Глава 29

Прикривши обличчя розпущеним волоссям і обернувшись напівбоком, я уважно стежила за жінкою, яка стояла буквально в сусідній черзі на касу й весело перемовлялася з супутницею. Одягнена з голочки, струнка, підтягнута, вона абсолютно не виглядала на свої шістдесят три, але я, звісно, здогадувалася, що справа не тільки в здоровому способі життя, якого вона педантично дотримувалася. Зморшки від свіжого апельсинового соку вранці не йдуть. І коли тільки моя бабуся стала самостійно ходити за покупками в продуктовий? І де її вічно гордовитий вираз обличчя, на якому написано великими літерами: "Я краще знаю, що тобі потрібно"?

— Не знаю, кого ти там побачила, — подав голос Єгор, відчуваючи, що я знову відсутня, — але може привітаєшся вже?

Привітатися? Звучить порівняно легко. Ось тільки, що сказати жінці, з якою спілкуєтеся виключно три рази на рік, у свята, я не уявляла.

— Ні, це занадто складно, я не готова! — категорично похитала головою. Бачила, що Єгор хотів щось запитати, поговорити про це, але ми якраз просунулися вперед, тож я почала зосереджено викладати продукти на стрічку, щоб нікого не затримувати. Питання на деякий час було вичерпане — тільки здогадувалася, хлопець не забуде про це, ще нагадає мені в найбільш незручний момент.

На касі мене чекало чергове випробування: блакитноока дівчина на декілька років старша за мене окинула Бєляєва зацікавленим поглядом, виструнчилася і нудотно-солодко посміхнулася йому. На те, що я стояла поруч, вона навіть не зважала, ніби мене не існувало зовсім — від такого нахабства брови автоматично злетіли вгору. Я змирилася з закоханими в нього фігуристками, подругами дитинства, але це вже було за межею. 

— Доброго дня! У вас є бонусна карта? — не встиг Єгор похитати головою, як дівчина витягла з-під стільниці анкету, ручку та простягнула йому. — Бажаєте оформити? Це займе не більше хвилини!

Я ледве стрималася, щоб не вирвати листочок з її довгих пальців, але влаштовувати сцену в громадському місці було не з руки. Я ж не ревнива істеричка, я вища за це. Поки що.

— Ні, дякую! — стримано відповів Бєляєв, змушуючи мене задоволено примружити очі. Хлопця те, що відбулося, зовсім не вразило — йому не звикати до жіночої уваги, тож і в полоні палких поглядів, що невтомно посилала йому дівчина, Єгор не опинився. — І два пакети, будь ласка! — додав він, обіймаючи мене й шепочучи якісь дурниці на вушко. Він говорив щось про м'ясо, яке збирався приготувати, я ж посміхалася і зверхньо поглядала на касирку. Нехай знає, що на кохання з першого погляду не варто розраховувати!

— Спроба мене заспокоїти була дурна! — фиркнула я насмішкувато, коли ми вийшли до загального коридора.

— Лише спроба? — ласкаво дивлячись на мене, здивувався шатен. Знизала плечима у відповідь — хоча варто визнати, він не давав жодного приводу для сумнів чи занепокоєння. — А що мені залишалося робити? Від твоїх ревнощів навколо черги електризувалося повітря!

Я ахнула і розсміялася, легенько штовхаючи його плечем, тільки виправдовуватися не збиралася:

— Нікому не дозволю влаштовувати особисте життя за мій рахунок! Зрозумів? — ткнула вказівним пальцем йому прямо в обличчя й з підозрою звузила очі. Єгор розсміявся, втрачаючи пильність, і це був вдалий момент, щоб помститися йому — я миттєво ущипнула його за ніс та відскочила в бік, заливаючись сміхом. Нехай знає, що я нічого не забуваю. Обидві руки хлопця були зайняті, тож я вирішила, що доганяти він мене не стане — це стало ключовою помилкою. Через декілька секунд мені прилетіло пакетом по сідницям, і я, зойкнувши, почала тікати. 

— Навіть подумати не міг, що зв'язався з кимось настільки небезпечним! — похитав головою Єгор, коли ми дісталися до машини. Я з обережністю трималась на декілька кроків попереду, очікуючи, що він знову штовхне мене пакетом, і вже підійшла до дверей з пасажирського боку. — Гаразд, потрібна твоя допомога!

— Ага, — фиркнула я, відчуваючи, що це пастка і мене чекає новий напад, — не вірю! Знаємо ми таких…

— Обіцяю тебе не чіпати! Просто дістань ключ від машини з кишені та відкрий багажник, не хочу ставити пакети на землю! — піджавши губи, я недовірливо зробила крок у його бік. — Уляна, я серйозно... Давай вже! Мені теж важко!

— В якій кишені? — мені стало совісно після його останніх слів, і я наблизилася впритул, забуваючи про нашу гру.

Він мовчки повернувся до мене напівбоком, виставляючи вперед праву ногу — як я могла не здогадатися, що ключ в кишені джинс. Хлопець ніби спеціально дражнив мене.

— Ні, ти точно знущаєшся! — закотила очі, але відступати було пізно, потягнулася рукої до краю кишені, обережно ковзнула всередину, але цупка тканина так щільно прилягала до стегна, що знадобилися більш серйозні зусилля. Коли брелок нарешті був у мене, швидко натиснула кнопку розблокування та відкрила кришку багажника, яку треба було підняти вгору. Боже, то лише кишеня, а мене вже кинуло в жар. Й серце так калатає, що навіть власних думок нечутно.

— А от тепер начувайся! — над вухом раздався голос Єгора. Він, обхопивши мене зі спини, почав лоскати, змушуючи звиватися в його обіймах, як вужа на сковорідці. Я сміялася і плакала одночасно, не в силах відштовхнути його, позбутися від всюдисущих пальців. Це були справжні тортури.

— Все-все, будь ласка, — благала я, хапаючи його руки, намагаючись стримати їх. Бєляєв нарешті зупинився: стояв, притискаючи мене спиною до грудей, важко дихав після нашої жартівливої боротьби. — Поїхали додому?