25

— Що тут відбувається, питаю ще раз, — Юліан дивився на нас як на дітей, що провинилися.

Зрештою, Данило так і дивився на кондитера: ображено і винувато. Між же погляд був розлючений та розгублений, бо мене в житті ще мабуть ніхто так не принижував.

— Юліане Романовичу, я… — почав хлопець.

— Ти вже закінчив свою роботу? — сухо спитав чоловік.

Данило лиш похитав головою і швидко зник з кухні, гучно гримнувши дверима. Юліан прослідкував за цією виставою, а потім повернувся до мене з красномовним запитальним поглядом.

— Що? — я сіпнула головою, поки чоловік сверлив мене поглядом.

— В чому справа? За що ти його вдарила?

— Це… було… так треба було, — я спробувала якось це замʼяти, бо не хотілось бути стукачкою. Якщо Юліан якось покарає чи звільнить Данила, то я впевнена, він рознесе всі свої нікчемні плітки. Це точно не потрібне ні мені, ні тим більше Юліану. Та й з рештою працівників не хочеться псувати стосунки.

— Він тобі щось сказав? Образив? — чоловік підійшов ближче і його запах відразу ж трохи заспокоїв мене.

— Ні, — я похитала головою, — просто сказанув непристойний жарт. А я… не дуже таке люблю.

— Ясно, — Юліан прискіпливо оглянув мене з голови до ніг і я думаю, що не повірив мені, та більше не питав нічого. — В мене зʼявились деякі справи, тому на сьогодні, думаю, ми завершили.

— Без проблем, — я видавила з себе посмішку.

— До завтра, — задумано відповів Юліан, проте на прощання провів долонею по моїй щоці.

Від цього жесту на декілька секунд я впала в ступор, а потім на обличчі знову зʼявилась дурнувата посмішка. Коли я виходила, то решта людей ще прибирали і довелось зустрітись поглядом з Данилом. Він був переляканий та злий, але я лиш знизила однии плечем та пішла додому. Він точно не вартий моєї уваги, якщо настільки не готовий адекватно приймати відмову, ще й маючи бажання псувати життя іншим. 
Наступного ранку я трохи проспала і в кондитерську просто забігла. Та вже на порозі мене зустріла адміністраторка і від цього серце пропустило декілька ударів.

— Юліан Романович просив тебе зайти до нього в кабінет, — сказала вона спокійно. Але це її стандартний тон, то ж я й не уявляю, чого чекати.

— Щось сталося? — я вирішила перепитати, та дівчина лиш знизила плечима.

Поки я йшла до Юліана в кабінет, то обережно оглядалась на всіх, але кожен був зайнятий своєю справою. Зі мною всі віталися, а Данило сьогодні не працює по графіку. То ж я дещо полегшено видихнула і вже до кабінету пішла швидше.

— Привіт, — я тихо відчинила двері і обережно зайшла всередину.

— Заходь, — Юліан щось захоплено набирав на ноутбуці, — ти сьогодні щось запізнилась.

— Проспала, — я винувато скривилась, але він навіть не звернув на мене уваги. — То що таке? Якісь проблеми?

— Ні, — він похитав головою, — зараз… зачекай дві хвилини.

І це були найдовші хвилини в моєму житті. В голові пронеслося мільйон причин, для чого він міг мене викликати і чомусь практично всі вони були негативні. Врешті Юліан відірвався від монітору і відкинувся на спинку крісла.

— То ж? — нервово спитала.

— Ти більше не моя офіціантка, — з якоюсь дурною посмішкою сказав Юліан.

— Щ-що? — мої брови злетіли догори, — чому? За що? — в думках зразу прийшло усвідомлення, що він розкусив усі мої плани і таємні підступи. Що він поговорив з Данилом, той щось йому наплів і аналізуючи все, Юліан зробив вибір на користь хлопця. Звільнення ж зовсім не входить у мої плани, я ж ще так багато не дізналася. В роті одразу стало якось гірко. А тіло неприємно занило, ніби мене вдарили між ребрами.

— Бо ти більше не влаштовуєш мене в ролі офіціантки, — кондитер повільно встав з-за свого столу і так само повільно підійшов ближче, — це все вже в минулому.

— Що я зробила не так? — горло стиснуло від бажання плакати, та я намагалась триматись. — Будь ласка, дай мені ще один шанс, я виправлюсь… ну, не знаю правда, в чому саме, але…

— Ні, — прошепотів Юліан і торкнувшись моєї шиї, обережно притис до себе та поцілував. Спочатку я дивилась на нього величезними очима, та коли його язик обережно обвів контур моїх губ, я піддалась цьому пориву. Юліан цілував ніжно, ніби пробував мене на смак і від цього почало паморочитись в голові. Чорт з ним, байдуже, хай звільняє мене, якщо це умова для того, щоб ці поцілунки стали постійними.

— Скажи… тільки скажи, — я обережно розірвала наші губи, — чому ти звільняєш мене? Будь ласка, я ж не буду спати.

— Бо ти, як на мене, занадто гарна, — серйозно сказав Юліан.

— Ем… тобто? — я нахмурилась.

— Тепер ти не офіціантка, а моя особиста помічниця на майстер-класах. Поки що лише на них, але хто зна…

— Стій, тобто? — я обережно відійшла від нього на декілька кроків, — ти даєш мені іншу роботу?

— Так, — він кивнув, — тепер ти будеш лише допомагати мені, коли я буду проводити майстер-класи. Зарплатня буде та ж сама… можливо більша, я ще не вирішив.

— То це щось наче… підвищення? — я посміхнулась.

— Можливо, називай це як хочеш.

— А для чого тоді було так мене лякати? — я схрестила руки на грудях, — чому відразу нормально не сказав?

— Мені сподобалось, як ти благала, — Юліан задоволено посміхнувся і сховав руки в кишенях. — Приємно, що ти так цінуєш цю роботу.

Я спробувала вдарити його, та він перехопив мою руку і знову притягнув до себе. Мені навіть не хотілось пручатися. Бо зазирнувши в очі Юліана, я побачила там щось таке, чого раніше там не було. Якась іскорка, що зʼявилась там після того поцілунку на моїй кухні. Набравшись сміливості, я обійняла кондитера та притулилась до його грудей. Міцні руки охопили моє тіло, проте ці обійми були ніжними, наче в його долонях я була тендітною квіткою. І все ж мені здавалося, що це якийсь сон, але прокидатись зовсім не хотілось.

— То коли ж у мене буде робочий день? — я підняла очі на Юліана.

— Ще не знаю, — він задумався, — зараз у мене є дещо інші справи і з майстер-класами я трохи зупинився. Проте я скучив за ними, то ж думаю, що найближчим часом якийсь буде.