5

Я стояла біля столика і протирала його мабуть разів десять, вдаючи, що він ще недостатньо чистий. Хоча насправді на ньому не було навіть зайвої цяточки, але він був мені потрібен для того, щоб мати ідеальний огляд на вхідні двері, стійку та кухню. Кабінет Юліана звідси мені вже був недоступний, та зрештою, головна точка мого хвилювання була саме кухня. Я не бачила, коли сьогодні він прийшов на роботу, але вже досить довго Юліан не зʼявлявся в залі, а був десь в одному зі «своїх» приміщень. Першочергово цього дня був запланований майстер-клас, то ж мабуть Ковтун готувався до нього. І я таки не помилилась, бо через пів години прийшла перша група людей і вони зникли за важкими оксамитовими шторами. Прийнявши це за знак, я тишком пройшла повз всіх, намагаючись не привертати увагу і знову проникла на кухню. І бінго, Юліан почав робити тарти з різними начинками. Моє тісто та мої заготовки він лише сформував, але ще не спік. То ж я вирішила від щирого серця йому допомогти. Коли тарти вже були готові і дуже приємний аромат наповнив кухню, я зачаровано дивилась на них. В духовці моєї кондитерської вони виходили не такими румʼяними. Може, варто замінити її на більш дорогу… Та в зовнішньому вигляді десертів мені страшенно чогось не вистачало. Тому ще трохи понишпоривши, я знайшла цукрову пудру і присипала нею спочатку лише свої десерти, а потім почала робити це і з тартами Юліана, але двері кухні різко відчинилися, від чого я аж здригнулася і ледь не впустила пудру на підлогу.

— Що ти тут робиш? — здивовано і дещо прискіпливо спитала дівчина, що знайомила мене з роботою.

— Я… я… просто… — слова змішалися в голові, язик плутався і я виглядала наче дурепа.

— Навіть не наближайся до них, — вона взяла мене за руку, не зрозумівши, що я робила чи тільки зробивши вигляд.

Дівчина потягнула мене з кухні, а на моєму лиці світилась щаслива посмішка. Адже у мене все вийшло і впевнена, Юліан нічого не запідозрить, а якщо й так, то лише подякує мені за допомогу. І зрозуміє, що я ідеально підходжу йому не тільки як помічниця, а й порадниця та ідеальна напарниця. Тому з ентузіазмом приступивши до роботи, я очікувала кінця робочого дня, щоб отримати заслужену подяку. 
Але все сталося навіть швидше, ніж я очікувала. Вже десь за годину, коли я відносила посуд на другу кухню і поверталась до гостей, мене різко вхопила міцна рука вище ліктя та грубо притягнула до себе. Я різко закинула голову догори і перед моїм обличчям зʼявилась лиха хитра чорна посмішка, намальована на білосніжному обличчі.

— Що таке? — тихо і дещо перелякано спитала я.

— Іди сюди, — він шарпнув мене ще сильніше і практично потягнув за собою. Мені стало вмить дуже соромно, бо дехто з гостей та працівників слідкували за нами. Юліан одним поштовхом різко відчинив двері кухні і практично вкинув мене всередину. Зайшов сам і за ним ті важкі двері гучно гепнули.

— Що таке? — я намагалась вдавати спокій.

— Ти ще питаєш? — його голос був тихим, але я аж відчувала ті вібрації розлюченості. Він кивнув на стільницю, на якій самотньо стояв один тарт. Мій тарт, бо він був гарно присипаний пудрою.

— Ну… — я вдавала дурненьку, — десерт. Що ж не так?

— Ти ще смієш питати!? — Юліан крикнув так різко і голосно, що здається затремтіли всі ємкості в коморі. І я теж налякалась так, що аж почала частіше дихати.

— Я нічого не розумію, — я спробувала обуритися, але голос точно видавав мій страх.

— Не бреши мені, — сичав Юліан і підійшов ближче, звузивши очі. Вертикальні темні полоси його гриму робили цей погляд ледь не хижим, — як ти посміла зайти сюди? Як тобі взагалі прийшла думка торкатися тут чогось… Так тим більше готувати замість мене! Хто ти така? Хто. Ти. Така!?

— Я нічого не зробила, Юліане Романовичу… — я сказала це тихо, але вийшло наче з викликом. Що ж, зрештою, я повинна була бути готовою до такого.

— Ти приготувала цей тарт. Точніше, зіпсувала його. Намагалась повторити мій рецепт, але твоя гордість не врахувала всіх деталей, правда ж?

— Звідки ви, — я похитала головою, бо справді деякі примітки в рецепті, які на мій погляд були зайвими, пропустила.

— Бо я спробував це… копіюварня тарта. І ти думала, що можеш осоромити мене перед людьми, видавши свої творіння за мої? Ще й присипала все це цукровою пудрою. А я її ненавиджу. В жодному моєму десерті немає декору цукровою пудрою!

— Але ж… так має бути. Ягідні тарти присипають…

— Хто? — він схрестив руки на грудях, — хто посипає?

— Ну, там де я навчалася, казали…

— Ясно, — він закотив очі так сильно, що мабуть міг побачити стіну позаду себе. — То ти в нас ніби-то кондитер? Тому опинилася в моєму закладі?

— Ні, це вийшло просто випадково. Я шукала роботу, — мене розривало від обурення і злості, та саме зараз варто тримати себе в руках. Тільки от на настрій Юліана мій спокій не впливає ніяк.

— І ти справді думала, що зможеш просунути свої шедеври під моїм іменем? — його маска посміхалася, але це не завадило бачити мені його лютий справжній вираз обличчя. І разом це виглядало надто страшно.

— Я просто вирішила допомогти, — я опустила погляд і дивилась на дуже гарний тарт.

— Спробуй, — скомандував Юліан.

— Що? — я зловила його металевий погляд, який готовий був вбити мене.

— Цей неймовірний десерт спробуй. Хочу почути твою думку. Ти ж не куштувала їх, правда?

— Я не розумію, — моя сміливість трохи повернулась, — ви думаєте, що я несмачно приготувала елементарний тарт?

Юліан важко видихнув, потім вальяжним кроком пройшовся до однієї з шухляд та дістав звідти вилку. Так само повільно підійшовши до мене, простягнув її мені практично перед обличчям. Це був дуже неприємний жест, та я впевнена, що цей чоловік саме таким і хотів його зробити.

— Їж, — скомандував кондитер, а мені хотілося тією вилкою протикнути йому руку.

Я різко вихопила цей дурнуватий прибор з його міцних пальців і впевнено підійшла до стільниці. Швидко взяла вилкою начинку з тарта і впевнено зʼїла. І в той момент все-таки зрозуміла, в чому була причина такої лютої реакції Юліана. І це просто страшенний сором.