31

Я просто застигла і не могла навіть поворушитись. Журналістка здавалась абсолютно спокійною і навіть милою, а мене кинуло в холодний піт.

— П-про мене? — я вдавала страшенне здивування і найгірше, що Юліан зацікавився цією розмовою.

— Так, — дівчина кивнула, — вибачте, на жаль, я не памʼятаю ваше імʼя. Та я майже щоранку купувала у вас круасани, поки жила в цьому районі. Ваша кондитерська ж ось тут, недалеко звідси?

Ніби навмання, але та журналістка вказала рукою прямо в той бік, де справді була кондитерська. Справа і мрія всього мого життя. І як же приємно чути, що ця дівчина щоранку купувала мої круасани. Але в цей момент такі компліменти були дуже недоречні. Тому з болем в серці я почала вигадувати будь-що, тільки б відвернути від себе підозри кондитера, який вже дуже зацікавлено кидав погляди то на мене, то на неї.

— Вибачте, але ви мабуть помилились, — ледь не крізь зуби відповіла я, — але кондитерської у мене точно нема. Та й живу тут не так вже й давно… Може, то був якийсь мій двійник.

Я мало не істерично засміялась, бо така нагла брехня чомусь вже давалась мені надто легко. Журналістка, зрештою, погодилась, що можливо помилилась, поговорила з нами ще хвилину і пішла. Проте мої вологі долоні ще дуже довго ніяк не висихали від дурнуватого хвилювання.

— Щось вона таке цікаве розповідала, — Юліан заговорив, підколюючи, — ти знаєш її?

— Зовсім ні, — я похитала головою, адже справді не памʼятала дівчину.

— То що, ти обманюєш мене?

— Щ-що? — я не знала, як реагувати, як себе поводити, щоб бути максимально спокійною.

— Можливо, ти справді власниця однієї чи навіть двох кондитерських, де таємно і підпільно готуєш десерти. Але старанно це приховуєш від мене…

— Я… це… — дихання стало частішим, та я всіляко намагалась впоратись з хвилюванням. Адже щойно Юліан сказав все те, що зараз є моїм найбільшим секретом від нього. І я почувалась найбридкішою людиною в світі, особливо після всього, що вже між нами було. Хоча чому почувалась… я нею і була. — Це поки що моя найбільша мрія, яка ще точно не скоро втілиться в життя.

Я відвела очі, бо мені соромно було дивитися на Юліана. Особливо, коли його погляд на мене був таким щирим. Хотілось провалитися крізь землю в цьому моменті і просто не існувати. Проте після невеликої паузи Юліан просто розсміявся і ніжно провів пальцями по моїй руці.

— Лізо, та розслабся вже. Така напружена, наче я зараз тобі буду вирок виносити.

— Просто ти так уважно слухав ту журналістку, — я ще не наважилась глянути на нього. — Слухав і ніби аналізував, чи…

— Та я взагалі в той момент думав про своє і просто краєм вуха слухав, що та дівчина говорила, — Юліан посміхнувся і від цього стало дуже тепло на душі, тому і я мимоволі посміхнулась йому у відповідь.

День видався дуже насиченим. Здавалося, що це був просто безкінечний потік журналістів. Мені навіть ставало шкода кондитера, коли йому в обличчя тикали мікрофонами і направляли на нього десятки камер. Ми сьогодні навіть закрили кондитерську на годину пізніше, бо не всі отримали те, чого хотіли, а Юліан не хотів нікому відмовляти. А так як мені не було що робити, проте й додому йти я не хотіла, то ж вирішила, що зачекаю на Юліана в його кабінеті.

— Якесь божевілля сьогодні, — він повернувся до мене десь через пів години і важко сів поряд на дивані.

— Твій новий вигляд всім дуже подобається, — я не відривалась від книги, що читала в телефоні.

— Це для мене був справді складний крок… Але й гадки не мав, що все так швидко рознесеться аж до преси.

— Та годі тобі, — я вимкнула екран і повернулась до нього, — ти найуспішніший кондитер в місті. Один з кращих в країні і думаєш, за тобою ніхто не слідкує? Тим більше, що твій образ завжди був…

— Яким? — він хитро підняв одну брову, поки я підбирала правильні слова.

— Божевільним… мабуть, — врешті сказала я, — де ще можна зустріти кондитера з гримом міма?

— Сподіваюсь, що більше ніде, — Юліан підсів ближче, — і що він більше ніколи не зʼявиться.

— А він може? — я примружила очі.

Проте відповіді не було. Лиш поцілунок гарячими губами, від якого я одразу розтанула. Але шкіра кондитера справді була такою гарячою, що я навіть прикрала долоню до його чола, щоб перевірити, чи немає в нього часом температури.

— Що ти робиш? — Юліан засміявся мені в губи.

— Ти весь гориш, — я поклала дололі на його шию, — як ти себе почуваєш?

— Думаєш, у мене температура?

— Не знаю… — я стурбовано оглянула його, — голова тебе не болить?

— Болить, — він знову посміхнувся і я зауважила, які в нього блискучі очі. — Але це мабуть просто від перевтоми. Так як сьогодні я напевно не був втомлений вже дуже давно. 

— Може тобі варто відпочити трохи, — я провела долонею по його щоці, — хоча б декілька днів.

— Жартуєш? — Юліан щиро здивувався, але повернув голову вбік і поцілував мою долоню, — зараз, коли в мене почався новий пік успішності, взяти і просто втекти? Та тоді це буду зовсім не я.

— Я не сумнівалась в цьому, — я легенько посміхнулась, та це було більше сумно. Бо усвідомила, що хай там що, а його справа для Юліана важливіше за все. Впевнена, що він дуже багато вклав у свою майстерність, щоб ставити її під загрозу. То ж для нього навіть я ніколи не буду на першому місці… І якби йому довелось обирати, то я б точно не стала фавориткою.

Але потік моїх думок був перерваний черговим поцілунком. Вже пристраснішии, наполегливішим, глибшим. Ніжність Юліана огортала мене повністю, хотілось просто розчинитись в ньому. І в якийсь момент чоловік підхопив мене і всадив собі на коліна. Це мене трохи вибило з рівноваги, але й одночасно після цього всередині почало накопичуватись неймовірно сильне бажання. Воно вже давно виникало, коли ми з Юліаном просто були поряд, але зараз… Це було схоже на ураган, що змітає все на своєму шляху і мені так хотілось піддатися цьому пориву. Та потім я згадала, що ми всього лиш на дивані в його кабінеті, наче просто якісь коханці, що ховаються. А з Юліаном мені б хотілося бути в особливій обстановці, щоб все було ідеально. То ж я спробувала пригасити свій запал і просто насолодитися таким прекрасним закінченням важкого дня. 
Та після цього вечора я вважала, що наші стосунки стали серйознішими, тому мало б щось змінитись. І дійсно зміни сталися, проте негативні. Десь близько місяця ми з Юліаном практично не бачились. Він часто не відповідав на мої дзвінки, на повідомлення відписував рідко та коротко, проте переконуючи, що все добре. Я бачила його лише на численних інтервʼю по телевізору, читала про нього новини в інтернеті, його в моєму житті справді стало дуже багато, проте на відстані. За цей весь час ми жодного дня не провели разом. Декілька разів я навіть ходила в кондитерську, та Юліана там постійно не виявлялось. Таке ж було і цього вечора. Я писала йому мільйон повідомлень, дзвонила, але отримувала лише суцільне ігнорування. Та в соцмережі побачила прямий ефір однієї популярної кулінарної блогерки, яка брала в кондитера інтервʼю. Вони мило сиділи та балакали в кондитерській. І це мене просто добило. Я дочекалась кінця того ефіру, а після практично побігла в кондитерську, щоб врешті хоча б поговорити з Юліаном і дізнатися, в чому причина його ігнору. Двері були відчинені, та в залі не було ні душі. Кабінет Юліана теж пустував, то ж я пішла до кухні. Тихо відкривши двері, я побачила чоловіка. Він вперся обома руками до стільниці та глибоко опустив голову вниз. На ньому була гарна біла сорочка, що дуже гарно обтягнула тіло. Я важко видихнула і зайшла всередину.