8

— Ну то я тебе слухаю, — Юліан сів за свій стіл та склав руки на грудях, відкинувшись на спинку стільця. І це виглядало так… ніби от, він весь такий відкритий і добрий, проте все одно залишається суворим начальником. Я непомітно закотила очі, щоб налаштуватися на цю зовсім непотрібну мені розмову.

— Що я маю казати? — я знизила плечима, — в мене просто поганий день. Чому потрібно це пояснювати?

— Щоб вирішити твої проблеми, — чоловік підсунувся ближче до столу і поклав на нього руки, ніби стаючи ще більш зацікавленим у розмові, — в тебе має бути гарний настрій, ти ж працюєш з людьми. І повір, все це дуже тонко відчувається. А якщо нічого з цим неможливо зробити, то ти могла залишитися вдома. 

— Ти так хвилюєшся за своїх працівників? — я мимоволі засміялась, — вперше таке бачу.

— Так, хвилююся. Бо в першу чергу це люди, які працюють зі мною. За яких я несу певну відповідальність. А також ці люди обслуговують моїх гостей, які для мене не менш важливі. Атмосфера в кондитерській — одна з ключових деталей мого успіху.

— Вау, — протягнула я, — Юліан Ковтун ділиться своїми секретами.

— Це не секрет, Єлизавето. Це роки досвіду та навчання. Ніхто ні від чого не застрахований, то ж навіть якщо деколи може не вийти десерт… — він замовк та зробив такий вираз обличчя, наче з ним такого ніколи не було, — то гість все одно буде в гарному настрої та задоволений, тому що з ним обійшлись ввічливо та приємно. То ж або ти розказуєш, що з тобою сталося, або йдеш додому. І завтра теж не приходиш, поки не візьмеш себе в руки. Бо цю ауру якоїсь… приреченості я відчуваю від тебе навіть на відстані.

— Та це просто… — я хотіла почати обурюватися через всі ці дивні неофіційні правила, але потім зрозуміла, що для мене буде занадто великою розкішшю втратити один день і не наблизитися до своєї мети. — Все це через моїх батьків. Вони закордоном вже досить багато років, то ж спілкуємось ми рідко. І от вчора ввечері мала з ними розмову.

— Ну і в чому твоя проблема? — Юліан сіпнув головою.

— Я дуже давно хотіла стати кондитером і… — почалась чергова порція моєї брехні. Хоча це була не зовсім брехня, та все ж, не чиста правда, — батьки завжди були проти. То ж коли вони поїхали і почали надсилати мені гроші, я їх витратила на навчання в школі кондитерів. Там я була найкращою студенткою, у мене диплом з відзнакою, але коли вони дізналися про це, то були просто шалено розлючені. То ж я дуже хочу довести їм, що вони помиляються і я можу бути успішним кондитером. І коли побачила, що у тебе є тут вакансія… це було такою моєю мрією, працювати з найуспішнішим кондитером країни. Але ти запер мене в офіціантки. І от вчора черговий дзвінок від батьків та питання про мої успіхи… Ну і, відповідно, настрій став пригнічений. Адже за стільки років я не змогла нічого досягти, як би не намагалась. І тут просто офіціантка. Що тут можна ще пояснити.

— Це… — почав говорити Юліан, але нам завадили.

— Юліане Романовичу, вибачте, — в кабінеті зʼявився бариста, — але до вас прийшли.

— Справді? — він спочатку нахмурився, наче нічого не розумів, але потім глянув на годинник і швидко підвівся, — Єлизавето, залишся тут. Я зараз прийду.

Я нічого не відповіла, лише мовчки кивнула. І вже за мить сиділа в абсолютній тиші в цьому невеликому кабінеті, який продовжував пахнути ваніллю. Я дещо хвилювалась через те, що набрехала Юліану, бо з батьками робити це якось легше, адже вони далеко. Ще й в найкритичніший момент він просто пішов. І коли чоловіка не було вже десь пів години, я підвелась і почала ходити туди-сюди. А потім все ж захотіла вияснити, куди він зник і взагалі з ким бачиться. То ж тихо підійшла до дверей і почала повільно їх відкривати, намагаючись обережно визирнути. Але в моменті двері наштовхнулись на щось важке, а точніше, на декого.

— Ой… — тихо сказала я.

— Вирішила пошпигувати за мною? — Юліан підняв брову, тримаючи рукою ті двері.

— Ні, я просто вирішила перевірити, як довго мені ще тут сидіти самій.

— Не виправдовуйся, — його голос був різким і я розхвилювалась ще сильніше, — адже я чудово знаю, на що ти здатна. І це ледь не коштувало мені…

— Ти ж казав, що навіть якщо десерт не вдався, то гість все одно задоволений через атмосферу, — я з викликом підняла голову та дивилась йому прямо в очі. І була дуже задоволена собою, що змогла використати проти нього його ж слова.

— Хочеш погратися з вогнем? — голос Юліана знову викликав вібрації по всьому тілу і мене це розізлило.

— Поки що я бачу тут лише маленьку свічку, — я фиркнула.

— Раджу не розмовляти так зі мною, — він ширше відчинив двері і пройшов повз мене в кабінет. Він зробив це так обережно, ніби боявся навіть випадково торкнутися навіть плечем до мого плеча.

— Бо що? — я різко розвернулась, дивлячись, як він задумано ходить кабінетом, — думаєш, я боюся тебе?

— Бо я можу досить вагомо повпливати на твоє життя, — Юліан сховав руки в кишенях, а я задивилась на серце на його обличчі.

— Мені можна запитати, як саме? — дихання стало частішим, бо хвилювання накрило величезною хвилею. Він розкусив мене? Впіймав на брехні? Дізнався про мою кондитерську?

— Зізнаюсь, ти страшенно мені не подобаєшся. Мене дратує твій характер і особливо те, що ти лізеш без дозволу не у свої справи. 

— Це буде просто перелік моїх заслуг? — я хмикнула, — і без тебе все це відомо.

— От про що я й казав, — кондитер роздратовано махнув рукою, — але я не про це. Так, ти дуже мене… бісиш. Але коли ти сказала, що батьки не вірять в тебе, то це зачепило навіть мене.

— Справді? — я одразу зацікавилась тим, що він говорить. Невже все йде за моїм планом…

— Я не пропоную тобі роботу, ні. Ти досі не підходиш мені для цієї вакансії. Але я хочу запропонувати тобі декілька приватних уроків. Зауваж, безкоштовно. 

— Н-невже? — я була відверто здивована, — ти йдеш на такі жертви? Заради мене?

— Швидше заради себе, — Юліан підійшов ближче і чомусь саме зараз я усвідомила, який насправді він був високий та міцний у порівнянні зі мною, — можливо ти трохи наберешся досвіду, впевненості та сили і… тебе візьмуть на роботу в іншому місці. Тоді ти не порушуватимеш мій спокій та спокій моєї кондитерської.