Глава 30

— І коли ти збирався мені сказати? — у нестямі від люті накинулася на Єгора, як тільки побачила в коридорі університету. Недомовки бувають різні, але не сказати, що мій тренер — його близька родичка, вже за межею. Я ж вірила хлопцю, як самій собі, якщо не більше Про яку довіру після такого може йти мова? Отримала, якщо не ніж в спину, то як мінімум підніжку, яка змусила смачно клюнути землю носом. Ліза, якій стала відома ця інформація, не зупинитися на півшляху — обов'язково знайде спосіб надати їй розголосу.

— Можна претензію трохи конкретизувати? — ледве стримуючи усмішку, Єгор переглянувся з Оленкою, що сиділа поруч з ним на підвіконні. Дівчина, яка стала свідком нашого конфлікту, що розгорявся як лісова пожежа сухим літнім днем, позитивного настрою одногрупника не поділяла.

— Я, мабуть, краще піду! — староста безшумно сповзла з сірого бетонного підвіконня, не чекаючи нашої відповіді, та зникла в дверях аудиторії. Подумки подякувала дівчині за те, що не пхає свого носа в наші стосунки на правах подруги. Я б без докорів сумління могла їй наговорити чогось гидкого в пориві емоцій.

— Ти забув попередити, що Жарова — твоя бабуся! — я не збиралася ходити навкруги. До того ж, претензія у мене була досить чітка, ясна.

— Не думав, що це якось вплине на нас... Хіба має значення? — я нечутно ахнула і похитала головою. Начебто такий розумний і дорослий, але не розуміє елементарних речей — таке не приховують.

— Знаєш, коли за моєю спиною почнуть шепотіти, що в збірну я потрапила по блату, хотілося б бути готовою до цього заздалегідь! — мої слова нарешті стерли безтурботну усмішку з його обличчі, але я мчала вперед, як бронепоїзд, не маючи наміру вислуховувати чоловічі виправдання чи вибачення. Досить! Щось награлася я в любов. — Віддай мені ключі! — простягнула відкриту долоню, і Бєляєв, повільно діставши їх з кишені куртки, поклав зверху. Його теплі пальці на частку секунди торкнулися моєї руки, але я не надала цьому значення. Ні мурашок, ні горезвісних іскор — я не відчувала нічого, крім роздратування.

— Вибач, я дійсно не подумав про це! — нотки каяття в його голосі не допомагали приборкати сказ всередині мене. Бути завжди поруч, захищати і не розповідати про себе нічого — це більше схоже на особистого охоронця, ніж на хлопця, який планує щось серйозне.

— Коли ти говорив, що знайдеш управу на Макарова, бо маєш близькі стосунки з тренером, ти це мав на увазі? — в голові раптово спливла підслухана сварка Ніни Ігорівни та хокейного діда. Перед очима потемніло від усвідомлення, що мова в їх суперечці йшла саме про Єгора — це його власний тренер не хотів відпускати за кордон знову. Я сперлася рукою об стіну, намагаючись віддихатися, бо кров прилила до голови і стукала в скронях з такою силою, ніби поруч били в гонг.

— Не зовсім… — я вже не знала, чого очікувати. Тільки договорити хлопцю не дала, бо сама мала, що озвучити. Мої очі розширилися від подиву, а серце немов впало і ледве стукало десь глибоко всередині. Думаю, мене можна було зрозуміти:

— Це тобі запропонували новий контракт у Канаді… Вирішив, що це теж не надто важлива тема для обговорення?

Я не збиралася йти і грюкати дверима, ігнорувати його чи ще щось в подібному роді. Те, що мені з ним впродовж всього часу нашого знайомства було добре — залишалося фактом. Обійшла Єгора та вмостилася на підвіконні, стискаючи ключі в руці. Беляєв був поруч, він підтримував, він був надійний. Потрібно було подумати, що робити з новинами, які звалилися мені на голову, як сніг у квітні.

— Я не знав, як сказати, бо ще не вирішив їхати чи ні. Не всі в моїй родині ставляться позитивно до того, що я буду знов жити та грати на іншій півкулі. І тепер тут мене тримає не тільки родина… — його долоня несміливо торкнулася моєї щоки, змушуючи підняти погляд і потонути в горіхових очах. Я ж хотіла залишатися чесною до кінця. Хоча не була впевнена, що мої слова йому сподобаються.

— Ти ставишся до цього занадто серйозно! Намагаєшся не зачепити мої почуття, хоча ми знайомі лише два тижні, і повір, я не до кінця втратила від тебе голову, — посміхнулася, намагаючись його підбадьорити, тільки вийшло кострубато. — Не думай про мене! Я — не та людина, яка стане між тобою і твоєю мрією, — обхопила його талію ногами, змушуючи підійти ближче, а потім міцно обняла. — Якщо хочеш стати чемпіоном, йди до кінця. Нам кожен день доводиться чимось жертвувати ... Думала, ти вже звик!

— Ти так легко про це говориш… — він важко зітхнув, притискаючи мене до себе у відповідь. 

— Намагаюся бути реалістом!

***

У коридорі заграла мелодія, яка означала, що починається пара. Ми мовчки повернулися в аудиторію, і до кінця занять не перекинулися і кількома словами. Олена, поруч з якою я завжди сиділа, розсудливо не розпитувала мене про те, що трапилося — дівчина взагалі зі мною не розмовляла, поки я не звернулася до неї перша.

— Зовсім нічого не скажеш?

— Ні, — вона хитнула головою і почала спокійно підводити губи помадою, не дивлячись на мене, — я вважаю за краще почекати, поки ти сама захочеш поділитися! І наскільки я можу судити, цей час настав.

— Сьогодні мене ткнули носом у те, що Жарова тренує мене індивідуально тільки через те, що я зустрічаюся з її онуком... — я не встигла договорити, не встигла поскаржитися, що Єгор приховав такий важливий факт своєї біографії, як староста мене перервала.