28

Юліан підкачав колесо, ще раз перевірив машину на наявність якихось пошкоджень і далі ми їхали додому вже без пригод, проте чомусь в цілковитій тиші. Я опустила собі вікно, щоб вдихати неймовірний запах повітря після дощу. Просто заплющила очі і насолоджувалась, забувши про всі проблеми. Поодинокі краплі дощу ще потрапляли на моє обличчя, але це мені здавалось навіть веселим. Дрібницею після тієї зливи, в яку довелось потрапити. Кітель Юліана я вже зняла і повернула свою майку, хоча дуже не хотілося цього робити. Адже я страшенно мрію про кітель, тим більше він весь пропах парфумами чоловіка. 
Авто зупинилось практично під моїм будинком, я втомлено протерла очі, проте не поспішала виходити.

— Дякую тобі, — сказав Юліан, порушуючи таку довгу тишу.

— За що ти дякуєш? — я тихо спитала.

— Що сьогодні так чудово допомагала мені, що через мене потрапила під дощ… ну і… за все, що було далі… — або мені здалось, або кондитер справді трохи засоромився.

— Я можу спитати? — я спробувала максимально наблизитись до чоловіка.

— Давай, — він знизив одним плечем.

— То що тепер між нами? Хто ми? — я сіпнула головою, — чи це просто…

— Це щось важливе, — він взяв мене за руку та переплів наші пальці, — навіть не думай, що все це просто так чи забавка для мене.

— Я й не думала, — я опустила очі, бо саме такі думки й відвідали мене, — просто для мене важливо бути впевненою.

— Будь впевнена в тому, — кондитер поцілував мою долоню, — що ти найпрекрасніша дівчина в моєму житті. 

— Хто ви? — я засміялася, — і куди ви поділи справжнього Юліана Романовича? Він би собі ніколи не дозволив такі висловлювання.

— Думаю, він пішов у незаплановану відпустку, — він теж посміхнувся, — в довгу затяжну відпустку.

На прощання ми поцілувались. Це було дуже чуттєво та ніжно, кожен з нас намагався продовжити цей момент, бо зовсім не хотілося прощатися. Та коли дурнуватий телефон Юліана знову завібрував, я ще раз поцілувала його в щоку та вийшла з авто. 
Додому я поверталась, наче вперше закохана дівчинка, посміхаючись сама до себе і прокручуючи в голові весь сьогоднішній день. Я й подумати не могла, що моє спонтанне бажання зʼявитись в цій кондитерській зможе настільки сило змінити моє життя. Хай навіть за цим і стоять дещо неприємні мотиви… 
Протягом деякого часу ми з Юліаном могли бачитись лише на роботі і звісно, мені від цього було сумно. Звісно він знаходив для мене декілька хвилин і ми зачинялись в його кабінеті, проте цього було катастрофічно мало. Здавалось, що чим більше і частіше ми разом, тим більше я потребую Юліана, його дотиків, обіймів, поцілунків… У дні, коли ми не могли провести часу разом зовсім, у мене ніби починалась якась ломка. А коли ви стоїте поряд на майстер-класах і все, що можна, це лиш приносити йому потрібні речі, обережно торкаючись пальців чоловіка… Тоді на мене взагалі наче лягав сум всього світу. 
Через декілька днів був запланований новий майстер-клас і я прийшла трохи раніше, щоб підготувати все. Мені ця робота подобалась значно більше, ніж бути офіціанткою, бо тут Юліан дозволяв проявлятись і деколи давав можливість в певних моментах навіть вирішувати. То ж я перебирала папки з рецептами і думала, що саме сьогодні запропонувати людям.

— Тобі так пасує бути зосередженою. Я аж замилувався, — за спиною почувся голос Юліана і я з посмішкою обернулась.

— Хто б сумнівався, що ти скажеш такий комплімент. Робота ж для тебе це все, — я взяла рецепти і поклала їх на стіл.

— Особливо тоді, коли на мене працює така прекрасна дівчина, — Юліан підійшов ближче і обережно торкнувся моєї руки. Поряд було купа людей, то ж наше спілкування було дещо обмеженим.

— Припини, бо я зараз розчервоніюся, — я почала швидше перебирати папки через хвилювання.

— Що ж, мені цікаво побачити тебе такою засоромленою, — чоловік нахилився ще ближче, від чого я аж затамувала подих. І піднявши очі на Юліана, на якусь мить зависла. Щось в ньому було не так.

— Я… я так і не вирішила, що ми сьогодні готуватимемо, — мій погляд знову опустився на рецепти.

— Обери щось цікаве, — він затарабанив пальцями по столу поряд зі мною, — у мене сьогодні особливий настрій на експерименти.

— То до чого ж тоді рецепти? — я посміхнулась і далі вивчала обличчя кондитера.

— Я повністю покладаюсь на тебе, Єлизавето, — Юліан обережно і швидко поцілував мене в голову і зник.

Спочатку я просто сиділа і відчувала кожну мурашку, що бігала моїм тілом після такого жесту. Хотілося покинути все і стрибати від щастя. Не вірилось, що наші стосунки змогли стати такими трепетними і ніжними. Особливо після всього того, що я думала про чоловіка. Так, згодна, я помилялась… Мабуть, кохання це справді дуже цікава штука. 
Коли почався майстер-клас, я бачила, який Юліан задоволений і щасливий. Він показав мені великий палець, коли переглянув рецепти і підморгнув. Я не стримала широкої посмішки і моє серце затріпотіло від радості. Я далі спостерігала за ним і врешті-решт до мене дійшло, що ж не так. Його грим… він став якимось інакшим. Не таким яскравим, не таким щільним та насиченим. І чорні акценти теж не були такими лякаючими. Можливо, він не мав часу сьогодні на повноцінний «макіяж» чи фарба закінчилась…   
Проте це повторювалось кожного разу, коли я бувала на роботі і здавалось, що з кожним разом біла маска розчиняється ще більше і більше. Це мене і дивувало, і одночасно викликало тривогу. Невже він готує якісь надзвичайні зміни у своєму житті і це змінить саме частину його образу. А якщо з цим і зміняться наші стосунки… Бо Юліан настільки загадкова людина, що він нього можна очікувати всього. 
В один зі своїх вихідних днів я вкотре сходила в магазин і вирішувала, за яким серіалом ліниво провести сьогоднішній вечір. Проте повідомлення від Юліана змусило змінити абсолютно всі плани. Він запросив мене на побачення. Спочатку я міцно стискала телефон, перечитуючи текст раз за разом і навіть трохи побігала по кімнаті від захвату. Проте коли емоції трохи вщухли, я глянула в інтернеті, в який заклад ми підемо і зрозуміла, що це вишуканий ресторан. Але підходящого для цього одягу в мене немає. Довелось перерити всю шафу, щоб в її глибинах знайти чохол з сукнею, яку батьки колись подарували мені на день народження. Я жодного разу не вдягала її, бо вважала, що обовʼязково вигуляю її на успішному відкритті своєї кондитерської, якого так і не відбулось. То ж я вирішила, чому б і ні. 
Звісно ж, декілька років не минуло просто так і сукню я на собі защіпила дещо складно. Вона максимально облягала мою фігуру, так ще й мала досить непристойне декольте. Я вирішила зверху накинути жакет, щоб не мати надто вульгарний вигляд. І поки мої збори підійшли до завершення, таксі, що замовив для мене Юліан, вже чекало на мене. 
В дорозі я трохи хвилювалась, а коли підіймалась сходами до ресторану, то вже трусились ноги. При вході мене зустрів адміністратор і провів до потрібного столика. Він був порожній, то ж я трохи розчарувалась, що приїхала занадто швидко. Спробувала розслабитись, але нічого не виходило. То ж оглядалась довкола, щоб зрозуміти, де ж Юліан.