13

Цієї ночі я проспала як убита, проте вранці було таке враження, що майже весь час пролежала просто із заплющеними очима. Сил взагалі не було і через це мені зовсім не хотілося йти на ту дурнувату роботу, що не приносить для мене нічого, окрім роздратування та неймовірної втоми. І не стільки фізичної, як емоційної. Постійно посміхатися, догоджати всім клієнтам, вирішувати якісь дрібні конфліктні ситуації. Чомусь Юліан дуже рідко в це втручається і покладає всю відповідальність на нас, офіціантів. Дуже дивно, що тоді, коли я прийшла сюди вперше, на моє невдоволення прийшов саме він особисто. Вже стоячи біля кондитерської, я важко видихнула, розуміючи, що взагалі не хочу заходити всередину.

— Здається, в когось була важка нічка, — збоку почувся дуже жвавий голос.

— Що… а… привіт, — я криво посміхнулась, побачивши поряд колегу-офіціанта.

— Не хочеш на роботу? — він посміхнувся.

— Якщо чесно, то не дуже, — я відвела погляд, — я ще мабуть ніколи не була такою втомленою.

— Дійсно, чому б це, — він награно здивувався, — ти ж за весь час, що тут працюєш, ще жодного разу не брала вихідний. Ти що, не маєш справ вдома?

— Можна й так сказати, — я почала перебирати ремінець своєї сумки, — мені просто треба працювати.

— А… розумію, потрібні гроші. Теж таке проходив, — розуміюче заговорив колега.

— Думаю, таке відчував майже кожен, — я натягнуто посміхнулась, щоб просто підтримати цю розмову та не викликати ніяких сумнівів.

— Нічого, все буде добре. Не сумуй, сьогодні на зміні буду я, то ж… бути похмурою не доведеться, — він підморгнув мені та пішов всередину.

Я прослідкувала за його спиною та була дещо приємно вражена. Здається, навіть не памʼятаю, як його звати… А він так мило розмовляє зі мною і намагається підбадьорити. Але мені доведеться зіштовхнутися з паном Юліаном Ковтуном, що обов'язково буде витирати об мене ноги. З кожним днем мені стає все цікавіше, як він досягнув такого успіху в досить молодому віці і за відносно короткий час. З таким характером… можливо, він просто йшов по головах. Плів інтриги, підставляв людей, брехав... Та це все взагалі якось не вʼяжеться з образом загадкового та дещо екстравагатного кондитера, що всю свою карʼєру ховає обличчя за білим гримом міма. Занадто багато питань, на які звісно ж ніхто точної відповіді не дасть. Мабуть, доведеться якось все це дізнаватися самостійно. То ж важко видихнувши ще раз, я заплющила очі та все ж зайшла всередину. Всі мрї колеги вже давно перевдяглися та почали свою роботу, а я стала посеред злу та намагалась і далі зібратися з думками. Поки хтось не зачепив мене плечем, через що ледь не впустив посуд. Тоді мене наче пересмикнло і я швидко побігла перевдягатися. Не вистачало ще, щоб Юліан і через це почав зганяти на мені злість. Та й підставляти когось теж не дуже хотілося. За пів дня чомусь було дуже мало відвідувачів і це мене неабияк дивувало. Адже за всі ці декілька тижнів я ще не потрапляла на таку мізерну кількість гостей. Мені навіть вдалося трохи відпочити та доповнити свій записник. Я завела його, як тільки прийшла сюди. Та на нього зазвичай не вистачало часу. Туди я записую всі свої спостереження, думки, деколи якісь частини рецептів та хитрощі. Спостерігаю за Юліаном та описую його тактику, вибудовуючи стратегію, яку потім буду застосовувати у своєму закладі. І за сьогоднішній день записник поповнився на притойну кількість сторінок.

— Чому сьогодні все так... просто? — спитала я в колег, коли у нас була спільна перерва, — що відбувається? Чому так мало людей?

— А... ти не в курсі? — спитала одна з дівчат.

— Не в курсі про що? — я нахмурилась.

— Сьогодні в Юліана Романовича щось типу виїзного ресторану. Він час від часу таке робить. Обирає якусь мальовничу локацію і готує там свої десерти на відкритій кухні. Ми там не дуже потрібні. А більша частина гостей, коли дізнаються про це, то завжди ідуть туди, а не в кондитерську. 

— Цікаво, — задумано сказала я, дивлячись в одну точку, — чомусь я раніше про таке не чула.

Далі вони про щось розмовляли між собою, а мої думки були заповнені лише тим виїзним рестораном. Така подія точно не планувалась за пів години, отже Юліан давно про це знав. Але ж чому ні словом не обмовився... Я зауважила, що починаю ображатися, але потім різко зупинила себе. Чому? Звідки в моїй голові могли з'явитися такі думки... Я ж просто працюю на нього, як і всі інші, ми ж не друзі, щоб Юліан ділився зі мною чимось таким. Хоч і разом проводимо трохи більше часу... Але ж решта офіціантів про все знають, то ж і я, мабуть, теж мала знати про таку роботу начальника. Та тим не менш, єдина, як дурепа, ні про що не знаю.
Весь подальший день минув так само повільно та спокійно. Мені було навіть дещо незвично так працювати і здавалося, що я роблю замало. Невже Юліан почав так на мене впливати, що я вже починаю мати такі думки про роботу. Та зрештою саме тому я й залишилась трохи довше, щоб закінчити всю свою роботу, так як всі решта прийшли сьогодні значно швидше.

— Допомога не потрібна? — заговорив той колега, що вранці намагався підбадьорити мене.

— Ні, — я посміхнулась, — це для мене як медитація. Та й, тим більше, сьогодні інші зробили замість мене підготовчу роботу. То ж я хочу віддячити їм зараз ввечері. Все одно вдома нудно самій.

— Я просто не хотів, щоб тобі було тут самотньо, — він посміхнувся ще більш щиро. Я дивилась на нього і не знала, куди себе подіти.

— Вибач, але я... цей... — я опустила очі, бо мені було страшенно незручно від того, що не знаю його ім'я.

— Данило, — він ніби зрозумів, про що я думаю і відповів.

— Вибач, я пирснула сміхом від зніяковіння, — вас просто тут усіх так багато, що я ще не встигла запам'ятати...

— Це нічого, — він махнув рукою, — я теж не одразу всіх запам'ятав. Що ж... Якщо тобі точно не треба допомагати, то я піду. До завтра, Єлизавето.

Данило помахав мені рукою та швидко пішов з кондитерської. Я дивилась йому вслід і мені чомуь було страшенно приємно від того, що хоч хтось тут був добрим зі мною. Та потім я вже ні про що не думала, а активно прибирала та готувала кондитеську до завтра. Коли вже вся робота була зроблена, я сіла трохи перепочити. І на якусь мить мені стало сумно, що сьогодні не буде уроку з Юліаном. Вже було досить пізно, а кондитер тут так і не з'явився. Не розумію, для чого було вчора говорити, що сьогодні теж проведе своє навчання... Ще раз все перевіривши, я ввімкнула вітрини, вимкнула світло всередині та вийшовши надвір, почала закривати двері.