Глава 21

Мій організм настільки звик до регулярних підйомів о п'ятій ранку, що навіть у неділю, після вечірньої зміни я відкрила очі як по будильнику. Ліниво потяглася і розпласталася на ліжку зірочкою, займаючи весь вільний простір. Усміхнено гіпнотизувала стелю та раділа: хоч номер оплачений до завтрашнього полудня, я попрощаюся з ним вже сьогодні. Набридло.

Дивитися квартиру з ріелтором я пішла відразу з речами, щоб не швендяти туди-сюди. У тому, що майбутнє житло не відрізняється від фото на сайті, не було жодних сумнівів - батько до цього питання ставився прискіпливо, бо, коли займаєшься нерухомістю, репутація коштує надто багато. Елітна новобудова, в якій тепер я буду мешкати, розташовувалася в кілометрі від готелю, майже навпроти Льодового - я старалася скоротити час на дорогу до мінімуму, і, здається, вдалося. Розібравшись з документами і отримавши ключі на руки, кинула валізи посеред передпокою і вирішила озирнутися. На цей раз самостійно, без господаря, який ходив по п'ятах, заговорюючи мені зуби. Подивитися справді було на що. Спочатку я хотіла зупинитися на квартирі-студії, але вийшло інакше - тепер в моєму розпорядженні повноцінна двушка в скандинавському стилі, куди не соромно запрошувати гостей і хочеться повертатися самій після важкого дня.

Білосніжні стіни і стеля у величезній вітальні, що поєднувалася з кухнею незвично сліпили очі, за тиждень життя в третьосортному готелі я звикла до візерунчастих кольорових шпалер, тому зараз була трохи шокована естетикою. Світлом кімната наповнювалася одразу через три вікна, які прикрашали ошатні фіранки з сріблясто-сірих ниток. На сірому кутовому дивані, де, я впевнена, приємно відпочивати і розслаблятися, окрім власних подушок лежали ще кілька яскраво-жовтих. Перед дивано розтягнувся волохатий білий килим з штучної вовни. Я пройшлася по ньому босими ногами, насолоджуючись м'якістю, але стрімко уявила, як через кілька днів він стане сховищем всіляких крихт й пилу. З прибиранням я точно не впораюся без допомоги спеціально навчених людей.

Крім дивана і телевізора навпроти нього, в цій частині кімнаті був обідній стіл, кришка якого, ніби цілісний шматок деревини. Спершу я боялася провести по ній рукою, раптом скабку в долоню зажену, але поверхня виявилася гладкою, покритою лаком. Навколо стояли чотири стільця на дерев’яних ніжках, а сидіння були обтягнуті жовтим вельветом. В іншій частині кімнати, за рогом, розташовувалася кухня, в якій побутова техніка була захована за мінімалістичним фасадом тумб і шафок. З усього, що там було, мене цікавив лише холодильник, мікрохвильова піч та електричний чайник, бо готувати я не вмію. Від слова зовсім.

У спальні з меблів не влізло нічого, крім двоспального ліжка і вбудованого в стіну гардероба - але мені достатньо. Єдине, що не влаштовувало - відсутність постільної білизни, добре хоч на дві подушки і ковдру розщедрилися. Думала, що зможу збігати тільки за продуктами першої необхідності в найближчий магазин, але виявилося, що все-таки їхати в торговий центр мені сьогодні доведеться. Зітхнула і викликала таксі, а поки було десять вільних хвилин,  квапливо набрала відеодзвінок батьку.

- Як там переселення народів? - побачила привітну посмішку на його обличчі через кілька секунд і тільки зараз зрозуміла, як скучила. Всього тиждень минув, а мені вже так сильно його не вистачає.

- Саме хотіла показати окуповану територію, - щиро посміхнулася у відповідь. Все ж правду кажуть: коли з батьками живеш на відстані, стосунки різко налагоджуються. - А ще, - почала невпевнено зізнаватися, - подякувати за це! Сходила на розвідку в гуртожиток і стала набагато сильніше цінувати те, що у мене є…Дякую, що оберігаєш мою ніжну дитячу психіку від тарганів!

- Просто за цей тиждень ти сильно подорослішала! - фиркнув батько, а потім я влаштувала йому екскурсію квартирою, в якій збиралася жити. - Контракт підписав і відправив, сьогодні, думаю, можеш забрати! - нагадав чоловік наприкінці розмови, перш, ніж попрощатися зі мною. Довелося додати в свій маршрут ще одне місце - відділення Нової пошти.

У магазині з товарами для дому я старанно боролася з жабою, яка душила кожен раз, коли я натикалася на черговий цінник. З іншого боку, було так багато речей, які мені хотілося придбати, наплювавши на їх вартість, що я вирішила схопити перший комлект білизни, яка сподобається, і тікати звідси куди подалі. Але просто так піти я не могла, тому прихопила пару ароматизованих свічок і гірлянду, якою планувала прикрасити книжкові полиці над диваном - вдома у мене давно так було. Мало того, що красиво, так ще можна ходити вночі в туалет, не шукаючи вмикач світла. З усім цим добром, складеним в рюкзак, забрала документи з пошти, а потім попрямувала на зміну в бар - сьогодні мене повинні влаштувати офіційно, тому запізнюватися якось не комільфо.

Не так сталося, як гадалося. У кадровика, який займався оформленням папірців, графік був стандартний, тому в неділю о сьомій вечора застати його на роботі не вийшло. Працювати було легше, ніж в перший раз, і хоч Олени сьогодні не було, мені допомагали інші дівчатка. Після опівночі я отримала стандартний стакан соку з трубочкою від бородатого бармена і розрахунок у жінки в класичних окулярах. Як тільки я опинилася в квартирі, відразу пішла застеляти ліжко, і відключилася, навіть не змивши макіяж з обличчя.

***

- Скажи, що ти придумала, як познайомиш мене з Максом! - не встигла я переступити поріг роздягальні в понеділок вранці, як на мене рішуче накинулася Ліля. Білявка навіть на ноги підхопилася, щоб показати, що більше чекати вона не збирається. Я так і завмерла з відкритим ротом, не знаючи, що відповісти. - Я ж не плету навколо вас з Бєляєвим інтриги, забула його - почала нити Огніщева, наближаючись до мене крок за кроком, а потім неочікувано утнулася лобом в моє плече й сумно простогнала,  - будь і ти людиною!