Глава 32

У моїй квартирі яблуку ніде було впасти, незважаючи на те, що деякі гості навіть не дійшли. Гриміла музика, обіцяючи в найближчому майбутньому проблеми з сусідами, на кухонній тумбі небезпечно височіла гора нового посуду, погрожуючи від одного необережного руху опинитися на підлозі та розлетітися сотнями уламків.

— А я ж казала, що набір тарілок стане в нагоді, — задоволено підморгнула мені Оленка, яка вранці вмовила на покупку.

— Краще б паперові взяли, — зітхнувши, похитала головою. Коли прийде час мити це все, я буду вельми шкодувати, що розбилося занадто мало. У двері, перериваючи мої роздуми починаючої господині, пролунав дзвінок, тож я поквапилася відчинити. Що завгодно, аби втекти з кухні.

На порозі, спираючись на тендітне плече Аліни, стояв капітан “Вовків” — почував хлопець себе досить добре, привітно посміхався, задоволений перемогою команди, але помітно шкутильгав на одну ногу. Трамва завдавала йому болю. Побачивши цю парочку разом, я багатозначно перезирнулася з Бондаренко: це сьогоднішні події так вплинули на їх стосунки, або дівчина щось вправно приховує?

— А ось і наш чемпіон! — Єгор з'явився в коридорі перший з хлопців і, потиснувши другу руку, обійняв його.

— Ні, Білий, — щиро розсміявся капітан та дружньо стукнув нападника кулаком в плече, — перемога твоя!

— Я лише скористався ситуацією! — скромно знизав плечима Бєляєв, звільняючи Аліну від не підйомного вантажу та проводжаючи шатена у вітальню. Я ж, не втрачаючи часу, схопила дівчину за зап'ясток та, навіть не давши роззутися, потягнула до ванної кімнати. Мене розривало від бажання поговорити з подругою якомога швидше та без зайвих вух. І коли тільки встигла стати такою пліткаркою, зацікавленою в чужому особистому житті?

— Що між вами відбувається? — безцеремонне запитання в лоб анітрохи не збентежило Аліну. Дівчина розпливлася в загадковій усмішці, яка служила явним доказом того, що вона щось тримає в таємниці.

— Ми знову разом! — вона опустила погляд у підлогу, а потім тихенько і не дуже впевнено додала. — Мабуть…

— І як це розуміти? — здивовано глянула на неї. 

— Я так довго намагалася викреслити його з пам'яті.... Але знаєш, здається, це неможливо! — вона відкрила кран, запускаючи гучний потік води. Ніхто, крім мене, не повинен почути її визнання. — У кожного в житті буває людина, яка залишає особливий відбиток. З якоїсь незрозумілої причини її ніяк не виходить забути, замінити — вона безжально в'їдається в твій мозок і серце. Для мене це — Денис. І зараз я не хочу йти далі без нього.

Я не наважилася копирсатися в її почуттях. Не знала, чи маю захоплюватися тим, що вона готова пробачити зраду чи навпаки втратити повагу до неї. “Має рацію той, хто щасливий, — час від часу нагадував мені батько. — А все інше… Не важливо”.

— Сподіваюся, у вас все налагодиться! — побажала я, обіймаючи подругу, і ми непомітно приєдналися до решти.

Салати, приготовані старостою з моїм невеликим участю, а також картопля з м'ясом, як і говорила дівчина, були зустрінуті з захопленням.

— Вибач, Білий, — подав голос наш однокурсник Привалов, — але за таку вечерю, я готовий одружитися з нею.

Я завмерла, чекаючи, що ж відповість на це Єгор. Побачила боковим зором, як Лєна поруч стиснула губи, стримуючи сміх, що рвався назовні. Адже дівчина, як і Бєляєв, знала, що на кухні я — повний профан.

— Тоді не гай часу! — розсміявся він, збиваючи хлопця з пантелику своєю байдужою відповіддю, а потім насмішкувато стрельнув очима в мене. Я лише клацнула язиком й похитала головою.

— Та не вмію я готувати! — швидко здалася, пояснюючи усім та відповідаючи на розгублені погляди. — То все наша Оленка!

— Отже, робимо висновок, що шлях до серця Єгора лежав не через шлунок, — влучно зазначила Ліля, яка заговорила вперше за вечір — все соромилася присутності Макса й ніяковіла в куточку. Я не могла повірити, що люди так змінюються…

— Так, мені однозначно пощастило! — притиснулася ближче до хлопця й на мить поклала голову йому на плече, бо руки були зайняті.

— Ой, я дещо приготувала для тебе, — стрепенулася Рита, залишила тарілку і побігла в коридор за своїм рюкзаком. Повернулась дівчина в руках з чимось, що нагадувало щоденник, але це виявився календар на майбутній рік. — Мені вдалося вмовити фотографа віддати ті знімки набагато раніше, тож це тобі! Можеш викреслювати дні!

Ми з дівчатками мовчки видихнули, на мої очі навіть сльози навернулися — запам'ятати таку дрібницю! Я кинулася обіймати Ритку, бо емоції били через край — подарунок вийшов зворушливим до неможливості.

— Я, звісно, не такий майстер, — тихо промовила Ніка, яку я не помітила жодного разу за весь час — коли вона тільки встигла прийти? — Але теж купила дещо! — вона принесла об'ємний паперовий пакет та простягнула його мені. Цікавість здолала: я зазирнула всередину, а потім запустила туди руку — м'який, майже плюшевий плед мене підкорив.

— Я мріяла про такий! Це неймовірно! Дякую тобі! — брюнетка посміхнулася кінчиками губ, відчуваючи себе ніяково в незнайомій компанії, і я теж обняла її. Хоч у нас не склалося відразу, я вірила, що стосунки можуть налагодитися — останнім часом зі мною таке траплялося часто.

Надарували мені ще багато всього, але я залишила гору пакунків у спальні, щоб не заважала.