11

— Хоча… що? Хоча що? — я обурилась такій його реакції.

— Я не здивований, — Юліан схрестив руки на грудях, — і ти ще питаєш, чому я не можу взяти тебе помічником? Здається, тут відповідь очевидна…

— Білки треба збивати у сухій посудині, бо волога робить піну нестабільною, рідкою. І вона стає непридатна для якісної випічки, — різко випалила я, перебиваючи Юліана.

— Яка оптимальна температура для роботи з дріжджами?

— Для сухих дріжджів? Для ферментації звичайної чи холодної? — я переможно посміхнулась, бо на його обличчі було видно щире здивування.

— Яка різниця між «pâte à choux» та «pâte feuilletée» в структурі?

— Це заварне та листкове тісто, структура заварного…

— Як впливає відсоток жиру у вершках на стабільність збитих мас та емульсій? — він різко перебивав мене, влаштовуючи не просто допит, а бліцопитування.

— Чим більше, тим стабільніше, — коротко відповідала я.

— Яку форму має торт «Наполеон» у класичному варіанті?

— Ем… як-ку форму… — я спробувала повторити його питання, щоб зрозуміти.

— Так, Єлизавето. Яка класична форма у «Наполеона»?

— Вона… це… — я перебирала в голові всі ті десятки разів, коли мала справу з цим десертом, але чітка відповідь так і не зʼявлялась. Я відчула, як почервоніли щоки від сорому і легенько затремтіли руки.

— Він прямокутний, Єлизавето. Класичний «Наполеон» прямокутний. Рідше квадратний. 

— Це… було надто просто, — я важко видихнула, ніби від безпорадності. Він підловив мене на найпростішому питанні і я не змогла нормально відповісти.

— Так, — кондитер відвів погляд вбік, — і ти не відповіла на таке просте питання. Це те ж саме, що й переплутати лимонну кислоту та ванільний цукор.

— Може досить вже це згадувати!? — я несвідомо підійшла ближче, щоб виглядати загрозливіше.

— Просто знай, — тихо сказав Юліан, — лимонна кислота завжди біла, а ванільний цукор приємно пахне. Елементарно, еге ж?

— Мені здається, тобі просто приносить задоволення знущання з мене, — я просичала, — і це тебе взагалі не прикрашає. Хіба в такої людини може виходити якісна випічка? Може ти всім брешеш? Може все це замість тебе роблять якісь раби, а ти просто робиш своє імʼя на чужій праці!

— Замовкни, — процідив Юліан крізь зуби та небезпечно наблизився. Його розмальоване обличчя стало виглядати лячно, — ти не знаєш, як багато я зробив для того, щоб отримати все те, що зараз маю. Скільки всього довелося пройти… Ти просто нікчемна комаха, яка не розуміє всієї серйозності того, що відбувається! 

— Але ж… — я спробувала щось заперечити, та Юліан просто пішов. Вийшов з кухні, гучно гримнувши дверима. Я здригнулась і деякий час навіть не наважувалась поворухнутися. 

Мені так сильно вдалося його зачепити, але… чим саме? Здавалося, що в очах кондитера можна було побачити чисту лють. І це не було щось вдаване або ж навмисне. Юліан справді був розлючений так сильно, що ледь іскри не вилітали з його очей. Я обійняла себе руками, несвідомо розвернувшись до дверей. Куди він пішов. Чому залишив тут. Чи буде в нас продовження навчання чи на ньому взагалі можна поставити хрест. Тим більше, що для нього я нездара, що не відповіла на всі його питання. 
Чоловіка не було десь пів години. Я вже насправді починала хвилюватися, та зрештою двері відчинилися та на кухні опинився він. Волосся Юліана було дещо розтріпаним, а на обличчі зʼявився новий грим. Чому? Випадково стер частину в пориві люті чи це такий його спосіб заспокоєння... Та коли він пройшов повз, я побачила декілька прозорих крапель, що стікало по шиї. Мабуть він вмивав обличя… І довелось наносити свій дивний «макіяж» знову.

—  Я прошу вибачення, — Юліан важко видихнув і прочистив горло, — це була максимально непрофесійна поведінка. Зірвався… Мабуть, варто взяти собі вихідний.

— З тобою точно все гаразд? — я несвідомо підійшла ближче. Чомусь серцем відчувала, що зараз переді мною не суворий начальник та безпринциповий карʼєрист, а просто якась зламана душа, що ненароком виплеснула свій біль назовні. Я уважно глянула на обличчя чоловіка і мала сміливість припустити, що можливо саме тому він і ховає своє обличчя так ретельно. Щоб його емоції були за гримом і не могли заважати цій складній роботі.

— Так, — Юліан провів рукою по шиї та все-таки змахнув ті краплі, що затрималися біля його ключиці, — і будь ласка, забудь про це. Ти нічого не бачила, а я на тебе не кричав. Я ще раз прошу вибачити мені. Більше такого не повториться.

— Я… добре, — знизила плечима, — я й не думала ображатися.

— Чудово, — кондитер наче по сигналу змінився та став знову діловим і холодним. Підійшовши до стіни, зняв з гачка фартух та почав одягати його, — тоді перейдемо до наступної частини наших уроків.

— Справді? — мої брови здивовано піднялися догори, — я ж, здається, відповіла не на всі питання.

— Ти сказала достатньо, — він різко відповів, — щоб я зрозумів, що тебе чомусь можна навчити. І це ще один плюс… щоб пошвидше позбутися тебе.

Юліан сказав це, не дивлячись на мене. А просто продовжував витягувати якісь контейнери та інвентар. Я спостерігала за цим і відчула, що всередині зароджується якесь неприємне відчуття. Хоч я і знала, що кондитер вчить мене не з доброго серця, та й він озвучив це прямо. Але от саме зараз я зіштовхнулась з його ставленням до мене надто близько. Йому байдуже. Я дратую його. І чоловік зробить все, щоб я більше тут не працювала. То ж коли ці думки десятим колом пройшли в моїй голові, я стала страшенно розлючена. Адже я тут не для того, щоб об мене витирали ноги та вважали нікчемою. Я мушу врятувати свою кондитерську, свою справу всього життя. Тому зараз просто треба стати губкою, ввібрати максимально всю корисну інформацію та застосувати її проти ж нього. Я не просто так сюди прийшла, не для того, щоб бігати між столиками з натягнутою посмішкою та віддавати свою ж енергію на благо Юліана Ковтуна. 
Він почав навчання з найпростіших десертів. Коли я почула всі ті назви, то закотила очі, бо все це вивчила ще у школі кондитерів. Але Юліан пояснював деякі деталі так незвично і неординарно, що я з кожним словом слухала його все уважніше і уважніше. Деколи навіть забувала, де я взагалі є та що відбувається. Навколо були лише неймовірні десерти. Юліан майстерно та обережно показував кожен процес, а я намагалась максимально ідентично повторити його. Та коли вже всі десерти були готові, то навіть візуально різниця між ними була колосальною. І вигравала в цьому дійстві точно не я.