34

— Що? — Юліан так здивовано спитав, що мені самій довелось впевнитися, що я саме це і сказала.

— Ну… я… — мої щоки різко почервоніли і в цей момент хотілося якнайшвидше сховатися.

— Ти справді це сказала? — він спитав з такою надією, мені навіть стало якось ніяково. — Лізо, ти не уявляєш, як для мене це цінно…

— Так, чорт забирай, — я засміялась і міцно обійняла його, — я кохаю тебе. Ясно? Задоволений? Навіть уявити собі не могла, що колись скажу це такому самозакоханому егоїсту з нашої першої зустрічі.

— І я кохаю тебе, — спокійно сказав Юліан і провів рукою по моїй спині, — божевільну і дивну дівчину, яка зіпсувала мої десерти лимонною кислотою.

— Будь ласка, давай забудемо про це, — я присоромлено сховала голову в його грудях.

— Та годі тобі, — кондитер засміявся, — зате буде що пригадати колись.

— Справді? — я знову різко підняла погляд на нього, — ти бачиш наші стосунки в такій довгій перспективі?

— Я бачу. А ти? — він тепло посміхнувся.

І після цього мені вже не треба було нічого казати. Я просто обійняла його за шию і поцілувала. Юліан огортав мене, як ніжну квітку, боячись нашкодити, а я тулилась до нього так сильно, ніби він був єдиним джерелом кисню. Якось миттєво після всіх цих зізнань наші стосунки змінились на краще, стали важливішими, серйознішими, вагомішими… Мені навіть складно було в це повірити. І я дуже хотіла, щоб Юліан залишився зі мною наніч, але це поки, напевно, лише мрії.

— Я мушу йти, — він погладив мене по голові, — завтра купа справ. Тай взагалі цей тиждень досить завантажений, треба виспатись. А з тобою це точно буде складно.

— Отже, в мене будуть вихідні? — я посміхнулась, — майстер-класів поки не передбачено?

— Саме так. Розумію, це важливо і тобі хочеться працювати, але зараз у мене дещо інші пріоритети для бізнесу.

— Який діловий, — я засміялась і він зробив те ж саме.

Прощальний поцілунок був дуже солодким, тягучим і таким, що жоден з нас не хотів його розривати. Та все ж Юліан пішов, цмокнувши ще мене в щоку. Без нього в квартирі відразу стало якось холодного та порожньо. Я швидко пішла до вітальні, вкрилась пледом, який ще трохи тримав наше тепло і спробувала заснути, зберігаючи в голові ці щасливі моменти. 
Наступні дні я дійсно провела вдома, бо Юліан був постійно зайнятий. Та час я використовувала з користю, робила генеральне прибирання, виносила зайвий мотлох. Ще купувала всілякі милі дрібнички для декору. Був настільки хороший настрій, що хотілося додати більше затишку та комфорту в квартиру. І кожного разу, коли я змінювала щось вдома, то уявляла, що ми робимо це разом з Юліаном. Що ми живемо разом, що це наша спільна робота і що ми найщасливіші у світі…    
Поки я готувала собі вечерю, на фоні був ввімкнений телевізор з якимось абсолютно дурним фільмом. Але це мене не дуже хвилювало, просто хотілось, щоб поряд був якийсь шум. А потім цей фільм змінився випуском новин. На нього я теж спочатку не звертала уваги, поки не почула знайомі імена та дуже дивні словосполучення.

— І до більш приємних новин, — говорила телеведуча, — зʼявилися нові деталі весілля доньки впливового бізнесмена з відомим кондитером Юліаном Ковтуном. Пара вже встигла побувати на двох світських заходах, де близькі друзі та відомі зірки привітали їх з одруженням. Всіх деталей назагал вони не розкривають, проте наречена змогла похвалитися каблучкою, яку кондитер подарував їй на заручини. Всі з нетерпінням чекають на це весілля. Юліан Ковтун навіть почав зʼявлятися у світ без свого звичного гриму і ми впевненні, що це завдяки коханню його неймовірної нареченої…

Я різко вимкнула телевізор і тремтячою рукою поклала пульт на стіл. Перед очима досі стояли кадри з новин. Там Юліан був і в гримі, і вже без. Він посміхався до тієї дівчини, обіймав її, цілував… Це… Вони виглядали як справдня закохана пара, що чекає на весілля. І така дорога каблучка… А я? Хто тоді я? Ідіотка, яка повелась на його брехню. Запасний варіант, щоб убити час, поки майбутня дружина зайнята? Невже я… опинилась у ролі коханки…    
Мною заволоділа така істерика, що я просто сіла на підлогу і декілька хвилин ридала так сильно, що ледь не зірвала голос. Просто як, як я могла повестись на всі ці солодкі слова, на всю цю брехню, маячню… Він мене використовував, а я уявляла, як ми живемо разом. Тримаючись за стіл, я повільно підвелась і зі злостю відкинула пульт кудись подалі. Потім просто побігла в коридор, швидко взуваючись та вилітаючи з квартири, уявляла, як мені зараз буде боляче. Але всидіти не змогла. Я мушу з ним поговорити, мушу бачити ті брехливі очі, які ще декілька днів тому зізнавались мені у коханні. 
В кондитерську я зайшла повільно, боючись, що хтось ще міг бути на роботі. Але зал був порожній, то ж я впевнении кроком пішла в кабінет Юліана і відкрила двері так сильно, що вони ледь не злетіли з завіс.

— Лізо! — Юліан перелякано вискочив з-за свого столу, — що ти робиш!?

— Ти… — просичала я, а з очей знову потекли сльози, — брехлива тварюка. 

— Що таке? — він і далі злякано дивився на мене, та все ж наважився підійти ближче.

— Коли ти думав зізнатися мені? Коли!? Чи я й далі мала бути твоїм запасним варіантом, коханкою… чи як це… службовим романом!? Для чого все це, Юліане, чому? Ти вирішив так покарати мене, познущатися? Чи тобі просто нудно… Я не розумію… Не розумію!

— Та що в біса таке!? — він теж крикнув і охопив мене руками за плечі. Від цього я безсило обмʼякла і плакати почала сильніше.

— Ти… у тебе буде весілля. З якоюсь багатою дівчиною. Всі новини про це говорять, — хрипло і тихо говорила я, — вас показують там, які ви щасливі… Ви…

— Чорт! — він відпустив мене, але вилаявся і нервово почав ходити по кабінету. Я ж і далі стояла як статуя, не маючи сили навіть ворухнутися.

— Невже ти думав, що я цього не побачу?

— Та цього взагалі ніхто не мав бачити! — Юліан був страшенно злий, але я не могла зрозуміти причини. Він дістав телефон і почав в ньому щось шукати, — я зараз повернусь. Я… мушу подзвонити.