Глава 13

Остання, четверта пара виявилася настільки нудною, що ми протягом усіх півтора годин розмовляли з Оленою. Через п'ятнадцять хвилин після початку викладач пішла, навіть не давши нам завдання, тому базікали усі. В аудиторії стояв такий галас, що я не боялася, що хтось може підслухати подробиці моєї ситуації.

- І де ти живеш зараз? - обережно поцікавилася дівчина, яка сподівалася, що я вже не злюся на неї за витівку з розподілом доповідей.

- Поки в готелі, до кінця тижня оплачено, але потрібно шукати щось... - чесно розповіла я. Раніше я і не знала, що таке - переживати, що тобі не вистачить грошей на проїзд. Тим паче, ніколи не думала, скільки коштує купувати їжу і оплачувати рахунки - я росла в затишному коконі і ніколи не мала з цим справи.

- Ти ж іногородня, - вигукнула дівчина, нагадуючи мені про цей дурний переїзд, через який все в моєму житті пішло шкереберть, - тобі місце в гуртожитку можна отримати! У мене якраз сусідка випустилася і з'їхала влітку, вільне ліжко в кімнаті є... Буде здорово, якщо ти осядеш! Потрібно тільки написати заяву в деканаті!

- Дякую, думаю, можна спробувати, - я полегшено видихнула, почувши її пропозицію - вокзал скасовується, але все-таки я вирішила відразу не поспішати із заявою.

- Давай тоді, прямо сьогодні після пар поїдемо, покажу тобі все... - загорілася Олена, якій дуже хотілося мене прихистити.

- Увечері тільки зможу, у мене тренування відразу після занять, - нагадала я, кивнувши на рюкзак зі спортивною формою. - Напиши мені адресу, я під'їду, як тільки звільнюся!

- А, я зовсім забула, добре, тоді ти залишайся на ночівлю, як раз до семінару разом підготуємося... - запропонувала дівчина, і я пораділа, що не доведеться сидіти над завданням поодинці. За кілька днів я втомилася бути постійно одна, нерви починали здавати. Я дуже недооцінювала те, що вдома через стіну завжди знаходився батько. Нехай ми і не спілкувалися і перекидалися лише парою слів в день, але він був поруч. - - Тільки я сьогодні працюю приблизно до восьмої, тому давай точно напишу, коли буду повертатися! І адресу відразу скину!

- Ким працюєш? - ніколи не думала, що буду питати у знайомих щось подібне, але зараз іншого варіанту не було.

- Офіціанткою... - потисла плечима дівчина. Я бачила, як вона мимоволі насупилася, згадуючи про місце, де працювала. - Робота не пильна, але зі своєю специфікою, проте платят після кожної зміни. А що теж гроші потрібні? Я гадала, ти не з тих, кому потрібно працювати.

Її слова звучали образливо, ніби я мажорка, яка ні на що не здатна. Хоча варто було зізнатися, хоча б самій собі, що так і було - за все своє життя я не навчилася нічому. Єдине, що я вміла - доглядати за своїми ковзанами - і то, це було, ніби запрограмовано в моїй підсвідомості. У повсякденному житті я навіть посуд за собою не мила.

- Я посварилася з батьком перед тим, як поїхати. Він заблокував мою картку, тому зараз я сама по собі. Так що робота мені потрібна, але у мене тренування приблизно до шостої кожен день, і досвіду зовсім немає! - просити про допомогу було ніяково, але я знала, що раз така розумна і домашня дівчинка, як Олена, там працює, значить, місце непогане. Вона зайвий раз ризикувати не стала б.

- Там є зміни до закриття, п'ять години кожного вечора! Звільнятися будеш десь після опівночі. Не найкращий варіант, щоб поєднувати з тренуваннями, але платять дійсно багато - сто гривень на годину. Тож порахуй сама! - я знала тільки одне - гроші мені зараз потрібні. Хоча, якщо з гуртожитком все вигорить, то, можливо, не доведеться працювати додатково і я зможу вкладатися в свої десять тисяч. А якщо ні, то вся моя зарплатня з Льодового буде йти на оренду квартири.

- Запитай, коли я можу прийти! - прийнявши для себе остаточне рішення, попросила я дівчину.

- Корольова, збирайся, я теж їду на каток, можу підкинути! - мимо пройшов Єгор, якого я всю пару навіть не помічала, бо причаївся десь в іншому кінці аудиторії. - Май на увазі, чекаю на парковці не більш п'яти хвилин!

Я вирішила такими щедрими пропозиціями не розкидатися, бо штовхатися в метро зараз хотілося найменше. Попрощавшись з дівчиною, я, гордо піднявши підборіддя, вийшла в коридор - вдавала, що мене його попередження ніяк не зачепило. Нехай усі думають, що я впевнена, що чекатиме, любчик, нікуди не дінеться! Як тільки я зникла з виду своїх одногрупників, рванула за хлопцем так, що ледь встигала ноги переставляти на сходинках. Ще трохи і точно б проорала підлогу носом! Коли я, намагаючись не видати божевільну задишку, з'явилася на парковці, він розмовляв з кимось із старшокурсників і, помітивши мене, показав знаком, щоб я сідала в машину і почекала його всередині.

- Твоя мала? - я не встигла зачинити двері, коли почула запитання його співрозмовника. Вони обговорювали мене, тому я вирішила, що маю право трохи підслухати.

- Не думай розпускати свої клішні! - він не відповів твердого "так", але все одно залишив знайомого за бортом - якщо вони дружать, то цей хлопець до мене тепер точно не підійде.

- І що це значить? - запитала я, коли Бєляєв сів за кермо. Хлопець дивився на мене, здивовано здійнявши брови. - Чому ти вирішив, що у тебе є право відваджувати моїх залицяльників? - шатен коротко посміхнувся у відповідь і зосередився на виїзді з парковки - тягнув час, роблячи вигляд, що зайнятий дорогою й не може відволіктися. Батько іноді теж так робив, тому я почала скаженіти ще сильніше.