29

Якийсь час я просто сиділа мовчки і посміхалась. Коли Юліан щось питав, то або просто кивала, або ж видавлювала з себе відповідь одним словом. Тому без вагань дозволила чоловіку зробити замовлення на свій смак. Бо моя голова зараз була зайнята абсолютно іншим. Його обличчям. Я вивчала кожну деталь, кожен рух бровами, посмішку і його погляд на мене… Здавалось, що я бачу Юліана вперше і це якась абсолютно інакша людина, проте моє серце точно знало, що це він. Я вперто намагалась ігнорувати його шрами, та погляд щоразу зачіпався за них, розглядав кожеш, а розум намагався вималювати та вигадати події, за яких же обставин могло так сильно знівечитись молоде обличчя. Та все ж те, що він прийшов сьогодні без свого гриму стало для мене дійсно шоком і я чомусь ніяк не могла зібратись та виглядати невимушено.

— Я… я звісно розумію, про що ти зараз думаєш, — почав говорити Юліан, поки ми все ще чекали на наші страви, — і абсолютно розумію тебе. Бо це нормально і… тобі дійсно цікаво, впевнений.

— Ні, не те, щоб цікаво, просто… — я замовкла і відвела погляд. Не хотілось брехати ще й зараз.

— Та я дуже прошу тебе зараз нічого в мене про це не питати, добре? — вираз його обличчя став благальним. Я дивилась на кондитера і відчула, що в мене наче зібрались сльози на очах. Бачити його справжні та щирі емоції, що не заховані за маскою… Це вже багато чого вартує.

— Звичайно, — я посміхнулась, — я все розумію. Ти вибач, можливо мій погляд був надто прискіпливий…

— Просто, — Юліан прочистив горло, — для мене вже це дуже великий подвиг — зʼявитись перед тобою в такому вигляді. То ж зараз не дуже хочеться говорити про своє життя. А просто провести чудовий приємний вечір з неймовірною дівчиною.

— Ну взагалі-то, компліменти мала б я казати тобі, — я схилила голову набік.

— Чому? — він з цікавістю нахилився ближче.

— Бо ти ховав таку неймовірну красу за товстим шаром гриму. Здається, сьогодні я закохалась у тебе ще раз.

Юліан можливо і хотів щось відповісти, та не встиг, бо вже принесли наше замовлення. Я продовжувала спостерігати за ним і було дуже помітно, що кондитер нервує. Мабуть він справді відвик бути на людях без своєї маски, можливо зараз він соромиться свого вигляду… Мене справді хвилювали його шрами, проте не стільки їх наявність, як глибина і розмір. Мені в голові ніяк не вкладалося, яким чином їх можна було отримати. Це точно не кігті тварини, хіба що він боровся з левом? Та навіть у такої великої кішки, я впевнена, кігті не настільки великого розміру. 
Та все-таки я змогла ці роздуми відсунути на задній план і переключилась на розмову з чоловіком. Ми говорили про різне, практично не торкаючись теми роботи, випічки чи бізнесу. Хоча зараз був би і чудовий момент для того, щоб в настільки неформальній обстановці більше дізнатись про те, як саме Юліан вирішує свої справи і як будує плани. Та зрештою я вирішила, що нехай цей вечір насправді буде особливий і ми зосередимось максимально одне на одному.

— Яка гарна музика, — сказав Юліан, тримаючи мене за руку, — ти не проти потанцювати?

— О… я… я не зовсім вмію, — зашарівшись, я засоромлено опустила погляд.

— Не хвилюйся, це не складно, — він погладжував пальцем мою долоню, а потім повільно підвівся, твердо запрошуючи мене танцювати. — Ти будеш в надійних руках.

— Ну гаразд, — я впоралась з хвилюванням і дозволила йому запросити мене.

— Але думаю, варто це зняти, — Юліан обережно торкнувся ґудзиків на моєму жакеті, — тобі буде не дуже зручно.

— Та я… цей… тут трохи прохолодно, — збрехала, бо чомусь було ніяково бути перед чоловіком в цій сукні. І це каже та, яка сиділа перед ним в кітелі на голе тіло…

— Я впевнений, що ти швидко зігрієшся, — Юліан прошепотів мені це на вухо, паралельно таки розщіпаючи ґудзики. 

Я важко ковтнула, та все ж дозволила це зробити. Потім обережно скинула жакет зі своїх плечей і опинилась перед кондитером у цьому відвертому вигляді. На секунду мені здалось, що в очах Юліана блиснув хижий вогник. Зважаючи на його шрами, це трохи налякало мене. Вмить я усвідомила, що практично нічого не знаю про нього. Все, про що мені відомо, це його карʼєра та власна справа. Але яка він людина, чим він живе, яке минуле… І я так легко довірилась йому, закохалась і зараз ми настільки тісно спілкуємось. Та й не лише спілкуємось. Я відчула, що почали тремтіти пальці рук, але не встигла з цим нічого зробити, бо Юліан взяв мене за руку і потягнув в центр залу, де вже танцювало декілька пар. Спочатку ми тримались на невеликій відстані, повільно рухаючись в такт музики. Я намагалась зберігати спокій, проте чомусь уникала прямого погляду на Юліана. Хоч і запах його парфумів у перемішку з запахом шкіри кондитера зводили мене з розуму.

— Дуже гарна сукня, — тихо сказав Юліан і я відчула, як він дивиться на мене.

— Дякую, — я міцніше стисла його сорочку на спині, проте погляд так і не наважилась підняти. 

— Не розумію, для чого ти ховалась за тим жакетом, — він пробігся пальцями по моїй спині і торкнувся відкритої шкіри. Його пальці були холодні і від цих дотиків я вся покрилась мурахами.

— Я… я не ховалась, — нарешті набралась сміливості і глянула на Юліана. Проте там я побачила лиш ніжний та теплий погляд. Це мене трохи заспокоїло.

— Та годі тобі, — він посміхнувся, — хіба ж я не бачив твій розгублений погляд, коли зняв з тебе його.

— Просто мені ще ніколи не доводилось одягати таку сукню, йти в ресторан і проводити час з… 

— З ким? — Юліан притягнув мене до себе ближче, настільки, що між нами зовсім не залишилось простору. Дихати стало трохи складніше, але його тепло так приємно огорнуло мене, що вийшло навіть розслабитись.

— Зі своїм начальником, — я хитро посміхнулась та вигнула одну брову.

— То я для тебе лиш начальник? — Юліан притис мене ще сильніше до себе і нахилився нижче. Мабуть, збоку ми виглядали як неймовірно закохана пара.

— Тебе це не влаштовує? — я й далі іронічно посміхалась, — може, ти планував бути кимось більшим?