17

Весь тиждень я провела у своїй кондитерській. Йшла додому лише ночувати, хоча двічі я спала на диванчику в залі, бо фізично просто не мала сили більше й кроку ступити. Весь свій час я присвятила кухні та десертам. Готувала і готувала, помилялась, палила, плакала, впадала в істерику, хотіла все кинути… Але потім заспокоювалась, брала себе в руки і знову продовжувала відточувати свою майстерність крок за кроком по чітких інструкціях, що записувала на уроках з Юліаном. І зрештою це таки дало певний результат. Звісно, мої десерти не були ідентичними з його, проте для самої себе я побачила нереальний прогрес, що змусило мене задуматися, чи правильну кондитерську школу я тоді обрала. Проте я собою була дуже задоволена і що ж, варто визнати, що багато порад Юліана таки працюють. Хоч, мабуть, я йому цього ніколи не скажу. 
Вже наступного ранку я повільно повзла на роботу в кондитерську чоловіка, проте за цей тиждень так сильно втомила себе, що мені було навіть страшно уявити весь цей день на ногах. Але шляху назад вже нема, адже я повідомила, що повертаюся.

— Привіт, Єлизавето. Нарешті ти з нами, ми навіть встигли засумувати! — привітали мене на роботі колеги і, зізнаюсь, це було приємно. Мене навіть дещо розчулило те, що люди помітили мою відсутність і що їм подобається моє повернення.

То ж після цього до роботи я прийнялась з деяким ентузіазмом. Тиждень інтенсивного підпільного навчання добряче вичавив з мене всі соки, то ж я просто робила те, що він мене вимагали. Без жодних невдоволень чи придирань. Просто натягнута посмішка та виконування всіх забаганок клієнтів. Цього хотів від мене наш крутий начальник, правда ж…  Хоч і не зовсім добровільно, та я дала йому бажане. Можливо, я затримаюсь в такому стані і надовше. 
День пройшов непомітно і досить жваво. Я зрозуміла, що встигла теж засумувати за всіма цими людьми і за роботою, хоч це і не те, що б мені хотілося робити в цьому місці. Юліана весь день не було і я вже почала роздумувати, де він міг би пропасти. Але в цей же момент я повернула голову і зустрілась з білосніжним обличчям з великою зіркою на лівому оці. Чоловік пильно спостерігав за мною, здається, вже досить довго. Я знизила одним плечем, наче запитуючи, чого він від мене хоче, а кондитер лиш кивнув головою вбік, показуючи, що чекає на мене у своєму кабінеті.

— Не кажи, що теж скучив за мною, — абсолютно монотонно спитала, дивлячись Юліану в спину.

— Ну ти вже не перегинай, — він фиркнув і розвернувся до мене, — без тебе все було просто стабільно.

— Справді? — я підняла одну брову.

— Так, — він замислено сказав, — але що мені дивно… ти повернулась, але… стабільність нікуди не зникла. Як це взагалі реально?

— Не розумію притензії, — я схрестила руки на грудях, — ти ж цього хотів, правда ж? От, я вирішила дослухатись… Але й тут тобі щось не подобається.

— Та я просто щиро здивований, — Юліан вперся до столу та теж схрестив руки. Я прослідкувала за всіма складками, які утворились на його піджаку через цю дію.

— Ну… ти дав мені тиждень відпустки. Заборонив взагалі будь-якою роботу, от я і скористалась цим, перезавантажилась, — я видавила з себе посмішку, проте було так дивно йому брехати. Адже я не відпочила від роботи, а максимально знесилена від неї.

— Бачиш, це пішло тобі на користь. Переконуюсь, що мої рішення майже завжди правильні, — він самовдоволено посміхнувся.

— Я й не сумніваюсь в цьому, — я знизила плечима і закотила очі.

— Ти готова до нашого уроку? — Юліан різко змінив тему.

— Звісно, — я розвела руками, — чекала цілий тиждень цього. Нової порції приниження дуже не вистачало.

— От, — кондитер щиро засміявся, — а я вже подумав, що на роботу повернулась нова людина. Це добре. Інакше, я б зовсім не знав, як з тобою поводитись. 

— Просто поваги достатньо, — я уважно роздивлялась його очі, які так само не відривались від мене. — Можна я продовжу свою роботу?

— Вперед, — він махнув рукою, — ввечері чекаю на кухні і не запізнюйся. 

Я лиш зміряла його важким поглядом і повернулась в зал до роботи. І до кінця робочої зміни все, що було в моїй голові — це думки про мою кондитерську. Як чудово було там працювати, як я сумую за її атмосферою. Весь тиждень уявляла, що готую на своїй кухні неймовірні десерти для відвідувачів, які в захваті від моєї випічки. І мене була б чудова кондитерська для людей, для сімей з дітьми, де всім було б комфортно. А не ця холодна манерність від Юліана. Проте поки що нічого змінити не можна, то ж варто підлаштуватися під де, що є. 
На урок до Юліана я прийшла ще більше втомленою, ніж була до цього. І це точно вберегло його від моїх коментарів, поки він ще десь пів години розмовляв з кимось по телефону і ми ніяк не могли почати. Та я терпеливо чекала, переглядаючи записи в своєму блокноті та готуючи сторінку до нових. 
Коли «король десертів» врешті закінчив свої справи, нарешті почав розповідати теоретичну частину. Я уважно слухала, записувала і з приємністю для себе, розуміла абсолютно все, що він мені каже. Тому коли був приготований останній десерт зі сьогоднішнього списку, мене переповнювали позитивні емоції.

— Це… щось дуже дивне, — Юліан нахмурився, пробуючи все поступово.

— Чому? — я трохи обурилась, бо була впевнена, що все зробила правильно.

— Бо кожен десерт вийшов правильно, майже ідеально. Це зовсім на тебе не схоже.

— Тільки ти можеш хвалити, принижуючи… — я взяла свою вилку та теж попробувала декілька десертів. І це справді було дуже смачно, навіть краще, ніж те, що я робила на своїй кухні. Мабуть, багато чого ще залежить від самих інгрідієнтів.

— Ні, ну але ж… — здається, кондитер був навіть трохи розгублений, — це зовсім не в твоєму стилі. Зібраність, послідовність, правильні пропорції… Хто ви і куди поділи Єлизавету?

— Бачиш, відпустка пішла мені на користь, я гарно відпочила і повернулась новою людиною, — я невинно схилила голову набік, не спускаючи з Юліана очей. Він теж пильно дивився на мене, наче намагався зрозуміти, в який саме момент я почала його обманювати.