3

Юліан прискіпливо розглядав мене десь хвилину, але мені це здавалося вічністю. Я нервово перебирала ремінець сумки і намагалась не видавати свого хвилювання. Думала сказати щось першою, але слова так і застрягли десь в горлі. Разом зі ідеальним смаком того лимонного тарту, про який я брехала.

— Це знову ви? — чоловік заговорив першим, від чого я трохи розслабилася, хоча тон його не предвіщав нічого хорошого. — Забули щось? Чи може ще не договорили всілякої гидоти?

— Взагалі-то я… — я невпевнено почала, але мене знову сьогодні перебили.

— Якщо ви й далі хочете мене в чомусь звинувачувати, то мені це не цікаво. І вибачте, я зараз маю важливу розмову з кандидатом на вакансію.

— Так, — я прочистила горло, — знаю. Це я.

— Що ви? — він сіпнув головою і звузив очі. Чорні вертикальні лінії на очах додали погляду лячної суворості.

— Це я кандидатка на помічника кондитера, — моя натягнула посмішка, здається, його лише розізлила.

— Знаєте, — Юліан важко видихнув, — вашої особи сьогодні тут щось занадто багато. І ви псуєте всю атмосферу моєї кордитерської. Змушуєте підвищувати тон при гостях, а я такого ніколи не дозволяю собі. То ж думаю, вам варто зібрати свої дурні жарти та йти з ними… подалі звідси.

— Так це не жарти, — я знервовано підійшла ближче, — я справді хочу на співбесіду. Хочу тут працювати.

— Це… — чоловік дещо розгубився від мого напору і повернув голову до баристи. Той лише стверджувально кивнув та швидко повернувся до відвідувачів. — Добре, ходімо. Вже.

Він вказав рукою на прохід, звідки прийшов сюди. Я повільно пішла слідом і опинилась в короткому коридорі, що закінчувався дверима. Всередині був скромний невеликий кабінет… бежевого кольору. Темне дерево і знову бежеві меблі.

— Чому у вас все бежевого кольору? — я повільно опустилась на крісло навпроти столу Юліана.

— Бо це мій улюблений колір, — швидко і різко відповів він та сів на своє місце, — а взагалі тут я зараз задаю питання.

— Гаразд… — тихо сказала.

— Який десерт ви готуєте найкраще і чому так вважаєте?

— Всі, у мене всі десерти найкращі, — без жодних вагань сказала я.

— Який з десертів у вас не виходить? І чи прикладали ви зусилля для того, щоб вдосконалити свої вміння?

— Жоден, — знову чітко відповіла, — як я вже сказала, у мене все виходить ідеально.

— Назвіть мені три десерти на літеру... «Т».

— Ем… тірамісу… трюфелі, тарт…

— Ясно, — відповів Юліан, навіть не дивлячися на мене, а крутячи між пальцями ручку та розглядаючи якісь свої папери на столі. — Якщо я дам вам приготувати щось по рецепту, але він здаватиметься неправильним, неповним чи помилковим, ваші дії?  Зробите чітко все так, як і буде вказано чи переробите по-своєму?

— Ну… я… думаю, що якщо нічого критичного в помилці, то зроблю. Але якщо буде вже геть помилково, то спробую все виправити, — спокійно відповіла.

— Зро-зу-мі-ло, — проговорив Юліан, стукаючи ручкою по столу. — Що ж, зрештою, я не бачу причин не прийняти вас на випробувальний термін. Можете приходити завтра. Уніформу теж дадуть вам завтра.

— Справді? — мої брови підскочили догори, а серце затріпотіло в передчутті.

— Так, — сірі очі блиснули на фоні білого обличчя, — ви мені підходите. То ж не бачу причин більше затримуватися на цій розмові. Можете бути вільні.

— Добре. Добре, звичайно, — я повільно підвелася, хоча хотілося стрибати від щастя. Що мені вдалося отримати посаду в кондитерській Юліана Ковтуна і що саме це й було моїм першочерговим планом. Попрацюю тут, освоюся, втруся в довіру і дізнаюся про все, що мені потрібно.

На радощах я мало не вибігла з кондитерської під здивовані погляди людей, що ще стояли в черзі. Бігом дістала телефон та подзвонила помічниці та сказала, що у неї буде довготривала відпустка. Я пропустила повз її тон, такий, наче вона видихнула з полегшенням від того, що їй більше не доведеться працювати у мене та спостерігати за порожнім залом весь день.
Наступного дня, йдучи на свою… роботу, я опинилась біля моєї найкращої кондитерської. Зупинившись, я з деяким сумом дивилась на зачинені двері та вимкнену вивіску. Але саме це змусило мене взяти себе в руки та налаштуватись на плідну роботу. І пообіцяти собі, а особливо своїй кондитерській — я обовʼязково впораюся і дізнаюся від Юліана про все, що може принести успіх. Підходячи до «Ковтуна», я помітила, що стійка з інформацією вже стоїть на вулиці. Я посміхнулась, але підійшовши ближче, побачила, що вакансія досі висіла на дошці. Що ж, можливо ще не встигли прибрати. Як виявилось, всередині на мене вже чекали. Дівчина, яку вчора я не бачила. Вона провела мені деякий інструктаж та видала одяг. Це був бежевий комбінезон. Я закотила очі, бо мене вже починав дратувати цей колір, але доведеться тепріти. Тим більше, той комбінезон мені дуже пасував. Потім я вдягла білосніжний фартух і вже була в передчутті прекрасного.

— Що ж… то де ваша кухня? — я задоволено потерла руки.

— Вибач, кухня? — та дівчина підняла одну брову.

— Ну, може ви це якось по-іншому називаєте тут…

— Та ні, кухня. Але… я оформлюю вас як офіціантку.

— Щ-що? — я стала, як вкопана і мені здавалося, що мені почулося.

— Юліан Романович говорив за вас. Він проводив з вами співбесіду і сказав мені дати випробувальний термін як офіціантки.

— Та як він… — я почала закипати, поки в залі не почувся голос цього… великого начальника.

— Доброго всім ранку, — Юліан був одягнений в шоколадний костюм. Знову те ж саме біле обличчя як у міма, але сьогодні дещо відрізнялося від вчорашнього. Лише на одному оці був чорний робм. І більше жодних акцентів.

— Офіціантка? Серйозно? — я швидко підійшла до нього і просичала максимально тихо, щоб дуже не привертати уваги.

— Щось не так? — він навіть не дивився на мене, а кудись прямо. Від чоловіка пахло горіхами і паленим цукром.

— Я здається повинна була стати помічником кондитера, а не…

— А я побачив у вас саме офіціантку, — він нарешті перевів на мене погляд. Через контраст білого та чорного його очі здавалися різнокольоровими. — Саме як офіціантка ви відповідали на мої питання.