всю ситуацію, бо не хотів ніякого розголосу. Та коли усвідомив, що це така твоя реакція… Чорт, як же це важливо для мене.

— Тобі ще довго доведеться випрошувати моє пробачення, — я підвелась і спробувала ображено глянути на нього, — бо таке дуже легко не забувається.

— Я готовий, — він лагідно посміхнувся і заправив пасма мого волосся з обох боків за вуха, — все життя готовий вибачатися, тільки б ти була поряд.

— Невже я чую таке від тебе? — я не втрималась і засміялась.

На душі одразу стало значно легше і тіло вже було не таким втомленим. Я справді дуже злякалась, що нашій історії може так легко настати кінець. Проте Юліан для мене такий особливий і вже надто рідний, щоб я могла хотіти відпустити його. То ж не втрималась і накинулась на нього з поцілунком. Він підтримав мою ініціативу і ми ще дуже довго насолоджувались одне одним в його кабінеті, поки сон остаточно мене не переміг. Юліан відвів мене додому і пообіцяв якось найближчим часом обовʼязково залишитись наніч. 
Вранці мене розбудив телефонний дзвінок. Я не встигла підняти слухавку, але побачила, що це був кондитер. Після дзвінка одразу ж прийшло повідомлення, що він чекає мене в кондитерській, бо має важливу для мене роботу. Я зраділа, тому що добряче набридло вже сидіти вдома. Швидко зібравшись, я вибігла надвір і поспішила в кондитерську.