33

Минуло декілька днів після того, як Юліан поділився зі мною своєю історією. І всі ці дні я не могла припинити думати про те, що довелося йому пережити. Наскільки в його житті було мало щастя та спокою, що він мусив так сильно працювати, змушуючи себе таким чином забувати про біль. Перед очима й досі стояла його спина, а під пальцями відчувались грубі краї рубців. І голос, яким Юліан рзповідав про все те, що відбувалося... Це наче був просто маленкий хлопчик, який боїться. Я думаю, що кондитеру й досі здається, що якщо він десь оступиться, то знову потрапить в руки батька. Що він боїться пережити той жах знову. І від цього у мене страшенно крається серце. Особливо якщо згадати, з якою метою першочергово я переступила поріг його кондитерської та що було у мене на меті. Тепер я почувалась дуже гидко, хотілось сховатися чи навіть перемотати час назад і близько не думати про свій дурнуватий план. Адже Юліан надзвичайно добра та щира людина, звісно зі своїми особливостями. Проте тепер зважаючи на його складне минуле, я не можу звинувачувати його в такій пристрасті до роботи.
Цілий ранок я провела біля вікна і намагалась щось вигадати. Декілька разів рука тягнулась до телефону, та я зупиняла себе. Поки в один момент просто не вхопила слухавку і практично істерично не набрала номер.
— Алло, — почувся вже такий рідний, проте втомлений голос.

— Юліане... — почала говорити, проте ще до кінця так і не вирішила, що.

— Так, я слухаю. Лізо... Лізо? Ти тут?

— Я... цей... Юліане, мені дуже погано. Голова паморочиться, серце вистрибує з грудей...

— Чому? Що сталося? — його голос ставстурбованішим.

— Я не знаю... Я... Я не... — я різко замовчала і спробувала зімітувати телефоном падіння на землю.

Юліан ще щось кричав у слухавку, але я не слухала. Коли він завершив дзвінок, я швидко взяла телефон, зробила декілька замовлень і почала намотувати кола по кімнаті, стурбовано думаючи, як потім вибачитися перед чоловіком за таку наглу брехню. Минуло десь близько пів години і в мої вхідні двері затарабанили удари. Спочатку вони, потім Юліан істерично дзвонив у дзвінок. Я зібралась духом і швидко побігла в коридор, щоб відчинити.

— Привіт, — я натягнула найщирішу посмішку з усіх можливих.

— Лізо? — чоловік був дуже здивований, — ти… з тобою все нормально?

— Угу, — я кивнула, — зайдеш?

— Для чого? — кондитер хитнув головою, — якщо ти…

— Це було невеличке шоу, — я винувато опустила погляд, — щоб заманити тебе сюди.

— Шоу? — він помітно розізлився, — то ти все це вигадала? Для чого!?

— Зайди, будь ласка, — я поклала долоню на його руку, — і я все тобі поясню.

— Лізо, скажи, в чому справа? Мені не подобається вся ця таємничість. 

Я нічого не відповідала, лише чекала, поки Юліан таки зайде всередину. То ж в нього все ж увірвався терпець і чоловік опинився у моїй квартирі. Я швидко зачинила двері, вже вигадуючи, як правильно все пояснити. Ми пройшли до вітальні, де Юліан дуже обережно сів на дивані, ніби в будь-яку секунду був готовий втекти.

— Я знала, що просто так ти б не приїхав, тому розіграла цю сцену.

— Навіщо? — він розвів руками, — чи ти думаєш, що я б ігнорував тебе?

— Я не думаю, я знаю, що якби просто запросила тебе, то ми б побачились в кращому випадку за місяць, поки ти б спланував собі вихідний. То ж… — я гепнула поряд з ним, — сьогодні в тебе несанкціонований відпочинок.

— Тобто як!? — Юліан аж підскочив, — у мене ж… купа справ у кондитерській, я…

— Послухай, — я піднялась слідом і охопила обличчя чоловіка руками. Відчувалось, що він трохи розслабився, проте все-таки був надто зосереджений. — Я дуже хочу зробити це для тебе. Щоб хоча б сьогодні, цей один день, ти не думав ні про що на світі. Не думав про роботу, про справи, про… свої важкі переживання. Зараз нам привезуть їжу, я оберу декілька фільмів чи якийсь серіал і ми просто розслабимось. Повністю присвятимо цей день твоєму відпочинку. Щоб твоя голова хоч трохи розвіялась і перепочила.

— Це…— Юліан важко видихнув, поцілував мене в чоло і повільно опустився на диван, — це саме те, чого я найбільше не хотів. Щоб ти мене жаліла.

— А я й не жалію, — я обережно сіла поряд, а потім знахабніла і вилізла до нього на коліна. — Я просто хочу, щоб ти відпочив. Отримав свій абсолютно заслужений вихідний. Впевнена, сам би такого ніколи не зробив, то ж давай… Візьми телефон і передай в кондитерській, що тебе сьогодні не буде.

Юліан дивився на мене з-під лоба і довго вагався. Настільки, що я вже розхвилювалась від того, що він просто встане і піде геть. Та потім все-таки він подзвонив та відмінив усі свої сьогоднішні плани. Я показала йому два великі пальці і знову охопивши обличчя, поцілувала. Це був такий солодкий поцілунок, що у мене аж запаморочилось в голові. Юліан міцніше обійняв мене і ми були дуже близько. Я відчувала, як в грудях розростається тепло. І від цього хотілось якнайсильніше притулитись до кондитера, щоб передати тепло йому. І щоб це змогло хоча б трохи залікувати його душевні рани, бо ж з фізичними, звісно, я не впораюсь. Можливо, Юліан якось зміг зрозуміти мене, бо його долоня обережно піднялась по моїй спині. Потім він зупинив її десь між моїми лопатками і тиснув так сильно, ніби хотів розчинити мене в собі. Я затремтіла від цього усвідомлення, проте нас перервав дзвінок у двері.

— Це мабуть… курʼєр, — розчаровано пробурмотіла я.

— Невже цього разу, врешті, винен не я, — Юліан розсміявся і я легенько стукнула його в плече.

Я замовила купу всього, то ж йди забирати їжу довелось двічі. А коли все розклала, то чоловік аж присвиснув.

— Ти хотіла, щоб я відпочив чи обʼївся і взагалі не міг нічого робити?

— Ну ти ж тут не сам, — я закотила очі, — тим більше, це залишиться ще мені на завтра. Якщо чесно, не дуже люблю готувати. Крім десертів, звісно.

— Цікаво. Мені чомусь здавалося, що ти любиш кухню. 

— Люблю. Поїсти, — я розсміялася і взяла шматок ковбаси з піци.