18

Все це зайняло якийсь час, проте самі вафельні стаканчики приготувались достатньо швидко. Мабуть я все-таки трохи перехвилювалась, бо вони вийшли дещо гіршими, ніж в попередніх моїх спробах. Проте реакція Юліана і те, як він довго мовчав, вивчаючи їх, означало лише одне — у мене все вийшло правильно.

— Тепер у мене до тебе стало ще більше запитань, — кондитер розчавив між пальцями шматок стаканчика і прозвучав неймовірно якісний хруст.

— Мені достатньо твоєї реакції, — я задоволено схрестила руки на грудях, — шкода, не взяла телефон. Зробила б фото на памʼять.

— Хочеш мати моє на згадку? — він лукаво підняв одну брову, а я від цього дещо зашарілась. Боже, ну чому саме зараз…

— Я просто пожартувала, — довелось швидко змінювати тему, — то що? Ти всім задоволений? На сьогодні ми закінчили?

— Думаю так, — Юліан обережно протер стільницю паперовою серветкою. Тепер на кухні знову панувала хірургічна чистота. — Не знаю навіть, що сказати… Я радий, що ти змогла опанувати себе і досягла гарних результатів. Проте все-таки не розумію, як це можна було зробити так швидко… і так якісно. Тому тепер я ще сильніше буду слідкувати за тобою. Хто зна, що ти можеш ще натворити.

— Як мило, — я закотила очі, — я думала, що коли стану кращою, ти врешті відчепишся від мене і даси більше свободи…

— Не люблю, коли мене дурять, — Юліан зробив невинну посмішку, — я впевнений, що ти якось це робиш, але не можу цього довести. То ж так, я буду до тебе ще більш прискіпливим. 

— На добраніч, — я лиш коротко попрощалась і швидко покинула кондитерську.

Звісно, мене роздратувало і трохи налякало те, що Юліан говорив про брехню, що начебто я його дурю. Бо все ж насправді саме так і є, проте зараз точно ще зарано себе видавати, я ж і половини його секретів не дізналась. Але як же було класно усвідомлювати, що кондитер справді оцінив мої старання. Він дійсно побачив, яку роботу я проробила над собою. І чого тільки справді вартий був його вираз обличчя і задуманий погляд. Юліан Ковтун точно не знає, з ким звʼязався і що колись я стану його найсильнішим конкурентом. Я точно втру йому носа, а зараз чоловік навіть не здогадується, що навчає власним секретам свого майбутнього ворога. 
Вранці я практично бігла в кондитерську в неймовірно піднесеному настрої. Мабуть вперше за весь час я не злилась і не дратувалась через Юліана чи через те, що мені доводиться бігати між столиками. Це був чудовий ранок, я навіть не засмутилась через те, що трохи проспала. Проте навіть так мені вийшло прибігти на роботу вчасно, хоч і однією з останніх.

— Всім привіт, — з посмішкою сказала я до колег і пішла швидко перевдягтись.

— Привіт, Єлизавето, — за якийсь час до мене підійшов Данило, — щось тебе давно не було видно.

— Так, — я уважно розкладала тарілки на місця, — у мене було щось типу міні відпустки. Вирішила, що трохи не витримую напруги і попросилась…

— Головне, що ти відпочила, — він здавався трохи розгубленим, — до речі… ти сьогодні дуже гарна.

— Справді? — я лиш крадькома глянула на нього, бо була повністю зосереджена на тому, що роблю.

— Ну, взагалі ти завжди гарна, але сьогодні… Це може тому мені так здається, бо ми давно не бачились… Я говорю якусь маячню, вибач, — хлопець тихо засміявся і я навіть фізично відчувала, як йому зараз незручно.

— Мені приємно, правда, — я все ж глянула на нього трохи довше, щоб він не почувався приниженим, — але ми можемо поговорити трохи пізніше? В мене зараз купа роботи.

Данило коротко кивнув, а я поспішила на кухню, бо зараз була моя черга викладки десертів на вітрину. Мені було приємно, що Данило проявляє до мене увагу і навіть не зовсім дружню, він наче й хороший хлопець, але... Зараз для мене стосунки зовсім не пріоритет. Ба більше, вони мені не потрібні. Бо зараз моя основна мета — вдосконалення. Ще більше навчитись, ще більше втерти носа Юліану і піти звідси, прокладаючи зірковий шлях для моєї неймовірної кондитерсько. 
Уроку з Юліаном сьогодні я чекала як ніколи. Чоловіка сьогодні цілий день не було чомусь, то ж цю нашу вечірю зустріч я очікувала з якимось надзвичайним трепотом. На мить зупинивши себе, намагалась усвідомити: я просто хочу й далі продовжити вчитися чи я, раптом, вирішила скучити за... Юліаном? Так, тоді в мені проявилась якась слабинка до нього, проте це зовсім не те, що має бути між нами. Лише конкуренція і нічого зайвого. 
Ввечері кондитер приїхав досить неочікувано, хоч я і чекала на нього. Він вальяжно зайшов до кондитерської, говорячи по телефону. На мене лиш косо глянув і жестами показав, щоб я зробила все потрібне для нашого уроку. Така поведінка мене трохи вибісила, бо невже в нього зараз може бути щось важливіше, ніж навчати мене. Можливо, це дещо егоїстично, проте я цього навчилась якраз в Юліана. Хто ще в цьому світі є таким самозакоханим, як він…

— Чудово… все чудово, — пробурмотів Юліан, коли я зробила базово потрібні речі для початку уроку, поки він і далі висів на телефоні. Я вже починала нервувати, бо раніше мені здавалося, що й телефона в нього нема. А тепер він постійно висить на ньому.

— Ми вже можемо починати? — я слідкувала за його рухами, які на диво були максимально чіткими та зібраними, хоча думки, здається, були надто далеко звідси.

Юліан просто кивнув, та на щастя, нарешті почав з теорії. Я знову все дуже уважно і чітко записала, а потім неперевершено відтворила на практиці. Мені подобалось те, що я розумію систематику його рецептів, розумію, чому він створив все саме так і що від чого залежить. Знадобився тиждень, щоб навчитись розшифровувати роботу Юліана. Цікаво, а скільки потрібно часу, щоб вивчити його самого? 
Сьогодні в мене вийшло зробити десерти ще краще, ніж вчора. Всередині я аж світилась від щастя, але зовні йому цього показувати не хотіла. Кондитер знову був спантеличений, хоча сьогодні чомусь максимально мовчазний. Ми знову коротко попрощалися і я пішла додому. Хоча сьогодні я не йшла, а просто летіла на крилах щастя від свого успіху. Було таке відчуття, наче все нарешті починає налагоджуватись і ставати на свої місця. Ніби я от-от дістануся до своєі мрії, за крок до успіху моєї кондитерської. То ж вдома я була така перезбуджена, що дуже довго не могла заснути, лежала з дурнуватою посмішкою на обличчі. То ж коли завібрував мій телефон, я відразу взяла його до рук.