20

— Ну що, ти все зробила? — Юліан зʼявився так само різко, як і зник, від чого я аж підскочила.

— Так, — кивнула, — вони всі вже відправили свої формочки в духовку. Тепер чекають на тебе, щоб отримати урок по декору. Ну і решту, що ти їм там обіцяв показувати…

— А з духовкою як, не виникло в тебе проблем? Бо навіть мені вона виглядає якоюсь страшною.

— Все нормально, — я фиркнула, — чи якщо в тебе щось не виходить, то в мене тим більше має бути провал, так?

— Здається, я трохи тебе… перехвалив, — Юліан похитав головою, — або ж занадто сильно повірив у твої зміни. 

— Просто тому, що я намагаюсь захищати особисті кордони від твоїх нападок? — я схрестила руки на грудях.

— Тут немає кордонів, Єлизавето, — кондитер так роздратовано сіпнувся, що мені стало аж неприємно, — це кухня, спільний простір. Де потрібно бути єдиною одною командою. А всі свої невдоволення і зауваження виказувати після завершення роботи. Я просто спитав, чи вийшло в тебе все налаштувати, бо там може бути складно. І все. Але ж треба це перекрутити так, наче я гноблю тебе. Повір… якби я це робив, тебе б вже тут не було.

Він говорив це спокійно, щиро, але з нотками роздратування. І від цього мені справді стало зрозуміло, що Юліан не хотів мені нічим дорікнути і дійсно просто невинно спитав про мої справи. Мені б навіть могло стати соромно за свою поведінку, але я просто не встигла. Бо в ту ж секунду нам на голову зі стелі полилось купа води і запищала сигналізація. Спочатку не було нічого зрозуміло, але потім чоловік кинувся кудись, а я поспішила за ним. Ми прибігли до тієї клятої духовки, з якої валив дим, наче з вулкану. Юліан лаявся і намагався вимкнути її. Бізнесмени бігали навколо нас, ніби кури, і так само мокли. Я ж просто стояла як ідіотка і відчувала неймовірний сором. Це був просто страшенний провал і перекреслення того, що мені вдалося вже зробити. Думаю, це повне знищення довіри і поваги Юліана до мене. То ж поки він розмовляв з працівником готелю і пояснював щось тим бізнесменам, я просто втекла. Бігла куди очі бачили, поки не опинилась поряд з тією кімнатою, де ми перевдягались. На щастя, в замку був ключ і я зачинилась зсередини, повільно сповзла по дверях на підлогу і розплакалась. Це все зовсім на мене не схоже, але здається, мені зараз дуже потрібне перезавантаження. Мабуть, всього цього було занадто багато і справді варто було той тиждень відпочивати, а не намагатися стрибнути вище голови. А тепер я ще й зіпсувала майстер-клас Юліана. І не якийсь там місцевий, а з поважними людьми, за який, я думаю, він би мав отримати великі гроші. Але тепер завдяки мені його репутація похитнулась… Звісно, чоловік часто бісить мене, але ж точно не заслуговує на такий розгром.

— Єлизавето… ти тут? — за дверима почувся голос і Юліан спробував їх відчинити.

— Йди геть, — я шморгнула носом і витерла його долон, — мені треба побути самій!

— Що ти робиш!? — він і далі сіпав тією ручкою, — відчини негайно.

— Ні! — я крикнула, — дозволь мені не чути зараз твої лекції та дорікання. Не хвилюйся, я сама розумію, що наробила. Я спробую сама з цим впоратись і не хвилюйся, віддам тобі гроші, які ти втратив… можливо, не зразу, але…

— Єлизавето, — чоловік за дверима важко видихнув, — або ти зараз відчиняєш, або я викличу охорону і скажу, що ти хочеш підпалити готель.

Не знаю, що на мене подіяло більше, чи страх перед охороною, чи надто спокійний і впевнений тон Юліана, проте після цього я підвелась, швидко витерла сльози і таки відчинила двері. Він зайшов всередину, уважно розглядаючи мене. Та думаю, червоні очі та ніс від сліз були не найкращою картиною.

— Чого тобі? — я знову шморгнула носом, проте намагалась триматись спокійно.

— Що це за вистава? — його голос був надто спокійним і це бісило мене ще більше, ніж би він кричав і кидався речами.

— Я не маю права на емоції? — я сіпнула головою.

— Емоції, — Юліан гаркнув, — це не емоції, це тупа поведінка. Як в підлітка. І після того, як я сказав, що на кухні немає місця для такого! Ти могла просто вибачитись і все. Гідно витримати складну ситуацію, а вже потім впадати в істерику. Повір, нічого неймовірного не сталося. Так, таке інколи буває. Не настав кінець світу! Але ти підставила мене… Хоча ні, зараз ти знову неправильно все зрозумієш. Мені байдуже, що там подумали всі ті люди, напевно навіть не помітили, бо були зайняті своїми мокрими костюмами. Але ти втекла від мене. Думала, що я злитимусь і вказуватиму на твою помилку? Так вітаю, ти цього й добилася! Я намагаюсь навчити тебе не тільки готувати, але й тримати себе в руках, бути відповідальною. Але що в твоїй голові відбувається зрозуміти не можу!!!

— А не підкажеш, чому так? — я теж не втрималась і почала говорити голосніше, — чому я так злякалась цієї помилки перед тобою!? Бо за весь цей час, що я прийшла до тебе працювати, ти тільки те й робив, що вказував мені моє місце. Показував свою зневагу і розчарування мною. Казав, що я не гідна працювати біля тебе. Дуже надихаюче, правда? І це були тільки мої дрібні проколи. А тут… згорів цілий піднос кексів, які робили такі серйозні люди. Та мені хотілося згоріти там же разом з тим бідолашним тістом! І все чому? Бо я знаю, що ти завжди будеш незадоволений!

— Ага, отже я у всьому винен? — Юліан розлючено підійшов ближче.

— Я рада, що ти робиш правильні висновки, — я засміялась, знущаючись з нього, — може пізніше і вибачення осилиш сказати.

— Вибачення? За що? За твій неймовірно важкий характер? — здається, я навіть почула, як заскрипіли його зуби від злості.

— Ти хочеш навчити мене тримати себе в руках? — я теж підійшла ближче до нього, — але чомусь сам не користуєшся своїми методами. Отже, система не працює…

— Єлизавето… не випробовуй мого терпіння, я й так з останніх сил намагаюсь бути з тобою ввічливим.

— Ти ніколи зі мною таким не був! — не втрималась я і викрикнула. Очі знову застелила пелена сліз, а в голові пролетіли всі моменти, коли він ображав мене.