Епілог

Червень. Сім місяців по тому.

Я стояла на кухні, притулившись чолом до прохолодного віконного скла, та не відводила очей від в'їзду на парковку біля мого будинку. Здавалося, якщо завмерти на місці та невідривно гіпнотизувати поглядом перехрестя, машина батька от-от з'явиться в полі зору. У якийсь момент навіть зловила себе на думці, що починаю злитися на чоловіка за те, що не поспішає. Невже не розуміє, що мене розпирає від бажання якомога швидше опинитися на борту літака? Була б моя воля, сиділа б в залі очікування вже з самого світанку.

Нарешті на дорозі виник якийсь рух, і в бік мого під'їзду повернула чорна коробка батьківського позашляховика. Одночасно з тим, як він припаркувався, пролунав дзвінок на телефон — батько, напевно, не очікував, що я буду вартувати його ледве не з підзорною трубою.

— Я на місці! — притискаючи телефон плечем до вуха, я намагалася зі швидкістю світла пірнути в кросівки, але взуття не здавалося без бою. — Тобі потрібна допомога?

— Ні, я впораюся! — мимохідь глянула на невелику валізу, яку зібрала ще тиждень тому, і посміхнулася — навряд чи мені знадобитися багато речей на Балі. Впевнена, що більшу частину нашої десятиденної подорожі я проведу на пляжі та в ліжку. — Вже виходжу! Давай!

В останній раз перевірила, чи вимкнула всюди електроприлади, накинула на одне плече лямку рюкзака, в якому тримала речі першої необхідності, бо, що може статися з багажем — одному Богу відомо, та глибоко вдихнувши, вийшла  з квартири. Батько стояв біля автомобілю, склавши руки на грудях, та задумливо дивився в бік Льодового, що знаходився через дорогу. Він не відразу помітив, що я наблизилася, тож я підгледіла, як на його обличчі раптом розквітла стримана посмішка.

— Зізнавайся, про що думаєш? — зацікавлено запитала я, штовхаючи його плечем.

— Уявляєш, якби ти тоді не втекла з дому, я б навряд чи зустрів Катю!

Так, нестерпна павучиха Мері пішла у забуття, програвши статній синьоокій шатенці, яка підкорила мого батька з першого погляду. Тож зовсім скоро, коли ці голубки зіграють весілля, Аліна стане не лише подругою, але й моєю зведеною сестрою. Хоча я вже давно подумки перевела дівчину в розряд сім'ї, надто вже близька мені.

— Ні, вважаю, що за все потрібно дякувати твоїй колишній! Якби вона не окупувала наш будинок, я б не наважилася нікуди поїхати! І не познайомилася б з Єгором, — підсумувала я. — Яке там в нас найближче свято? Може привітаю її!

— День Конституції! — хитро примружившись та ледве стримуючи сміх, зиркнув на мене батько. У повітрі зависла мовчазна пауза.

— Ти ж її кинув? Отже, вона теж — незалежна! — не витримала я та почала реготати.

— Гаразд, скину тобі її номер, а нам вже час!

— А ти дозволиш мені за кермо? — я навіть не розраховувала, що батько поступиться власним водійським кріслом, яке він охороняв пильніше, ніж лицарі Святий Грааль, але зважилася запитати. 

— З чого це раптом? — глузливо фиркнув чоловік, коли успішно закинув мою валізу всередину й опустив слідом за нею дверцята багажника.

— Ну, будь ласка! — раніше за батьком ніколи не помічалося, щоб очі, як у кота зі "Шрека" могли його розчулити, але я включила всі акторські здібності. Подивившись на моє обличчя упродовж кількох секунд, чоловік важко зітхнув, даючи зрозуміти, що я перемогла.

— Добре, шантажистка, ти поведеш!

До аеропорту дісталися без проблем, я навіть з паралельним паркуванням впоралася з легкістю, хоча отримала ліцензію водія ледве три місяці тому.

— Коли він подарував тобі машину, — щиро зізнався батько, знов допомагаючи з багажем, — я думав, що задушу його!

Я ж поглянувши на будівлю аеропорту, в котрий раз згадала, що саме тут, проводжаючи Єгора на рейс, отримала ключ від його крихітки.

— Дай мені свою руку! — сказав хлопець тоді, і я, не роздумуючи, простягнула йому долоню. — Це будуть перші "кільця", які я тобі подарую!

До того, як він віддав мені свою “AUDI”, в мене ніколи й думки не виникало, що захочу отримати водійське посвідчення. Але натяк Бєляєва на продовження наших стосунків змусив старанно вчитися. Зараз я вже не могла уявити себе лише пішоходом, надто мені комфортно бути за кермом. Машина зберігала в собі більшу частину тодішніх спільних спогадів з Єгором, тож це був подарунок, який допомагав пережити час розлуки.

— Це ти мене з таким запізненням вітаєш з Днем Народження? — приголомшено хмикнула тоді я, покрутивши ключ у руці.

— Якщо ти забула, — хитро примружив очі хлопець, — тоді подарунок був значно приємніший!

Я відчула, як починаю червоніти, згадуючи про перший секс поряд з батьком, та відкашлялась, повертаючись до реальності.

— Але змирився, бо я — найкращий водій у світі?

— Саме так! — кивнув він, не зводячи з мене погляду, повного гордості за доньку, що так швидко подорослішала. — А ще ти надто любиш ту машину, щоб дозволити її пошкодити! Тож і з тобою все буде гаразд!

— Яка складна комбінація висновків! — тепло розсміялася я, закотивши очі. — Але я згодна, так воно і є!

Поки ми розмовляли, поряд зупинилася машина з "шашечками" на даху, з якої поволі вибиралися друзі. Повернувшись впівоберта до Аліни та Дена, які, зібравши речі, вже наближалися до нас, кивнула їм у знак вітання. Бондаренко, залишивши хлопця в кількох кроках позаду себе, відразу налетіла на мене з обіймами: