Глава 34

З кожним днем в квартирі Єгора ставало просторіше: він поступово збирав речі, готуючись до переїзду. У суботу в вітальні біля стіни вже стояли дві валізи, які змушували мене зітхати, коли я раз у раз натикалася на них поглядом. І хоч ми з хлопцем вирішили продовжити стосунки на відстані, я боялася припускати, як все складеться далі. Надто вже сильно зміняться наші життя, щоб будувати плани на майбутнє. Тож в останні дні я намагалася морально підготуватися до найгіршого.

Зайшла на кухню, де Єгор готував вечерю, і завмерла на порозі, мовчки милуючись хлопцем, який вправно нарізав овочі. Настрій впав до нуля: надто вже він ідеальний, щоб чекати на мене.

— Чого причаїлася там? — Єгор ніби відчув, що за ним спостерігають та, не обертаючись, покликав до себе. — Іди допомагай!

Хотіла ляпнути щось про завтрашні змагання, але бажання ще трохи побути поруч з хлопцем переважило. Швидко погодилася й підійшла обполоснути руки під краном.

— Говори, що робити! До речі, хочу завтра познайомити тебе з батьком, — згадала я, вже сідаючи за стіл. Для мене це було вперше, не знала, чого очікувати, тому вирішила попередити хлопця заздалегідь.

— Сподіваюся, ти не нервуєш з цього приводу! — посміхнувся Бєляєв, відкинувшись на спинку стільця та вдивляючись в мої очі. — Ти ж розумієш, що варто зосередитися на змаганнях, а не на цій зустрічі?

— Звісно, розумію! — кивнула, підтиснувши губи. —  Але для мене це все одно важливо! Хоча я впевнена, що ви знайдете спільну мову. До того ж, твій літак в понеділок, батько не встигне тебе вбити, якщо щось буде йому не до вподоби!

— А ось тепер нервувати починаю я! — хмикнув Єгор, я відвела погляд у бік, на губах засяяла посмішка. Тільки пропала вона так само швидко, як і з'явилася:

— Мені буде тебе не вистачати!

— Ти занадто рано починаєш зі мною прощатися! — Бєляєв встав з-за столу, підійшов до мене і простягнув руку, змушуючи піднятися.

— Боюся, що часу буде недостатньо! — похитала головою, подивилася на нього та збентежено опустила очі. Він ніжно торкнувся кінчиками пальців моєї щоки, а потім притулився до неї всією долонею. Було так тепло на душі від цього дотику, але в ту ж секунду серце пронизав гострий біль. По тілу хвилями пробігла дрож, руки дрібно затремтіли, вибиваючи з очей сльози, горло стискали спазми. Прикусила губу, щоб не видати свого стану, і відчула присмак крові, який буквально заполонив рот. Хотіла спробувати щось сказати, але слова були зайвими, тому просто притулилася до його грудей і розридалася, не в силах стримати себе. Він обійняв мене, міцно притискаючи до себе, гладив долонями по спині, намагаючись втішити, але це майже не допомагало. Мені здавалося, Єгор теж розумів, що це кінець. Ми перемістилися на диван у вітальню, де я, наплакавшись вдосталь, не помітила, як заснула.

Неділа почалася з дзвінка Ірини Володимирівни о шостій ранку, який змусив мене розплющити почервонілі від ридань очі й підскочити з ліжка. Єгора поряд вже не було, коли я вийшла зі спальні, він готував нам сніданок.

— Я тобі дуже вдячна, — ніжно притиснулася губами до його щоки, — але я на їжу зараз навіть дивитися не можу! Вибач, що не попередила!

— Так, я розумію! Не подумав про це! — хлопець, відірвавшись від сковорідки з оладками, швидко чмокнув мене в лоб. — Що я можу для тебе зробити?

— Просто будь поруч сьогодні! — посміхнулася я, збираючись прийняти душ. — І поклади їх з собою, я з'їм після програми! — нахилилася над тарілкою та шумно втягнула носом запах борошняних спокусників.

— Домовилися! Йди збирайся!

Прохолодна вода та декілька улюблених пісень допомогли мені прийти до тями та налаштуватися — через годину ми з Єгором вже сідали в машину.

— Не думала, що ти поїдеш зі мною в салон, — усміхнулася, коли ми виїхали з парковки. 

— Хто знає, може після сьогоднішнього дня з тобою, кину хокей і стану твоїм партнером на льоду, — підморгнув мені хлопець, а мої очі здивовано розширилися.

— Давай кожен буде займатися тим, що вміє! Ніколи не хотіла кататися в парі, — я злякано похитала головою, — досить з мене невдалого експерименту з синхронним. До того ж, мені не пробачать, якщо вкраду з арени перспективного хокеїста. Не я одна хочу бачити тебе в НХЛ!

— Коли я буду грати в НХЛ, моя дівчина повинна отримати медаль на чемпіонаті світу! Зустрічаюся тільки з переможницями.

— Навіть так? А може тобі "олімпійське" золото принести? — не витримала я та штовхнула хлопця рукою в плече.

— Тоді мені доведеться з тобою одружитися! — здавалося новий день стер з голови всі думки про любов, залишилося лише бажання здобути путівку на “Європу”, але останнє жартівливе зізнання Єгора вибило усе повітря з легенів.

— Ага, я запам'ятала твої слова! — фиркнула насмішкувато. "Якщо ми на той час ще будемо разом, погоджуся без вагань!" — подумки пообіцяла собі я і непомітно усміхнулася, відвернувшись до вікна.

***

Ірина Володимирівна з моменту нашої зустрічі біля "Арени", де сьогодні я відкатаю дві програми, не відходила від мене ні на крок. У дні змагань жінка ніколи не тиснула на мене, не нагадувала знову і знову про те, що поставлено на кін. Ми зазвичай майже не розмовляли, але вона постійно була поряд. Спілкування з журналістами до початку змагань я завжди намагалася уникнути, не наважуючись робити ніяких прогнозів та давати гучні обіцянки, але настирлива дівчина — співробітниця якогось новинного сайту спіймала мене зненацька. Було б дивно, якби я, побачивши її, розвернулася посеред коридору та пішла в іншу сторону — довелося натягнути привітну усмішку на обличчя та відповідати на питання. Почалося все досить буденно, я поділилася, що перебуваю в "робочій" формі, вірю, що переможе той, хто працював найбільше, та, звісно, хочу завоювати кілька медалей для рідної країни вже на міжнародному рівні..