27

Ми так і сиділи, обійнявшись, проте нічого не змінилося. Холод пробирав практично до кісток і все, про що мені зараз хотілося думати — моє ліжко з його теплою ковдрою.

— Ти вся тремтиш, — тихо сказав Юліан.

— Ну ти т-теж, — я спробувала сильніше притиснутись до нього, — тоб-бі т-теж х-х-холодн-но.

— Зараз, зачекай… секунду, — він відпустив мене і перехилився вперед. Я побачила, що Юліан покрутив ключем і натис якісь кнопки.

— Ти ввімкнув т-тепло? 

— Так, — він повернувся до мене, — сподіваюсь, що це хоч трохи допоможе. І в машині не сяде акумулятор.

Після цього стало справді трохи приємніше, проте мокрий одяг й далі неприємно прилипав до тіла, від чого я далі тремтіла. Юліан же був вже досить спокійним і навіть якимось замисленим, ніби в якомусь своєму світі.

— І чому я не взяла з собою запасні речі, — пробурмотіла йому в плече, — знаючи себе, я б повина була пів шафи принести.

— В мене теж нічого немає. Деколи вожу з собою сумку для тренувань, та саме сьогодні без неї.

— Ти? — мої очі округлились, — ходиш на тренування? У тебе й на таке вистачає часу?

— Насправді дуже рідко, — Юліан врешті повернувся до мене, — дійсно не вистачає часу. Головний пріоритет — робота.

— Чому я не здивована, — я похитала головою і посміхнулась.

— Хоча… зараз, — він відтягнув частину сидіння, звідки відкрився доступ до багажника і дістав звідти свій кітель, — можу запропонувати тільки таке.

— Твій… кітель? — я обережно торкнулась пальцями до приємної тканини.

— Може хоч так тобі вийде зігрітися, — чоловік обережно провів своїми пальцями по моїй долоні. Цей жест був таким ніжним і трепетним, що в мене всередині наче розлетілись метелики.

— Але ти відвернись, — практично пропищала.

— Ем… чому? — Юліан нерозуміюче сіпнув головою.

— Бо я хочу зняти свою мокру майку, — я натягнуто посміхнулась.

— Ти… а… точно, — він прикрив долонею обличчя, — вибач, я просто щось задумався. Окей, відвертаюся.

Юліан практично всім тілом повернувся до вікна і я зробила те ж саме. Досить інтригуюче бути поряд з ним напів голою, в думки одразу ж полізли непристойності. Та коли я накинула на себе кітель, то відразу ж забула про все. Така мʼяка приємна тканина ніби огорнула мене повністю. Я заплющила очі та уявила, що цей кітель мій. І що в ньому я на своїй кухні у власній кондитерській готую неперевершені десерти, що відомі на весь світ. Проте коли я сильніше закуталась в нього, то відчула запах парфумів Юліана. І серце забилося сильніше. 

— Ти ще довго? — ніби в якомусь передчутті спитав кондитер.

— Ні, я вже готова, можеш повертатися, — я повісила свою майку на спинку переднього сидіння в надії, що вона встигне висохнути. Бо дощ поки так і не збирався вщухати.

— О… — Юліан на мить завмер і розглядав мене наче картину, — так дивно. Ніколи не уявляв свій кітель на комусь. Ще й… в такому вигляді. Це цікаво.

— Я можу залишити його собі? — я вхопилась пальцями за комір і хитро посміхнулась.

— Думаю… не можеш, — чоловік теж посміхнувся і підсів ближче до мене. — Впевнений, колись у тебе буде свій.

— А якщо я хочу саме його? — я прошепотіла це з викликом.

Юліан необережно торкнувся рукою мого коліна і так як я була в шортах, то моє тіло відреагувало на це дуже різко. Я здригнулась і наче опинилась ще ближче до Юліана, між нами стало небезпечно мало простору.

— Ти хочеш, — він прочистив горло, — лише кітель?

— Це що, спроба мене спокусити? — я голосно розсміялась, закинувши голову назад.

— Поцілувати тебе… це не єдине божевілля, яке я б хотів вчинити, — я почула, як змінилось його дихання. Воно стало важким і довгим, наче кожен подих дається йому з неймовірними зусиллями.

— Я думала, що ти ненавидиш мене, — сказала я максимально серйозно.

— Я ніколи тебе не ненавидів. Так, ти мене дратувала, бісила, я в житті стільки разів не закочував очі, як через тебе…

— Дякую за компліменти, — я пирснула сміхом.

— А потім в якийсь момент я зрозумів, що саме ти принесла в моє життя те, чого, мабуть, дуже не вистачало. Спонтанність, легкість… Я вважав, що не можу думати про тебе, що це суперечить всім моїм принципам. А потім ти поцілувала мене і я… ніби вибухнув і зібрався наново. І це вийшла вже дещо інша людина.

— Тепер це точно можна вважати компліментом, — я схилила голову набік і уважно вивчала його очі. Єдине, що не сховане за маскою, проте яке теж досить складно розуміти.

— І збрешу, якщо скажу, що не радий цій грозі.

— Знаючи тебе, можна вирішити, що ти сам її створив, — я знову сильніше закуталась в кітель. Зважаючи на його розмір, то сюди б влізла ще одна я.

— Якщо це дасть змогу знову провести час з тобою, то думаю, можна навчитися, — Юліан засміявся і я мабуть вперше була від нього настільки живий та щирий сміх.

— Коли я вперше тебе побачила, то ти здався мені божевільним, — я стидливо відвела погляд, — пізніше ти для мене став самозакоханим, впертим, байдужим, егоїстом…

— Повір, я це чую не вперше, — абсолютно спокійно сказав Юліан і мене це здивувало.

— Але потім щось сталося. Я почала тягнутись до тебе, хотілось бути більше поряд з тобою… Ти ніби зачарував мене.

— Хто зна, — кондитер загадково відвів погляд, — може на моїй кухні розпилене щось особливе.

— Хіба що твоє еґо, — я штовхнула його в плече, але Юліан перехопив мою руку і притягнув до себе максимально сильно.

— Ти не уявляєш, яких зусиль мені вартує зараз тримати себе в руках…

— Так не тримайся, — я коротко посміхнулась, а потім припала до його губ своїми.

Мені було байдуже, що ми в авто, що падає дощ, що тут холодно і що Юліан досі в мокрому одязі. Байдуже, що на мені всього лиш кітель та вологі шорти. Саме мій вигляд додав палкості моїм же діям, то ж я перестала соромитись і приховувати свої бажання. Навіть було все одно, що знову доведеться відмиватися від його білого гриму. І Юліан, здається, мої ідеї повністю підтримував. Його поцілунки всіяли мої губи, щоки, він повільно спускався нижче, власницьки цілуючи мою шию, навіть легенько вкусив за вухо. Від цього я ледве стримала стогін, як же це було приємно. Мої ж руки бігали по його мокрій сорочці, шукаючи кляті ґудзики, що страшенно хотілось розщіпити. 
Але Юліан швидко перебрав ініціативу на себе, не даючи мені шансу зробити бажане і перемістив свої поцілунки ще нижче, проте не заходячи занадто далеко. Проте й цього було достатньо, щоб я повністю піддалась насолоді і дозволяла йому абсолютно всі дотики, які йому та мені подобались. Це були неперевершені відчуття і вже точно була готова до чогось більшого, поки не відчула вібрацію поряд зі своїм тілом. Вібрацію і… вже такий знайомий мені рингтон.