30

Вперше за час наших стосунків Юліан дозволив собі такий публічний прояв почуттів. Зазвичай він був дуже обережний навіть на роботі, коли ми точно були лише вдвох. А тут посеред ресторану де ціла купа людей точно дивилась тільки на нас. Спочатку я думала, що кондитеру було байдуже на всіх тих людей, але після того, як він так сильно притис мене до себе і поцілував вже надто відверто, я зрозуміла, що напевно він і хотів, щоб на нас дивилися…   
Врешті, коли нам обом не вистачило повітря, ми одночасно перестали цілуватись. Я важко дихала і притулилась до його грудей, поклавши на них долоню. І під нею відчувалося, як сильно калатає його божевільне серце.

— Що ти робиш зі мною, Лізо, — прошепотів Юліан.

— Що я… що я роблю? — я здивовано підняла на нього очі.

— Я ще ніколи собі не дозволяв так публічно когось цілувати. Але поряд з тобою просто не втримався.

— То я можу вважати себе особливою, — я посміхнулась кутиком губ. Я все ще важко дихала і помітила, як чоловік кидає короткі погляди на моє декольте. Від цього я почервоніла і хотілось його вдарити.

— Ти і є особлива, — кондитер підморгнув мені і поцілував в плече, — ходімо, на нас ще чекає десерт.

Решту вечора ми провели в чудовій атмосфері. Я вже не думала ні про його шрами, ні звідки вони можуть бути. Просто насолоджувалась часом поряд з тим кого, здається, сильно кохаю. Складно було повірити, що все це сталось так швидко, але мені зовсім не хотілося зупинятись. Юліан відкриває в мені якісь нові грані особистості, про які я навіть не здогадувалась. Пробуджує такі почуття, що раніше були мені зовсім невідомі. То ж кому взагалі зараз потрібна ця зовнішня обгортка, коли вдається торкнутися потаємних місць душі. 
Після закінчення цього неймовірного вечора Юліан відвіз мене додому. Я довго ніяк не могла вийти з авто, бо ми все цілувались і цілувались, наче це було востаннє. Ніби ми просто боялись відпустити одне одного і потім більше ніколи не зустріти. Коли я все ж потрапила до своєї квартири, то просто сповзла по дверях, дурнувато посміхаючись. А підступна внутрішня пристрасть приречено нила внизу живота і змушувала сумувати від того, що сьогоднішній вечір не отримав свого солодкого продовження. Що Юліан таки не стягнув з мене цю надзвичайно незручну сукню, хоча хотів це зробити. Точно хотів, я бачила цю іскорку в його кожен раз, коли він наче випадково зачіпався поглядом за моє декольте. І від цього усвідомлення я почала посміхатись ще ширше. В голові наче літали метелики, все відбувалось настільки казково. Проте я була така втомлена, що до ліжка просто доповзла і гепнувши на нього, просто відключилась, будучи й далі в тій сукні. 
Наступного ранку потрібно було збиратись на роботу, але я чомусь робила це дуже повільно та ліниво. Все-таки хотілось трохи відпочити після вчорашнього, проте передчуття чергової зустрічі з Юліаном проганяло геть будь-яку втому. Я навіть вирішила трохи гарніше вдягнутись та нафарбуватись як вчора. Хоча в мене рідко виникає таке бажання, та цей чоловік зовсім задурив мою голову. І мені це страшенно подобається. 
В кондитерській я опинилась трохи швидше за нього, то ж встигла навіть випити кави та зʼїсти два неймовірні тістечка. Потім пішла готувати все для нашої чергової роботи, поки не почула дивний шум навколо. Коли вийшла з кухні, то декілька офіціанток стояли в коридорі і шепотілися.

— Що відбувається? — я стала поряд з ними. Це не було схоже на секретність подруг, бо вони раніше ніколи навіть не спілкувались.

— О, Єлизавето, ти вже бачила? — сказала одна з них.

— Бачила що? — я підняла одну брову, проте всередині почала зароджуватись якась тривога, — щось вже сталося?

— Та щось відбулось з нашим Юліаном Романовичем, — сказала інша дівчина і я аж зблідла.

— Дівчата, та ви що... — тихо сказала я.

— Можеш сама глянути, — знову з цікавістю сказала перша офіціантка, — він зараз в головному залі.

Я швидко пройшла повз них, а офіціантки й далі шепотілися. Проте чим ближче я підходила до залу, ти повільніше йшла. Не знаю, що саме мене так сильно лякало, але все, що було повʼязане з Юліаном, викликало в мене бурю емоцій і пояснення цьому не було. Я штовхнула двері і зайшовши до залу, спочатку побачила неймовірно довгу чергу з відвідувачів. А вже потім знайшла поглядом Юліана. Сьогодні він прийшов на роботу таким же, як і був вчора. З чистим обличчям без жодного гриму. Він посміхався, продаючи свої рецепти і паралельно даючи інтервʼю. Як цікаво, ці журналісти, як стервʼятники… Тільки щось цікаве відбувається, вони вже тут. Хоч в залі й було шумно, я вловлювала те, що всі шепочуться про Юліана. Як і персонал, так і відвідувачі. Проте сам кондитер аж світився від щастя. Мабуть за весь час я вперше побачила його таким задоволеним і усміхненим. Я вирішила не заважати поки що йому, бо думаю, що це для кондитера величезний крок. То ж тихо пішла на кухню й далі готуватися до майстер-класу.

— Ти тут, — за якийсь час Юліан знайшов мене і міцно обійняв.

— Бачила тебе вже в роботі, — з усмішкою сказала, — не віриться, що ти вже повністю вирішив змінити свій імідж.

— Це все завдяки тобі, — він ніжно та обережно взяв мої руки у свої, — з тобою мені захотілось відкритися, не боятися того, як я виглядаю… Спочатку думав, що так буде лише з тобою, але вирішив, що варто дивитись в очі своєму страху.

— Аж якось образливо, — я закотила очі, — я могла бути настільки особливою. Відчувала б перевагу над усіма іншими.

— Повір, вона у тебе й так є, — Юліан ніжно провів своєю скронею по моєму чолі, — зараз в моєму житті ніхто не зрівняється з тобою у важливості та особливлсті.

— Ти це говориш серйозно? — я уважно слідкувала за ним.

Проте відповіді не було, лише довгий напористий поцілунок. Юліан підхопив мене та всадив на стільницю. Я охопила його шию руками та коротко посміхнулась. Наш містер ідеальність готовий жертвувати своєю стерильністю кухні, коли діло доходить до пристрасті. І як же це заводить… Ми цілувались так запаморочливо, що вартувало ще якоїсь хвилини, аби почати роздягати одне одного. Але за дверма почувся якийсь шум і ми різко зупинились.