Глава 23

Кого точно не очікувала зустріти, так це Ніку. Зупинилася в розгубленості, дивлячись на обличчя дівчини, яке так само виражало легке здивування. Мовчазно кивнула одногрупниці, опанувавши себе, зробила крок всередину та натиснула кнопку з зображенням одинички. Шукати теми для розмови принципово не хотілося, навіть відкривати рот - жодного бажання. Тому повернулася до дівчини спиною, сподіваючись, що вона буде ігнорувати мене так само, як робить це в університеті вже другий тиждень поспіль. Мене такий розвиток подій цілком влаштував би, але дівчина вирішила розіграти все інакше. Їй довелося кілька разів глибоко вдихнути і видихнути, щоб прийти в себе, я чула, як вона гучно сопе.

- Що у тебе з Єгором? Все серйозно? - після тривалої паузи різко запитала Ніка мені в спину, і я тут же пошкодувала, що залишила дівчину позаду себе. Хто знає, на що вона здатна! Так і хотілося обернутися до неї і закричати в паніці: "Тримай руки навидноті!".

- Доповідь... - коротко нагадала, не маючи наміру присвячувати суперницю в деталі наших стосунків. - Ти й сама знаєш! 

- Так ви з ним разом? - я здивувалася її рішенню не ходити навкруги, була готова аплодувати стоячи. Після таких прямолінійних питань ніякого сенсу водити її за ніс, до того ж, голос дівчини звучав напрочуд спокійно і врівноважено, ніби вже змирилася з втратою.

- На кшталт того… - потисла плечима, повільно повертаючись. Станеться з неї ще накинути мені пакет на голову і почати душити. Ми зустрілися очима та обидві завмерли. По зосередженому виразу її обличчя я бачила, що в голові Ніки йде серйозний розумовий процес. Що ж вона там вирішує?! Де ставити кому в наказі: "Стратити не можна помилувати"?!

Ліфт зупинився. Дівчина приречено зітхнула в унісон з дверима, що відкривалися, і все ж ризикнула сказати те, що крутилося на язиці.

- Ходім, підвезу! - але в той же момент похитала головою, ніби сама не повірила, що запропонувала подібне тій, хто вкрала з-під носа її нерозділене дитяче кохання.

- Я до тебе в машину не сяду! - зморщила ніс та фиркнула на знак протесту. Важко забути, що водій з неї нікудишній. - Мені ще пожити хочеться!

- Боже, я таксі викликала! - брюнетка ображено скривила губи, напевно, згадавши, як з приводу її здібностей нещодавно насміхалися хлопці. - Навпіл заплатимо!

- Невже наша принцеса вміє економити? - я знала, що ходжу по слизькому краю, але не могла зупинитися: так подобалося її дражнити. Брюнетка з ляльковим личком пройшла повз мене, не спромігшись відповісти, але вийшовши на ганок під'їзду, гукнула знову.

- Я двічі пропонувати не буду! - кивнула, приймаючи пропозицію, і ми разом залізли на заднє сидіння автомобіля, що стояв неподалік. Якщо дівчина не виштовхне мене посеред дороги на ходу, можна вважати, що вона не втрачена для цього світу. Ми мовчали. Ніка показово дістала навушники, включила музику і відвернулася від мене до вікна, уникаючи будь-якого продовження дружньої бесіди. Залишалося лише наслідувати її приклад.

- Ти не уявляєш, як прикро бути все життя поруч з людиною, але не мати жодної можливості до неї наблизитися, - я не очікувала, що як тільки ми вийдемо біля університету, дівчина заговорить зі мною знов. Ще й так відверто. Ми йшли пліч-о-пліч, проходячи повз студентів, які купками юрбилися на вулиці, чекаючи початку занять. Не дивилися одна на одну, але це було зайве. Ніка і так знала, що я слухаю, намагаючись не прогавити жодного слова її щирого зізнання. - А потім дивитися, як з'являється незнайомка і вже через тиждень отримує те, про що ти мріяла все свідоме життя…

Я не хотіла бути останнім стервом, але могла лише безпорадно розвести руками у відповідь, мовляв, нічого не можу вдіяти. 

- Ніколи не думала, що зізнаюся тобі, але те, як він дивиться на тебе на тому відео... він ні на кого так не дивився! Повір, я знаю його з самого народження! - ми неспішно зайшли в аудиторію, і зайняли звичні місця. Здавалося, розмова вичерпала себе, нічого більше додати, але ці три речення, сказані Нікою, вибили землю з-під моїх ніг. Я не розуміла, як до неї ставитися, як поводити себе надалі… Найлегше було робити вигляд, ніби нічого не сталося, але я так не могла - змінилося занадто багато. Може я занадто наївна, може сильно помиляюся, але я повірила в щирість її слів, її переживань. Наступні півтори години я сиділа, як на голках, не розуміючи, що вдіяти.

- З тобою все гаразд? - схвильовано запитала Олена, підозріло покосившись на мене під час перерви. Вона казала щось ще, але з-за повороту показався Бєляєв, і я вже не слухала старосту, вся моя увага перемкнулася на хлопця. Зробила крок до нього на зустріч, потрібно поговорити без зайвих свідків. Коли між нами залишалися лічені метри, я різко задумалася про те, що не знаю, як його привітати. І це питання зараз хвилювало мене куди більше, ніж попередня розмова з його подружкою, і навіть сніданок з родиною. Єгор ледь помітно посміхався куточками губ, хитро мружачи очі, які через сонячне проміння блиснули теплим бурштином, і у мене чомусь стислося серце. Долала відстань між нам так швидко, що не розрахувала кроки і зупинилася, майже притулившись до його тіла. В ту ж мить розправила плечі і рішуче підняла підборіддя - я йому нізащо не спущу з рук незабутній початок мого дня.

- Так скучила за мною? - його посмішка все росла, а тим часом мої очі сердито звужувалися. Коли кинула гнівний погляд на шатена, той посміхнувся у всі зуби і зіщулився, як задоволений кіт.