24

Поцілунок ставав лише приємнішим, я була такою щасливою, що здавалось, навіть не відчуваю підлоги під ногами. Наче Юліан повністю тримає мене в своїх руках. Його гарячі губи вивчали кожен міліметр мого обличчя, а я лиш з заплющеними очима трималась за його міцне тіло і сподівалась ніколи не прокидатись, бо була впевнена, що це просто сон. В якийсь момент навіть почала тремтіти, настільки все це для мене було нереальним. Я лиш сильніше тулилась до Юліана і подумки благала, щоб це тривало якнайдовше. Та мої мрії розбились об рингтон телефону чоловіка. Я відчула, як він вібрував у його кишені і дещо віддалилась від кондитера, проте Юліан не поспішав розривати наш поцілунок. Він дочекався моменту, поки телефон перестане дзвонити і аж тоді, дуже нехотячи все ж почав відпускати мене зі своїх рук і піднімати голову. Ми були такими палкими, що грим з його губ та трохи зі щік повністю стерся, мабуть, залишившись на моїй шкірі. Бачачи це, я несвідомо посміхнулась.

— Дурнуватий телефон, — прошепотів він, проте було чутно, що його голос захрип. Від цього у мене аж мурахи тілом пробігли.

— То ось що для тебе божевілля, — так само тихо сказала я, — не можу повірити…

— Як сильно ти дратувала мене весь цей час, так само сильно я хотів зробити це, — він знову нахилився до мене і залишив на губах вже досить ніжний та тендітний поцілунок.

— І коли ж це в тебе зʼявились такі бажання? — я скептично підняла одну брову, проте всередині, здається, розривались феєрверки від щастя.

— Не знаю, — він знизив плечима, — якось все це так вийшло… Накопичувалось, збиралось… а сьогодні ця лавина таки впала на мою голову.

— Тобто чіткої відповіді я не отримаю, — я засміялась.

— А вона тобі потрібна? — Юліан змовницьки зашепотів, — здається, тобі все подобається. Тим більше, ти теж поцілувала мене раніше.

— Ага, а ти мене відштовхнув, — я тикнула пальцем йому в груди.

— Я просто був… шокований. Зовсім не готовий до такого повороту подій… — чоловік виглядав дещо розгубленим.

— А зараз готовий? — я ображено фиркнула.

— Просто тепер я знаю, що тобі це теж подобається… теж потрібно…

— Тобто ти вирішив зіграти на моїх слабкостях? 

— Окей, гаразд… якщо тобі це неприємно і я образив тебе… — Юліан почав відходити назад, наче приймаючи поразку. І спочатку мені справді це було неприємно, бо він скористався тим, що я точно його не відштовхну. Але хіба ж я не сама цього хотіла? То ж точно не збираюся бути дурною, тому вхопила його за руку, знову притягуючи до себе.

— Не думай, що тепер зможеш так легко від мене здихатися, — його запах обволік мене з усіх сторін і хотілось просто в ньому розчинитися. Мені не вірилось, що все це відбувається насправді і що нарешті доля таки повертається до мене обличчям. Я сподівалась на ще якесь продовження, проте телефон Юліана знову задзвонив. Він дістав його з кишені, поглянув і обережно сховав назад.

— Вибач, але я вже мушу йти, — сказавши це, Юліан провів пальцями по моїй щоці, — чекаю завтра в кондитерській.

— І ти навіть не будеш мене уникати? — я єхидно посміхнулась.

Але Юліан не відповів, а лише знову поцілував, тримаючи за підборіддя. Хотілось просто розтанути і назавжди залишитись в цій миті, та врешті чоловік відступив і попрощавшись, сам пішов. Я ж ще деякий час стояла там біля того вікна і як ідіотка посміхалась сама до себе. Потім пішла до ванної, щоб оглянути себе в дзеркалі. І справді половина мого обличчя була в білій фарбі. Це навіть робило мене дещо схожою на кондитера, від чого я розсміялась і намагалась змити з себе цей його грим. На це я витратила якийсь час, як виявилось, не так вже й легко стирати ту фарбу. І як тільки я закінчила, в мої двері подзвонили. Звісно ж, я була б рада, якби це знову був Юліан, але на порозі стояв курʼєр з декількома пакетами. Він їх віддав мені і сказав, що все вже оплачено, побажав гарного вечора і пішов. Я була в певному ступорі, а потім заглянула в один з них і побачила продукти. В іншому були готові страви, а в третьому — фрукти і декілька солодких десертів. Я сіла на стілець, на якому сидів Юліан і просто усміхалась сама до себе. Просто було страшенно важко повірити в те, що все це дійсно відбувається зі мною.

— Дякую, що вчора не дав мені померти з голоду, — я розсміялась, згадуючи всі ті пакети і як довго ще не могла їх розкласти в своєму холодильнику.

— Вважай це компенсацією за мій неочікуваний візит, — Юліан посміхнувся, протираючи поверхню після нашого чергового уроку. — Ти сьогодні знову перевершила мої очікування, молодець.

— Хочеться чути це від тебе частіше, — іронічно сказала і почала ставити чистий посуд на місце.

Було досить дивно спілкуватися з Юліаном в такому приємному тоні, проте я ще досі так і не наважилась спитати про те, що було вчора. Хай би як мені не хотілось торкнутися його, а тим більше знову так палко цілуватися, все одно було відчуття, що для нього  це нічого не означає. Так, можливо, він зробив те, що хотів і це дійсно підняло йому настрій, але хіба ж можна сподіватися на щось більше, якщо ми про це й близько не говорили. Звісно ж, в моїх мріях було те, що коли ми залишимось самі, то Юліан одразу ж накинеться на мене з поцілунками, проте чоловік поводився достатньо стримано та на дистанції. Тому поки я всі свої мрії та бажання сховала подалі, щоб зайвий раз не розчаровуватися.

— Тобі допомогти? — поряд з моїм обличчям зʼявилось обличчя Юліана і від неочікуваності я здригнулась, враховуючи, що я складала посуд в нижні тумби, а з іншого боку мене від кондитера ховав стіл. Грим чоловіка сьогодні був дуже лаконічним, всього лиш одне чорне сердечко на одному оці. Чомусь хотілось чіплятись за це і вважати, що такий малюнок для мене. 

— Та я вже… майже закінчила, — я зашарілась, запихаючи останню миску в шуфляду.

— Просто хотів бути корисним, — його гарячий подих торкнувся мого вуха і по спині пробіг табун мурашок. Це було якось надто інтимно. Ще більш особливо, ніж вчора і це враховуючи, що Юліан навіть не торкався мене.