Глава 12

До потрібної аудиторії я добралася на подив швидко, всього один раз звернула не в той коридор, але вже через хвилину знайшла правильну дорогу. До початку пари залишалося ще трохи часу, але як і вчора, всі мої одногрупники вже зібралися всередині, навіть в коридорі поряд з дверима не стирчали. Якісь ненормальні студенти! Заспокоювало лише те, що хоч куратора ніде не було видно. Прийшовши на заняття, я раптом стала переживати про вчорашню втечу - не хотілося, щоб про неї стало відомо викладачам. На новому місці моя стара заліковка ніякого впливу не мала, тому не працювала на мене, як раніше. Потрібно було вибудовувати стосунки з нуля і доводити, що не дивлячись на прихильність до спорту, мій мозок не атрофувався. Я здатна не тільки добре вчитися, але й отримувати стипендію за це. Не хотілося наживати ще більше ворогів, але вже в цьому семестрі я збираюся потіснити когось в рейтингу. Нехай не розслабляються! Безперервне сидіння в аудиторії їм нічим не допоможе. У своїх знаннях та вмінні швидко вчитися, я була впевнена на сто відсотків. Не було у мене часу корпіти над підручниками, тому доводилося схоплювати на льоту.

Олена привітно посміхнулася мені, як тільки я переступила поріг, та швидко прибрала свою сумку - дівчина, не сумніваючись, зайняла мені місце і я була вдячна.

- Всім привіт! - кивнула я та попрямувала до першої парти біля вікна.

Я хоч і пихата, але досить ввічлива. У відповідь пролунало декілька голосів, але Ніка благополучно продовжувала мене ігнорувати, щось бурхливо розповідаючи друзям. Ідеально! Єгор підняв на мене очі всього на секунду і посміхнувся лише кінчиками губ, не даючи іншим приводу думати, що стосунки між нами потеплішали. Адже ніхто не знав, що вчора ми втекли разом. Ніхто, крім Ніки. Зате їх спільний друг, ім'я якого я забула, розглядав мене з неприхованим інтересом. Краще сказати витріщався, як на восьме чудо світу. Невже Бєляєв такий базіка, що все йому розтріпав?

- Дивіться, хто прийшов! - слідом за мною в аудиторію зайшов автор жарту про пінгвінів - Марк Привалов. Високий, худорлявий, але досить привабливий. Якщо б він ще думав перед тим, як щось сказати - ціни б хлопцеві не було. Ні, все-таки були в групі адекватні студенти, ті, які після першої пари біжать в буфет за солоденьким. - А ми вже втомилися чекати!

- Ти тому для засідки сухий пайок збираєш? - не втрималася я та кивнула на пакет соку та кілька булочок в його руках. Він посміхнувся, оцінивши підколку, і простягнув мені одну зі здоб, від приголомшливого запаху якої не рятувала навіть упаковка. Я проковтнула слину, яка вмить заповнила рота, і раптом зрозуміла, що якщо не поїм найближчим часом, то просто помру з голоду. І як тільки стерпіти наступні півтори години? - Дякую, але мені таке не можна! Режим! - сумно стиснула плечима і сіла до Олени, яка з подивом спостерігала за тим, що відбувалося.

- Як в тебе вчора все пройшло? - спитала ця темноволоса, кучерява дівчина, яку моя спортивна кар’єра цікавила набагато більше, ніж мене саму. - Встигла хоч?

- Встигла! - підтвердила я, не сміючи сказати в голос, що тільки завдяки допомозі Бєляєва, який знов сидів в мене за спиною. - Підписала контракт, тож сьогодні вже все офіційно - я в команді з синхронного катання… Жах! Не можу повірити, що погодилася на це.

- Чому? Хіба це погано? - здивувалася дівчина, яка марила професійним спортом. В її очах я виглядала якоюсь понад людиною, і до Бєляєва вона ставилася з таким же захопленням. Ніби не розуміла, що це всього лише роки тренувань, а не суперможливості.

- Це не олімпійська дисципліна, тож по суті я просто втрачаю час, замість того, щоб готуватися до чемпіонату, - я завмерла, озвучивши власні думки. Господи, яка ж я дурна! Через місяць мені виступати на чемпіонаті країни, а я абсолютно до цього не готуюся. І як я не подумала про це раніше... Чому Ірина Володимирівна не зупинила мене? Хто буде ставити мені програму далі, на Європу? Де я взагалі візьму на це час?! Я закрила обличчя долонями та простогнала вголос, не соромлячись, що хтось почує. - Я така дурепа!

- Це точно! - тут же пролунало у мене за спиною. Знов ця Ніка. - Нарешті ти це зрозуміла! Я гадала вже ніколи на дійде!

Так і хотілося рикнути щось образливе у відповідь, але я знайшла в собі сили стриматися. Я вище цього. Брюнетка не зможе вивести мене з рівноваги. Кинула на неї співчуваючий погляд, стиснувши губи і похитавши головою - такому стерву вже нічим не допомогти, і рванула до дверей.

- Треба терміново подзвонити! - пояснила Олені, що підхопился за мною.

На цей раз гудки у слухавці здавалося лунали цілу вічність.

- Мала, щось важливе? В мене тренування через хвилину…

- Чемпіонат країни - це важливо! - рикнула я, не даючи тренеру мене позбутися. Хоча вона зробила це вже кілька днів тому, коли саджала мене на літак. - Як я буду брати участь? Навіщо ви відправили мене сюди? Це ж безглуздо! Одна справа у мене голови на плечах немає, але ви… Ви ж повинні були подумати про це заздалегідь! - я навіть не помітила як зірвалася на крик, а з очей бризнули сльози.

- Заспокойся! - гримнула Ірина так, що в мене ледь серце не зупинилося. Вона рідко на мене кричала по-справжньому, практично ніколи. - Не веди себе, як істеричка! Тебе підготує Жарова, я з нею вже домовилася... До того ж, вона сказала, що бачить в тобі перспективу. Тож покажи на що ти здатна, не осором мене перед колишнім тренером!

- Знову Жарова? - мені мало лестити, що мене до змагань буде готувати заслужений тренер, який завжди займається тільки фігуристами збірної, але це навпаки злило. - Можна просто повіситися? І як я скажу про це іншим дівчатам? Коли знайду час? У нас шість разів на тиждень тренування з синхронного…