Глава 16

Єгор на відміну від товаришів по команді був не в захваті від прилюдного приниження Макарова і дуже чітко дав мені це зрозуміти - спочатку назвав ідіоткою, а потім почав ігнорувати. Переконавшись, що зі мною все в порядку після падіння, він зовсім перестав звертати на мене увагу - я ніби стала невидимкою для нього. Навіть зараз, поки ми стирчали в черзі на медогляд, бо всі доктори десь загубилися, хокеїст жодного разу не глянув у мій бік, хоча я стояла буквально в кількох метрах і не зводила з нього очей. Я сумно зітхнула, бо роль мого хлопця йому вдавалася вкрай погано. Хто після такого повірить, що ми разом?

Хоча під впливом Бєляєва я швидко змінила думку стосовно того, що вчинила на стадіоні. Коли емоції відступили, я шкодувала про те, що скоїла. Макаров, від якого Аліна радила триматися подалі після першої нашої сутички, розлютився й точно захоче помститися при влучній нагоді. І це мене лякало. Бугай був ніби не в собі кожен раз, коли я з ним стикалася - нервовий, дратівливий. І якщо спочатку він чіплявся до мене просто так, то зараз у нього з'явилася конкретна мета - знищити мене за те, що втоптала в бруд його самооцінку та авторитет. З якого боку не глянь, виходить, що влаштовуючи цю суперечку, я грубо прорахувалася: Макаров дивиться на мене вовком, а Єгор... він не дивиться взагалі.

- Досить спалювати його поглядом! - Аліна штовхнула мене в бік, змушуючи обернутися до неї. - Коли ви встигли посваритися?

- Не встигли! Мені здається, він зі мною не хочу розмовляти через те, що я влаштувала... - прошепотіла замучено, не ховаючи почуттів. Насправді, я боялася підійти до нього та перевірити свою здогадку, боялася, що він виразно подивиться на мене та образливо промовчить у відповідь. Від відвертого ігнору з боку Бєляєва було не по собі - виховні заходи в нього навіть гірше, ніж у мого батька. Тільки чомусь, коли я вдарила Макарова коліном в пах, хлопець схвально посміхнувся, а зараз... Я для нього ніби не існую. - Тільки сказав, що я - ідіотка! - звісно, я розуміла, що його слова звучали не зовсім так, але сенсу це не змінювало.

- Він просто хвилюється за тебе! Знає, що Макаров - не той, з ким потрібно воювати, і не може бути щохвилини поруч, щоб захистити від нього, - слова Бондаренко звучали приємно для ураженого мовчанням хлопця самолюбства, тільки я знала, що це неправда, бо ніяких стосунків між нами немає.

- Ми з ним не зустрічаємося насправді, тож йому не має потреби мене захищати, - видала я секрет, розуміючи, що дівчині можна довіряти, тим паче, це через її колишнього я опинилася в центрі подій. - Денис сьогодні в університеті почав розпитувати про мене, коли побачив нас разом, а Єгор сказав, щоб він не ліз до мене. Не хотів, щоб між нами став твій колишній. Ось його капітан і вирішив, що ми - пара, а Бєляєв не спростував цей висновок.

- Я його дійсно ненавиджу! - кивнула Аліна, підтверджуючи, що стосунки з Деном у неї натягнуті. Я бачила, як дівчина насупилася від неприємних спогадів і розлючено зиркнула в бік капітана. - Але все в минулому... - вона запнулася, а потім, глибоко зітхнувши, продовжила, - не думаю, що у мене є право забороняти тобі з ним спілкуватися!

- Не хвилюйся, в мене немає ніякого бажання це робити! - усміхнулася я і знову повернулася до Бєляєва, який займав всі мої думки, не залишаючи там місця для інших хлопців. І раптом усвідомила, що насправді, окрім перемоги на чемпіонаті, я хочу лише одного - мати можливість обіймати шатена з горіховими очима, коли мені заманеться. Цікаво, наскільки приємніше цілуватися з ним?

Бєляєв, ніби прочитавши мої думки, відірвався від екрану телефона і ковзнув по мені байдужим поглядом, від якого по шкірі побігли мурашки - ні, я не стану принижуватися і навіть пальцем не поворухну, щоб привабити його до себе. Десь в кінці коридору замайоріла людина в білому халаті. Нарешті.

***

Я задихалася, згиналася навпіл, тому що від болю скручувало м'язи живота, і не могла видати ні звуку. Ніколи в житті мені не було так смішно й водночас так боляче від цього - ніяких тренувань в залі не потрібно, щоб накачати прес. Від широкої посмішки, яку я спочатку не могла, а потім просто не хотіла стримувати, зводило вилиці.  Коли ми тільки почали спілкуватися, я сміялася, як зазвичай, як всі нормальні люди, потім почала видавати якісь незрозумілі звуки, ніби на моє місце прилетіла хрипка ворона та почала каркати, а потім і зовсім безмовно плакала від сміху, рвано видихаючи через відкритий рот. Це була остання стадія - істерика. Тішило, что не тільки в мене.

Здається, після такого перформансу остаточно доведеться розпрощатися з образом неприступної одиначки - ми з цими дівчатками почали зближуватися. Інакше назвати спільне поїдання солодощів, приправлене розповідями найтупіших життєвих історій, я назвати не могла. Стометрівка проти Макарова мала лише один позитивний наслідок - вона нас згуртувала. І найжахливіше - мені це подобалося. Я й уявити не могла, що з тими, від кого я збиралася триматися подалі, буде так добре. Тож на ці три місяці я вирішила забути про жорстку конкуренцію за місця на чемпіонаті світу. Все одно перемога залежить лише від моїх навичок й стосунки між нами на успіх вплинути ніяк не зможуть. Навіть думки про Бєляєва на час відступили, хоча може мені просто здалося, що він серйозно мене чіпляє. 

Зараз настрій щось змінювати у житті бив ключем, оптимізм зашкалював - я схопила телефон і юркнула в дамську кімнату, ніби підправити макіяж, зіпсований сльозами. Насправді ж, хотіла відправити повідомлення батькові. Будемо вважати, що він заслужив на другий шанс. “Якщо ти щасливий з павучихою Мері, я зможу її прийняти. Мама була в тисячу разів гарніше, але ця теж нічого” - написала без зайвих передмов і повернулася до дівчаток, не чекаючи негайної відповіді. Сварка з Бєляєвим допомогла розставити пріоритети по місцях - я визнала, що маю потребу в інших людях, насамперед в своєму батьку.