10

Йдучи додому, я намагалась переварити весь сьогоднішній день і особливо всю ту інформацію, яку дав Юліан. На вулиці було не дуже людно, що додавало деякого спокою. Проте чомусь в певних місцях не світились вуличні ліхтарі. Не те щоб мені справді було страшно, проте йти зі світлом якось значно комфортніше. На зустріч мені час від часу зустрічались люди, що вийшли вигулювати собак, компанія підлітків, які вирішили потусити та просто поодинокі перехожі. Коли я завернула за ріг будинку та опинилась на вулиці, яка прямо вела до мого дому, я полегшено видихнула. Але тут світла не було ще більше. Та все-таки я спокійно йшла вперед, думаючи про своє. Поки в якусь мить не зрозуміла, що чітко чую за собою ще одні кроки. І що це не просто якийсь перехожий чи випадкова людина, а ці кроки були в ідентичному темпі з моїми. Спочатку я вирішила, що це мені здалося, проте пройшовши ще декілька метрів, зрозуміла, що за мною справді хтось йде. Обертатись було страшно. Серце почало стискатися і сильніше битися, десь між ребрами все наче охололо, а ноги налились свинцем. Двері мого підʼїзду вже було б видно, якби світив ліхтар, але я була така налякана, що йшла надто повільно, бо прислухалась до кожного звуку. Кроки за спиною стали швидшими і тоді я зрозуміла, що мабуть це кінець. Намагалась зрозуміти, як захиститися чи чимось вдарити нападника, то ж обережно дістала з кишені ключі. Єдиний гострий предмет, який був з собою. І коли я тілом відчула, що цей мерзотник вже так близько, спробувала відійти на крок назад, приготувавшись до удару. Та коли наді мною в темряві зʼявилась величезна біла пляма, я мимоволі закричала та відскочила назад, впустивши ключі на асфальт.

— О так… — прозвучав голос з насмішкою, — цим точно можна захиститися від якогось покидька.

— Якого дідька ти тут робиш! — пискнула я, але в той момент максимально полегшено видихнула, поки Юліан підіймав мої ключі.

— Хоч ти і дратуєш мене, але я не хочу, щоб тебе по дорозі тут хтось схопив і мало що зробив… Вирішив перестрахуватися.

— І мало не довести мене до інфаркту…— я ще раз важко видихнула та різко відібрала від нього свої ключі.

— Але чого ти зупинилась? — з якоюсь цікавістю спитав чоловік, — хотіла стати ідеальною жертвою для теоретичного маньяка?

— Я не знаю, — я похитала головою, — мене наче просто паралізувало від страху. І кроку зробити не могла. Це було дуже дивно. За стільки років, ходячи цією вулицею, мені ще жодного разу не було так страшно… І все це через тебе! — я штрикнула Юліана ключем в груди.

— Тобі ще довго йти? — він проігнорував це, — давай я вже точно проведу тебе.

— А самому не страшно? — я засміялась, — чи твій... образ це гарантія спокійних прогулянок вночі?

— Повір, до мене точно ніхто не буде чіплятися, — якось нудьгуюче сказав кондитер, — навідміну від тендітної самотньої дівчини.

Я чомусь зачепилась за цю «самотню»… Він сказав це в контексті того, що я йду сама вулицею чи все-таки натякав на нашу попередню розмову, де я ледь не відкрилась перед ним. Весь цей сьогоднішній вечір виглядає максимально дивно і мені лише хочеться якнайшвидше його закінчити та відпочити.

— Не треба мене проводити, — я похитала головою, — он там вже мій будинок, підʼїзд. Я б вже давно була вдома, якби не твої шпигунські ігри.

— Я хотів просто впевнитися, що з тобою все буде добре, — Юліан знизив плечима, — але й не уявляв, що ти просто станеш посеред вулиці і будеш тремтіти від страху.

— Я просто шалено виснажена, — я фиркнула, — «ідеальна» робота, плюс твоє «ідеальне навчання». І це все через тебе. Якось занадто багато негативу від однієї людини. Не здається, що треба щось змінити?

— Можливо… — він на мить завмер, — одну з офіціанток.

— Та ти… — я хотіла висловити йому весь негатив, що назбирався в мені за цілий день, проте кондитер нагло перебив мене.

— Не забувай, що завтра я питатиму про все, що ти сьогодні дізналася. І я сподіваюся, що хоча б щось запамʼятала. Інакше… — він взяв мою руку, що тримала ключі та розвернув її так, щоб вони були направлені вже в мої груди, — ти довго в мене не затримаєшся. Добраніч.

Ключі так і не торкнулися мене, а Юліан якось надто обережно відпустив мене. По відчуттях це було так, наче йому взагалі неприємно навіть торкатися мене. В чому ця його проблема? В нього ревнива дружина? Але немає обручки. Так, але ж в нашій роботі прикраси зайві. Хоча, навіть в неробочий час ніяких перстнів у нього я ще не бачила. Гаразд, якщо не дружина… тоді дівчина? Я похитала головою, щоб відігнати від себе такі дурнуваті думки. Яке мені взагалі діло до його особистого життя, тут би зі своїм розібратися. То ж далі не втрачаючи ні секунди, я поспішила додому. 
Прийнявши душ, я залізла під ковдру. Це було таке блаженство і я так сподівалась на відпочинок, але чог наче рукою зняло. Дуже довго я товклася в ліжку, намагаючись знайти зручну позу, та все було марно. Потім я таки дістала той блокнот, де записувала інформацію від Юліана і вирішила трохи почиати та проаналізувати. Процес навіть затягнув мене і на якийсь час я забула про втому. Але потім, зрештою, просто вимкнулась, тримаючи блокнот у руках. 
Вранці голова була дуже важкою. Знову на роботі я почувалась жахливо. Зі всіх сил намагалась тримати обличчя, як своє, так і кондитерської. І дуже сильно просила колегу не казати нікому, що вкотре ледь не розбила декілька чашок. А в голові клубками роїлтся думки, а точніше кондитерська теорія. І я почала вважати, що тепер взагалі нічого не знаю і не памʼятаю. І все через ту жахливу втому. А день йшов по-зрадницьки довго. В кондитерській був дуже насичений день, що я навіть не мала можливості хоча б десять хвилин спокійно посидіти та згадати щось з тієї теорії. Слідкуючи за безтурботними відвідувачами, хотілось їм позаздрити. Бо я вже й не пригадую, коли отак просто і безтурботно десь відпочивала. Все було постійно зайнято роботою, моєю кондитерською, а тепер… Я важко видихнула і в цей же момент поряд зʼявився Юліан. На ньому сьогодні незвично були джинси та біла сорочка. Неохайні пасма волосся, які до речі, дуже йому пасували. І наче ще щільніший білий грим, ніж вчора. Він поманив мене рукою за собою і пішов в бік кухні. Мене це зацікавило і я швидко пішла слідом. Невже він вірить в те, що я зможу грамотно відповісти на всі його питання.